Втім, головинй герой фільму, київський художник Федір Александрович вважає, що показ фільму на “86” – перший і останній, адже він висуває небезпечну конспірологічну теорію причин аварії на ЧАЕС. В той час, як “Російський дятел” заявлено як детектив, – і елементи детективного розслідування в стрічці наявні, – головною принадою фільму є сам Александрович, за участи якого видовище перетворюється на унікальну, особливо в українському контексті, виставу одного актора. Єдине, що це спричиняє до певного непорозуміння між протагоністом і авдиторією: він нам розповідає надсерйозну теорію змови, а ми, посміхаючись, зважаємо в основному на те, як він це розповідає.
Ще одна головна подія фестивалю – показ і обговорення фільму Ганнеса Ланґа “Покличте менеджера”, що показує, скажімо, нерівність умов життя на нашій планеті, оповідає про несподіваний розвиток у країнах третього світу на фоні занепаду першого світу. Розповідь ця – треба сказати, гіпнотизуюче майстерно зафільмована – ведеться з точки зору позаземного прибульця, на що вказує назва фільму, що апелює до цитати з Вільяма Берроуза. Але направду Ганнес Ланґ не є прибульцем – він громадянин Німеччини і як би не намагався абстраґуватися від погляду в системі координат капіталізм–комунізм, зробити йому це не вдається.
В обговоренні “Покличте менеджера” взяв участь також харківський сквотер Дмитро Ботавін (сквот “Автономія”), бо одна з новел фільму вела про життя венесуельського сквоту (покинутого приміщення, заселеного без згоди власника). Говорячи про перспективи розвитку сквотерського руху в Україні, склалося враження, що авдиторія більше схильна шукати способи примирення з “системою” – леґалізації наявних сквотів, в той час, як Дмитро Ботавін заявляє про свої анархістські погляди і вважає, що розмовляти з державою та власниками покинутих приміщень не потрібно в жодному разі.
Крім безпосередньої музичної складової “86” – вечірок, у кінопрограмі виокремилося два музичних фільми, які добряче розкачали глядачів “Місто як остів” про монреальських музикантів та, особливо, “Звук і пристрасть у Західному Берліні” про мистецтво і хаос у Берліні 80-х. Другий фільм я пропустив, але ось уже другий день поспіль до мене всі підходять і питають: “Ти ж бачив цей суперський фільм про Берлін?” – відподідаю: “Ні”, – і доводиться миритися з осуджуючим поглядом співбесідника. Тому пора вимикати комп’ютер і бігти до кінозали, щоб подібного більше не повторювалось…
В.Г
