“Невидимі” жертви війни

Про зниклих на Майдані пам'ятають і намагаються розшукати. Зараз у списку — понад 70 активістів. А ось на Сході статистику зниклих нікому вести. Там війна.

Тарас Матвіїв Тарас Матвіїв , Координатор "Пошукової ініціативи Майдану", журналіст

Лише за офіційною інформацією на кінець червня у  столиці терористичної ДНР —  зникло майже 30 цивільних. Половину з них — полонили російські найманці. А скільки людей зникли  у всій області, напевне, не знає ніхто. За приблизними підрахунками — щонайменше кілька сотень.    

“Пошукова” нещодавно дізналась про історію гвардійця, який потрапив до списку “невидимих” жертв Сходу.

Пан Володимир приїхав з Хмельниччина до Києва, аби зустрітись із новим Генпрокурором Яремою. Чоловік відчайдушно шукає свого сина, оббиває пороги усіх силових міністерств. Після чергових відвідин високих кабінетів Володимир випадково натрапив на “Пошукову ініціативу”.   

Фото: Надано автором

“Мій Ігор з характером, - журиться батько. - Просив його залишити номер телефону когось із друзів. Про всяк випадок. Але він відповідав: “Тату, коли зі мною щось трапиться, то прийдуть повідомити”. Отак вже 2 місяці чекаємо звістки...”

Фото: Надано автором

У Ігоря Гейсуна цікава біографія. Він служив у хмельницькому “Беркуті” два роки, згодом працював у райвідділку. А в січні 2014 не всидів вдома та рушив на Майдан. Як стверджує батько, Ігор тримав оборону разом з побратимами 3 сотні в трагічні дні лютого. Далі просто з Майдану  - добровольцем у 1 батальйон Нацгвардії. Вишкіл, кількаденна відпустка і виїзд на східний фронт.

Фото: Надано автором
     

“Ігор майже увесь квітень воював. - Батько показує купу документів і серед них офіційну відповідь штабу Нацгвардії. - Потім відпросився на кілька днів та приїхав додому. Тоді я бачив свого сина востаннє”.     

Фото: Надано автором

8 травня Ігор взяв квиток на потяг до Дніпропетровська. Наступного ранку перетелефонував дружині і зник. Сліди обриваються надвечір 9 травня, коли хтось знімав кошти з банківської картки Ігоря. У Краматорську, за 250 км. від столиці Дніпропетровщини!

Що ж спіткало вояку далі? “Пошукова” знайшла декілька версій, одна  суперечить іншій.  

1. Версія батька. Володимир розповідає, що син збирався купити “чай і шкарпетки” для своїх. Добирався він через Дніпропетровськ, а згодом - Краматорськ до частини, у яку так і не дійшов. Але батько вірить — Ігор живий, його захопили у полон. Нарікає на байдужість Нацгвардії та інших силовиків. Мовляв, про зниклого сина просто забули, а щоб не мати мороки викреслили зі списків заднім числом.

2. Версія побратимів. “Пошукова” додзвонилась на передову до знайомих Ігоря. Хлопці були певні — його давно поховали і здивувались, що Ігоря донині шукають. Кажуть ніби його, вбили найманці, а тіло викинули неподалік якоїсь автозаправки.  А ще вони чули уривок останньої розмови зниклого із комбатом, Олексієм Пальвалем. Цитують керівника: “Мені, що БТР за тобою висилати?”, далі у слухавці почулися звуки стрілянини. Очевидно Ігор потрапив у халепу і просив допомоги.    

3. Версія слідства. Справа зниклого гвардійця пройшла через декілька рук. Тепер нібито шукає Ігоря слідчий Сергій. Ми 3 дні пробували зв'язатися із працівником Хмельницького МВС. Батько теж неодноразово стукав у двері відділку, стовбичив попід стінами декілька годин. Нам врешті відповіли приблизно таке: “Це не ваші справи і ділитися інформацією з вами не будемо!”       

4. Найцікавіша версія комбата батальйону, Олексія Пальваля. Коли офіцер був у Києві ми встигли відверто поговорити. Почав він одразу з жорсткої заяви: “Ігор Гейсун — дезертир. Він мав звільнення на 3 дні, а спробував повернутися лише через 5 діб!” Далі ще більш радикально: “Ігор найнявся за гроші до бойових підрозділів Правого Сектору. І загинув в одній з перестрілок. Маю дані від власних джерел СБУ - його тіло, ймовірно, у морзі Слов'янська”. Передаємо ці слова без скорочень, щоб не звинуватили у навмисному перекрученні. Пан Олексій також просив не публікувати, нічого з того, що сказав нам. Буцімто, це може погано позначитись на репутації батальйону.        

Так от, на думку пошуковців найважливіше зараз не вберегти чиєсь тендітне обличчя, а конкретна доля людини. Для нас важливо, аби батько знайшов свого сина живим, а якщо не судилось, то, принаймні, міг його провести в останню дорогу. Просили знайти Ігоря і його бойові товариші. Тому, звиняйте пане Пальваль: “Платон нам друг, але істина дорожча!”           

Якщо Ігор справді дезертир і є певні свідчення про його загибель, то чому батьків про це вчасно не звістили. Адже вони були переконані — із сином усе гаразд, а на зв'язок не виходить через військову секретність. Натомість, штаб Нацгвардії не поспішав повідомляти батьків цілий місяць, поки ті самі не взялися за пошуки.           

Зрештою, де конкретні докази про вбивство Ігоря, його причетності до ПС та місце знаходження тіла?        

Чому ніхто не поцікавився причиною запізнення до частини. Може, саме через непередбачувані обставини Ігор враз перетворився на “дезертира”?        

А якщо була змога допомогти у скрутній ситуації, то чому ж не допомогли?          

Як ми зрозуміли — навіть внутрішнього розслідування не було. Зникла людина, то й зникла. “Пошукова ініціатива” спробує розвідати більше. Ми вже готуємо депутатські запити до Нацгвардії та Дніпропетровського УМВС.           

Що ж насправді сталось із, екс-беркутівцем, активістом Євромайдану, який пішов служити у Нацгвардію, а потім розчинився на Сході? Будемо шукати відповіді.       

П.С. Поки ми збирали матеріал отримали ще одну тривожну звістку зі Сходу. 13 червня серед білого дня з ліцею Луганська викрали трьох чоловік. Терористи тримають їх у заручниках вже пів місяця. Рідні волають про допомогу.      

Дізнатися більше про роботу “Пошукової ініціативи” можна на сторінці Facebook.

Коли ж є важливі факти, що стосується зниклих активістів, або змога допомогти - телефонуйте на гарячу лінію 067 866 45 74 або 093 049 59 43

Тарас Матвіїв Тарас Матвіїв , Координатор "Пошукової ініціативи Майдану", журналіст