Щоб запобігти цьому реваншу, членам НАТО пропонують уже виправляти геополітичний ландшафт, котрий завмер на рубежах Холодної війни, і реалізовувати такі заходи:
– розширення бойових груп, що чергують на сході, принаймні до рівня «бригада» і перехід від ротаційної схеми до схеми постійної присутності;
– не припиняючи підтримки України, наростити виробництво бойової техніки та боєприпасів, котрі слід розмістити на східному фланзі НАТО;
– розвиток спільної стратегії закупівель, аби прискорити їх. Приклад – естоно-латиське партнерство в галузі ППО;
– протидія ракетним загрозам, розвиток ПРО;
– досягнення сумісності, але не лише шляхом закупівель новітнього, але й модернізації старого західного озброєння з паралельною відмовою від усього радянського парку, застосування ШІ для модернізації та стандартизації;
– уніфікація логістики через виділення її в окрему сферу розвитку та співробітництва. Національні кордони – перешкода логістиці;
– відмова від усіх застарілих угод з РФ, адже Росія – країна-ізгой;
– пильне стеження за військовим потенціалом РФ, адже навіть з урахуванням втрат в Україні вона головна загроза для НАТО;
– здобуття енергетичної незалежності НАТО, насамперед від РФ;
– посилення кіберзахисту та підготовка до тривалого кіберконфлікту з РФ;
– розвиток державно-приватного діалогу, сумісність через співпрацю національних ОПК.
Як треба посилювати можливості стримування РФ на східному фланзі?
Найближчі до цього флангу 11 армійський корпус берегових військ Балтійського флоту Західного військового округу та 76 десантно-штурмова дивізія в Україні зазнали відчутних втрат, але навіть з урахуванням цього приємного факту можливостей НАТО стримувати їх недостатньо. Сьогодні фланг налічує ударну авіаносну групу, групу амфібійних сил, 7 тактичних груп і має 40 000 бійців Об’єднаних ЗС НАТО, 100 000 військовослужбовців США, 130 літаків і 140 кораблів.
Санкції, запроваджені проти РФ, не панацея, тому Альянс має потурбуватися про нарощування своїх спроможностей стримувати агресора до 2030 року. Східний фланг слід розглядати як поєднання трьох частин – країни Скандинавії, країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та Чорноморський регіон. Три ці регіони специфічні, тому повинні мати різні можливості.
Перша група: Норвегія і Данія вже давно є цим флангом НАТО, а от приєднання двох раніше нейтральних Фінляндії та Швеції змінюють баланс сил. Радикально це не вплине на ситуацію на Балтійському морі, адже через програму північного партнерства NORDEFCO армії всіх країн групи непогано сумісні. Фінляндія, на відміну від решти, має досить потужну ППО, оголосила про придбання 64 винищувачів 5-го покоління F-35A (готовність першої ескадрильї – 2030-й), тобто зосереджено розвиває свої можливості дальнього вогневого ураження. Швеція вже придбала Patriot PAC-3 і відновила роботи над системою ППО середньої дальності Launch Unit, додатково до наявних винищувачів Gripen C/D замовила 60 Gripen E. Обидві країни мають розвинений ОПК.
Друга група: країни Балтії є найбільш вразливими через наявність у РФ можливостей задіяти всі три складові своїх ЗС з Калінінградського ексклаву. Інша вразливість – логістична: ширина залізничних колій країн Балтії відмінна від європейської. Через багатовекторність загрози тут з 2017 року почалося розгортання eFP – Enhanced Forward Presence, військ передової присутності. Саме країни Балтії і Польща є найбільш відданими союзниками в НАТО з найвищим рівнем готовності населення стримувати РФ, інвестують в оборону більше за 2% національного ВВП. Литва відновила призов на строкову службу. Польща оголосила про закупівлю 250 танків Abrams, 18 РСЗВ HIMARS, 500 ракет до них, 180 південнокорейських танків К2 Black Panther, 200 САУ К9 Thunder, 32 винищувачі 5-го покоління F-35A з терміном постачання до того ж 2030 року. Естонія придбала 12 САУ К9 Thunder. Литва очікує 88 новітніх німецьких БМП Boxer, вже придбала 16 німецьких САУ PzH-200, 18 французьких CEASAR Mark II, 8 HIMARS, два ЗРК NASAMS.
Утім можливості країн Балтії в ППО обмежені системами малого радіусу суто для прикриття військ, і наявні бюджетні обмеження не дозволять їм придбати щось серйозніше. Багато уваги приділяють розвитку морських спроможностей: Латвія закупає на 110 млн USD суден різного призначення в США, протикорабельних ракет Naval Strike, Естонія зміцнила свою берегову оборону ракетами Blue Spear 5G. Польща провалила на якомусь етапі розвиток берегової оборони, але планує надолужити та побудувати три фрегати Miecznik.
У другій групі присутня внутрішня частина східного флангу НАТО – Чехія, Словаччина, Угорщина. Ці країни не мають виходу до моря чи спільного з РФ кордону, тобто дістати їх противник зможе лише авіаційними та ракетними ударами. Війна в Україні спонукала Чехію, котра має значні можливості ОПК, оголосити про набір робітників і щільніше завантажити виробництво, парламент підтримав збільшення оборонного бюджету вище за 2% ВВП, тривають переговори зі Швецією щодо постачання БМП CV90, з США – про закупівлю 24 F-35A на заміну орендованим у Швеції до 2028 року Gripen C/D. Період 2028–2030 потребуватиме розвитку ППО.
