Хоча Педро Санчес, лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії, відхрещується від звинувачень у провокуванні міграційної кризи, опосередковано політика його лівого уряду могла посприяти напливу охочих прорвати мароккансько-іспанський кордон. На тлі загальноєвропейського тренду до посилення протидії нелегальній міграції, Мадрид виглядає білою вороною, створюючи ефект привабливості для всіх охочих потрапити до Старого світу. У січні цього року уряд Санчеса запустив масштабну програму надзвичайної легалізації, за якою близько 1,2 мільйона мігрантів-нелегалів змогли подати заявки на отримання офіційної посвідки на проживання та дозвіл на роботу.
Свій внесок у міграційну кризу здійснив Верховний суд Іспанії, який на початку липня заборонив застосовувати спрощену процедуру негайного повернення до мігрантів, які прибули морем. Згодом Санчес стверджував, що це судове рішення спотворили і використали мафіозні структури як неофіційне запрошення до в’їзду на іспанську територію. Ще одним рішенням Верховний суд скасував можливість негайної відмови у наданні дозволу на проживання і легалізації членів сімей мігрантів лише на тій підставі, що у заявника є судимість.
Нарешті не можна не відзначити загальну проміграційну риторику уряду Санчеса, яка відрізняється від жорсткого курсу більшості країн Європи. Іспанський прем’єр неодноразово стверджував, що міграція сприяє зростанню економіки та вирішує демографічну проблему старіння населення. За його словами, масова легалізація дозволяє людям вийти з тіні і платити податки. Крім того, ще рік тому Санчес заявляв: 94% мігрантів прибуває до Іспанії легально і їх притягує економічний успіх країни, а нелегальні перетини кордону останнім часом різко скоротилися.
Однак опозиційні політики Іспанії не такі оптимістичні. Вони вказують на те, що адміністративні рішення уряду та судові інтерпретації фактично блокують систему ефективного повернення нелегалів. Лідер консервативної Народної партії Альберто Нуньєс Фейхоо та керівник правої націоналістичної партії VOX Сантьяго Абаскаль вважають політику Санчеса щодо міграції безвідповідальною. На думку Фейхоо, масова легалізація нелегалів заохотила нові хвилі прибульців і стала безпосередньою причиною кризи у Сеуті. Також політик звертає увагу на особливу роль Марокко у масовому прориві кордону наприкінці липня. Лідер партії VOX Сантьяго Абаскаль називає останні події вторгненням чоловіків призовного віку, яких закликав уряд Санчеса. VOX проводить паралелі між нелегальною міграцією та зростанням злочинності і звинувачує очільника уряду у зраді іспанського народу.
Міграційна криза на кордоні з Марокко спровокувала жорстку реакцію європейських політиків. На початку серпня з’явився лист, підписаний 22-ма лідерами держав, які входять до складу ЄС. Його ініціювали прем’єр-міністри Італії та Данії Джорджа Мелоні і Метте Фредеріксен. У документі висловлені прямі претензії Мадриду, його підписанти наголошують: «Ми не можемо дозволити неконтрольованим масовим перетинам, інструменталізації міграції чи іншим гібридним загрозам створювати враження, що незаконний в’їзд до Європейського Союзу можливий. Таке сприйняття заохочуватиме подальші спроби, підриватиме довіру до нашої спільної міграційної політики та матиме наслідки для всіх держав-членів».
Педро Санчес у відповідь назвав реакцію частини партнерів «егоїстичною, поляризаційною та незаконною». Він заявив: твердження європейських політиків грунтуються на упередженнях і дезінформації. І запевнив, що іспанській владі вдалося менш як за дві доби відновити контроль над кордоном та повернути до Марокко майже усіх мігрантів. Однак, факти свідчать, що криза далека від вирішення. Станом на кінець серпня у Сеуті залишається від 5 до 11 тисяч мігрантів, значна частина яких – неповнолітні. Крім того, у анклаві відбулися масові демонстрації та сутички між місцевими жителями, поліцією і мігрантами. Ситуація на межі соціального вибуху, а населення Сеути нарікає на відсутність безпеки і байдужість центральної влади.
