Чому це важливо враховувати при прийнятті наших макроекономічних рішень? Тому що у нас до політичного керівництва часто приходять люди, не досвідчені в економічній науці. Це нормально, так у всьому світі. Будучи хорошими професіоналами в своїх основних спеціальностях, а також в компетенціях ефективної взаємодії з виборцями, які дозволяють їм прийти до влади, молоді політики губляться, коли ними починають маніпулювати досвідчені в економічній науці міжнародні консультанти, коли вони їм починають давати поради, як модернізувати національну економіку, на тій підставі, що ці радники з розвинених країн, і в силу цього факту краще обізнані з правильними методами модернізації економік. Але насправді, як правило, ці радники є просто фішерами-маніпуляторами. Ні, звичайно, безпосередньо вони не обманюють нас, але завжди дають неповну інформацію.
Альфред Норт Уайтхед писав, що вся західна філософія по суті є підрядковим коментарем до філософії Платона. Сьогодні можна його перефразувати таким чином, що вироблення справжньої макроекономічної політики полягає в тому, щоб шукати ті коментарі до доктрини Вашингтонського консенсусу (далі ВК), що містить правила модернізації економік країн, що розвиваються, в яких часто ті ж самі західні економісти і консультанти розкривають справжні секрети ВК.
В українському економічному експертному співтоваристві, а, отже, і в уряді домінують постулати ВК, і ними ми керуємося у своїй макроекономічній політиці: дерегуляція, приватизація, лібералізація. Постулати цієї доктрини сприймаються, як непорушна істина для успіху економічних реформ. При цьому посилаються на праці Нобелівських лауреатів з економіки, які стверджують те ж саме. Однак, як правило, читаються фрагменти з праць цих шанованих експертів, що містяться в їх статтях і виступах. Але мало хто читає їх основні праці.
А коли починаєш читати безпосередньо їх праці, то очікують сюрпризи. Візьмемо для прикладу нобелівського лауреата з економіки Майкла Спенса, який є прихильником ліберальної економіки. У своїй роботі «Наступна конвергенція», в розділі про постулати ВК він говорить, що «наскільки йому відомо», Джон Вільямсон (автор ВК) ніколи не говорив, що він проти того чи іншого державного втручання в економіку. І що воно можливо, навіть буває просто необхідно в залежності від обставин. І це говорив, за словами Майкла Спенса, сам автор ВК!
Значить, якщо б ми не прочитали це, можна так сказати, примітка до ВК від маститого вченого, ми б ніколи не дізналися про це, тому що економісти такого високого рівня нечасто відвідують нашу країну. А якщо і відвідують, цілком можуть про це забути сказати, особливо, якщо їх про це не питають. І таких прикладів безліч. А в сухому залишку ми отримуємо те, що багато наших експертів говорять про шкідливість державного втручання. Тобто по суті виходить вони некомпетентні? Як же так виходить? Адже неправильне тлумачення економічної теорії приносить величезну шкоду нашому розвитку.
Як вийти з цієї ситуації? Хто винен в цьому? Мені здається це велика недоробка наших вчених, в тому числі НАН України. Будучи найавторитетнішим науковим закладом країни, Академія просто відсторонилася від своєї головної діяльності - консультувати владу країни, де вчені НАНУ живуть і працюють, щодо того, як повинна розвиватися наша країна. Якщо ми всі - вчені, політики, прості громадяни - бажаємо процвітання України, а не того, щоб просто бути об'єктами маніпулювання з країни заангажованих або просто недостатньо кваліфікованих західних експертів, за якими стоять розумні маніпулятори, які знають, як насправді йдуть справи в економічній науці, то ми самі повинні змінити правила гри. Це стало причиною того, що в нас появилась ціла купа горе-експертів з економіки, політики, професорів без диплома і таке інше.
Пасивність НАНУ в питаннях вироблення правильної економічної політики категорично недопустима! Вчені Академії повинні на повний голос, використовуючи і офіційні канали (а якщо вони не працюють або слабо працюють, то, задіявши пресу) заявляти про свою незгоду з тим економічним курсом, який ніколи і ніде не був мейнстрімом навіть в головах висококласних вчених-економістів на Заході. Наших сьогоднішніх молодих політиків не можна звинувачувати в тому, що вони не знають дуже складних хитросплетінь світової економічної науки, якщо їх не знають наші академіки. Тим більше, якщо знають, але не поспішають донести це знання до наших державних діячів ...
Уявлення про правильну економічну політику, які поширені у більшості наших економічних експертів, і які (уявлення) примітивні донезмоги, напевно, викликають острах у серйозних економістів Заходу. Звідси у них і таке зверхнє ставлення до нас.
