Портрет великої княжни Олександри Павлівни. 1796. Олія, полотно.
Він починав із портретних мініатюр, згодом малював і парадні портрети вельмож, портрети церковних діячів, і інтимні портрети, в яких через мундир чи сукню видно людину приватну, і ліричні портрети простих людей із «низьких прошарків». Вершиною його творчості вважають жіночі портрети – «Портрет М.І. Лопухіної», «Портрет О.О.Наришкіної», «Портрет К.М.Арсеньєвої»; вони – поетичні, чуттєві, емоційні; в них переважають ніжний колорит і прозоре письмо.
Портрет М.І.Лопухіної. 1797. Олія, полотно.
Художник-самоучка у 1795 році став академіком Петербурзької академії мистецтв, а з 1802 року був радником Академії. Художник був завалений замовленнями - уся петербурзька знать хотіла портрети від Боровиковського.
Портрет Д.І.Державіної. 1813. Олія, полотно.
«Портрет імператриці Катерини ІІ на прогулянці у Царськосільскому парку»(1794) – це перший камерний портрет імператриці, на якому немолода жінка в «домашньому одязі» гуляє по парку з улюбленою собакою. Катерина не виявила захоплення портретом без блиску і пафосу, і його не купили для палацу, зате він став етапним в історії російського мистецтва.
Портрет імператриці Катерини ІІ на прогулянці у Царськосільскому парку. 1794. Олія, полотно.
Боровиковський був вельми релігійною людиною, містиком, і паралельно з портретами він малював на релігійні теми – з 1804 до 1811 рр. брав участь у розписах Казанського собору в Петербурзі («Благовіщення», «Костянтин і Олена», «Великомучениця Катерина», «Антоній і Феодосій»), його ікони є в Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, в Покровській церкві на Чернігівщині, остання його робота – іконостас для церкви на Смоленському цвинтарі Петербурга, на якому й поховали майстра.
Христос со сферой.
Володимир Боровиковський не мав сім’ї, і все своє майно заповів роздати на допомогу біднякам.
У 2008 році в Полтаві відкрили пам’ятник Володимиру Боровиковському.