Санчесом незадоволені не лише європейські лідери. Американський президент Дональд Трамп також не приховує своєї антипатії до лівого прем'єр-міністра Іспанії. Глава Білого дому неодноразово критикував Санчеса за відмову Іспанії підняти витрати на оборону до цільових показників НАТО у 5%. На саміті Альянсу у Гаазі в червні 2025 року американський президент назвав Іспанію «жахливою країною» та пригрозив покарати її, запровадивши торговельні обмеження. У жовтні минулого року Дональд Трамп під час зустрічі з президентом Фінляндії Александром Стуббом взагалі запропонував виключити Іспанію з НАТО, оскільки вона відмовляється виділяти достатньо коштів на оборону.
Витрати Іспанії на оборону давно не відповідають контрольним показникам НАТО. У 2024 році її військовий бюджет становив приблизно 17,2 мільярда євро, або 1,24 відсотка ВВП країни, що є найнижчим показником серед членів Альянсу. Тому критика Трампа в даному випадку є обгрунтованою. На саміті у Гаазі Іспанія була єдиним членом Альянсу з тридцяти двох країн, яка відмовилася взяти на себе зобов'язання витрачати на оборону 5% ВВП до 2035 року. Натомість прем'єр-міністр Педро Санчес домігся спеціального винятку для Мадрида, наполягаючи на тому, що Іспанія спрямує на військові цілі приблизно 2,1% ВВП, та назвав такий рівень витрат «достатнім і реалістичним». Лідер Іспанської соціалістичної робітничої партії наголосив, що його уряд не збирається жертвувати «державою загального добробуту» і суттєво піднімати видатки на оборону. А вимоги щодо 5% ВВП є необгрунтованими та надмірними і приведуть до збільшення податків на 3000 євро на людину на рік у поєднанні зі скороченням пенсій, фінансування освіти, зростання безробіття та іншими негативнми наслідками.
Частково пацифістська позиція Санчеса зумовлена необхідністю зважати на думку своїх ліворадикальних партнерів по коаліції, які негативно налаштовані щодо будь-якого збільшення військових витрат. Але багато членів Північноатлантичного альянсу вважають аргументи іспанського прем’єр-міністра непереконливими. Про яку солідарність і справедливість може йти мова, якщо окремі країни вирішують, що мають право на власний розсуд визначати, скільки виділяти коштів на сферу оборони, нехтуючи загальними домовленостями? До того ж це створює прецедент для інших членів НАТО. І формує дефіцит довіри між союзниками та ослаблює позиції Іспанії на міжнародній арені.
Ще однією точкою непорозуміння між США та Іспанією стала війна з Іраном. У березні 2026 року уряд Педро Санчеса відмовився надати дозвіл США використовувати спільні бази Рота та Морон для проведення військово-повітряних операцій проти Ірану. Хоча інші країни Європи теж не були у захваті від війни США та Ізраїлю проти Ірану, позиція уряду Санчеса особлива. Іспанський прем’єр-міністр відверто заявив, що дії Вашингтону і Єрусалиму виходять за рамки міжнародного права і нагадують військову інтервенцію.
Це спричинило додатковий вибух гніву у Трампа, який пригрозив повністю розірвати торговельні відносини з Мадридом та ввести мита на іспанські товари. Санчес у відповідь на погрози заявив, що його країна не буде співучасницею військового конфлікту через страх чиєїсь помсти. Однак, намагаючись згладити конфронтаційний тон, іспанська влада підкреслює, що залишається надійним партнером США у всіх інших місіях альянсу.
Можливо нонкоформізм Педро Санчеса подобається частині електорату. Але більшість іспанців відверто втомилися від його роботи на посаді очільника уряду. Опитування громадської думки свідчать про неминучу поразку лівих сил на найближчих виборах до парламенту Іспанії, які мають відбутися наступного року. Це означає, що політика Педро Санчеса дратує не лише європейців, а й іспанців. Хаотичні непослідовні дії уряду у відповідь на міграційну кризу та численні корупційні скандали разом з дефіцитом довіри всередині правлячої команди тягнуть на дно головного нонконформіста Європи. Поразка Санчеса і перемога на виборах правих сил майже напевно приведе до зміни позиції офіційного Мадрида стосовно міграції і захисту кордонів. А також може покращити порозуміння Іспанії з іншими союзниками по НАТО, що піде на користь усьому альянсу.