Адже серйозні економісти, такі наприклад, як Майкл Спенс, Джозеф Стігліц, Джеффрі Сакс, якщо і заявляли на конференціях про свою прихильність ліберальній економіці в стилі ВК, то в кулуарах, завжди роблять значимі відступи від своїх колишніх заяв, і кажуть, що застосовувати або не застосовувати державі втручання в економіку - це справа національних еліт, які бажають розвитку, а не просто перманентного животіння в світовому «економічному хоспісі» перебуваючи «на підсосі» у МВФ та інших фінансових донорів. Про це вони і пишуть, в тому числі і в своїх книгах.
Другий мій коментар до ВК. А коли втручатися в економіку? Ось тут знову вчені-економісти НАНУ повинні підказати нам, коли втручання в економіку - необхідна стратегія виживання. А втручання в економіку завжди відбувається, коли відбувається зміна одного технологічного укладу на інший. Сьогодні, коли відбувається четверта промислова революція без втручання держави ми не зможемо побудувати сучасну машинобудівну базу країни, а, отже, вилетимо не тільки зі списку країн другого і третього світу, а взагалі опинимося невідомо де, аж до втрати національної незалежності.
Що робили в схожих ситуаціях країни в попередні епохи, під час переходу від одного технологічного укладу до іншого, ми знаємо з історії економіки. Ці приклади є в працях Джоеля Мокіра, Джо Стадвелла, Ха-джун Чанга і багатьох інших істориків економіки. Знають, швидше за все, це і в НАНУ. Чому ж мовчать? Де десятки, сотні статей вчених НАНУ в нашій пресі про необхідність такого перевороту? Їх немає.
Немає статей про те, що, хоча світові ринки сьогодні переповнені продукцією і, як пише індійський економіст Рагурам Раджан в книзі «Лінії розлому», зараз значно складніше виходити на світові ринки, ніж після Другої світової війни, в той час, коли піднімалися з руїн «азіатські тигри». Але у нас, кажу я, все одно немає вибору, щоб йти іншим шляхом, оскільки економіка України не має достатньо ємного і вимогливого внутрішнього ринку, щоб нові українські машинобудівні підприємства четвертої промислової революції були рентабельними. І тут нам доведеться згадати праці американського бізнес-консультанта Клейтона Крістенсена, який писав про те, що на ринку завжди можна знайти нішу, якщо намагатися знайти:
1) неспоживачів неіснуючого товару, визначивши при цьому цю потребу;
2) а потім розробити і провести для цієї категорії споживачів латентно необхідний їй товар.
Так діяв на ринках, не тільки Стів Джобс зі своїми знаменитими гаджетами. Так діють сьогодні і багато талановитих українських підприємців нової економіки, що особливо радує! Просто необхідно їм допомогти в цьому і зробити це нашою державною економічною і технологічною політикою. І про це повинні сурмити з усіх можливих комунікаційних каналів в країні вчені НАНУ. Я вже згадував в багатьох своїх статтях про те, які напрямки розвитку машинобудування сьогодні перспективніші за інші. Про це можна прочитати не тільки у мене, інформації про ці напрями розвитку нової промисловості повнісінько в інтернеті, і в книгах.
Питання в іншому, без потужного внутрішньонаціонального мотора, який здійснює технологічну просвіту мас і еліт, а їм можуть бути тільки наші вчені, і ключову роль тут мають відігравати вчені НАН України, ми не зможемо зрушити уявлення наших державних діячів в правильному напрямку. Вчені НАНУ, як патріоти країни, повинні проявити громадянську свідомість та наукову спроможність в процесі побудови нової економічної парадигми в країні, заснованої на новому машинобудуванні, яке в сучасну епоху стане ключовим фактором національного процвітання, так і простого виживання. Тому що та ж пандемія коронавіруса показала справжню ціну горезвісної постіндустріальної економіки, в якій домінує сектор послуг - жоден сектор не впав настільки глибоко, як він. Зараз в економіці, якщо що і «залишилося на плаву», так це промисловість. А промисловість, що виробляє продукцію для населення, в свою чергу, залежить від виробництва засобів виробництва.
Якщо розваляться світові виробничі ланцюжки just - in - time, а під тиском пандемії коронавіруса, кінця якої не видно, справа йде до цього, то наявність в країні сучасного національного машинобудування буде критичним для виживання держави і нації в цілому. Тому вчені НАНУ в першу чергу повинні сприяти радикальній зміні суспільних настроїв і думки еліт щодо необхідності будівництва сучасного машинобудування, вони повинні очолити в науковому плані процес переходу української економіки до нового якісного стану.