Угорщина боролася з міграційною кризою, тому дещо не переймалася своєю ж оборонною програмою Zrínyi 2026, спрямованою на заміну застарілого, насамперед радянського озброєння, але переважно сухопутних військ. Водночас країна закупила у ФРН основні бойові танки Leopard 2A7+, САУ PzH-2000s, БМП Lynx. У серпні 2021 року угорці підписали контракт зі шведською SAAB на модернізацію літаків Gripen, який включатиме покращений радар PS-05/A Mk4 та нове озброєння. Після оновлення програмного забезпечення MS20 Block 2 угорські Gripen зможуть застосовувати ракети Meteor, IRIS-T і бомби GBU-49. Водночас Угорщина заявляє, що не потребує засобів дальнього вогневого ураження. Словаччина прийняла нову оборонну стратегію, ВПС країни придбали 14 винищувачів покоління 4+ F-16 Block 70/72 (інфраструктура готова, перші літаки надійдуть у 2024-му, готовність ескадрильї – 2030). Очікується постачання фінських БТР Patria, шведських БМП CV90, 15 німецьких танків Leopard 2A4. У країні на бойовому чергуванні ЗРК Patriot ЗС ФРН.
Третя група: Румунія і Болгарія не мають спільного сухопутного кордону з РФ, але потерпають від морської блокади РФ проти України та нарощування в окупованому Криму морських і протиповітряних спроможностей. Країни нехтують розвитком своїх морських спроможностей, що зараз є серйозною проблемою для всього Альянсу. Румунія більш послідовна у стримуванні РФ, Болгарія ж традиційно має більш тісні зв’язки з Росією. Водночас Болгарія прийняла Програму-32, котра передбачає модернізацію парку танків Т-72, створення в кожній бригаді сучасної БТГр. На морі передбачають модернізувати наявні фрегати (їх три, всі колись бельгійські) та придбати сучасний патрульний корабель. ВПС до 2024 мають отримати до 8 наявних ще 8 винищувачів 4-го покоління F-16 C/D. У 2030-му обидві ескадрильї мають бути готові, а всі наявні МіГ-29 виведені з експлуатації. Румунія прийняла програму "Armata-2040" і закупила F-16 у Португалії, наступного постачання очікують з Норвегії. Країна також планує придбати в США БТР Piranha V, вертольоти Н215, РЛС ППО, корвети, протикорабельні ракети, французькі підводні човни, два вживані модернізовані тралери у Великобританії.
Попри всі ці зусилля, східний фланг НАТО збереже значні прогалини:
– слабка ППО. Державам флангу слід зосередитися на придбанні таких систем, як Patriot PAC-3, NASAMS або SAMP/T, бути готовими боротися з крилатими ракетами та БпЛА. Варто створити регіональну систему ППО, інтегрувати її в IAMD, єдину систему ППО НАТО. До 2030 має бути створена багатошарова система ППО, здатна відбивати широкий спектр загроз. Не випускати з фокусу створення систем перехоплення гіперзвукової зброї та засоби, що використовують спрямовану енергію;
– недостатні можливості ISR (розвідки і спостереження). Слід інвестувати у супутникові системи спостереження, висотні розвідувальні БпЛА, системи раннього виявлення та попередження. Зростання ролі бойового кіберпростору спонукає нарощувати можливості розвідки систем зв’язку (SIGINT), ворожих систем радіоелектронної розвідки (ELINT), ефективного моніторингу, пеленгації та придушення електронних комунікаційних систем, джерел випромінювання противника;
– потрібно розвивати цифрові аналітичні системи на основі штучного інтелекту;
– слід наростити можливості швидкого розгортання угруповань НАТО на східному фланзі;
– варто переформатувати військові організаційні структури у більш гнучкі та забезпечити їх легку інтеграцію в загальні сили НАТО, хоча це не означає повної реорганізації всіх наявних сил.
Для ОПК GLOBSEC Future Security & Defence Council розробив наступні рекомендації:
– національний поділ ОПК – хибний шлях. Інтеграція, кооперація, партнерство – правильний (лише 11% оборонних коштів ЄС витрачаються спільно, хоча анонсовано реалізувати разом 35% проєктів);
– потрібно подолати проблему браку боєприпасів та обмежених можливостей їх виробництва, насамперед 155 мм;
– розвивати робототехніку, електронні системи, судноремонт;
– нарощувати зброю берегової оборони, безпілотні системи, зокрема підводні, покращити ситуативну обізнаність на морі та у підводному просторі;
– не нехтувати інвестиціями в оборонний сектор;
– замінити застарілі радянські системи сучасними;
– сучасні збройні системи є більш досконалими та мають більші можливості, тому не слід шукати зради у зменшенні загальних сум витрат на оборонну продукцію.
GLOBSEC Future Security & Defence Council згадує Україну як джерело досвіду.
Якщо ми маємо намір 2024 року на саміті НАТО у США отримати як не членство, то запрошення, слід зараз визначитися з місцем України на східному фланзі Альянсу. Нам реально є що додати до їхніх можливостей.
