ГлавнаяМир

Німецька преса в пошуках головних героїв – драма в режимі 24/7

Минулий рік завершився для німецької медіа-спільноти гучним скандалом, коли виявилось, що один з найкращих молодих журналістів країни Клаас Релоціус фальшував свої репортажі. За останні декілька років він отримав численні журналістські нагороди та став таким собі взірцем сторі-теллінгу в Європі.

Клаас Релоцiус (справа) отримує нагороду 'Журналіст року CNN' у 2014
Фото: CNN
Клаас Релоцiус (справа) отримує нагороду 'Журналіст року CNN' у 2014

Релоціус писав як найманий журналіст для багатьох видань, але більше за все сподобався редакції Spiegel, які і взяли його до себе у штат. Згодом він зробив собі ім'я в цьому виданні та став редактором. Роками він готував для них з літературної точки зору витончені матеріали. Його запрошували розказувати молодим журналістам про мистецтво написання репортажів.

Падіння Релоціуса

Але одного разу щось пішло не так. В останні роки він частенько критично писав про Америку. Численні статті про Америку були частково вигадані – так чи інакше, але німецькі розкази про американців докотились до самої Америки. В його останньому репортажі «Кордон Джегера» мова йшла про полювання американських добровільних прикордонників на нелегалів, що намагаються прослизнути через кордон з Мексикою.

Цього разу Релоціусу не пощастило на соавтора, який почав ставити багато незручних питань та розкрутив всю історію. Спочатку редакція Spiegel-я не повірила застереженням соавтора, але згодом виникало все більше питань і Релоціус зізнався.

Він фальшував історії в, – користуючись юридичними штампами, – в «особливо великих розмірах». Редакція роками цього не помічала, а зірковий журналіст користався своїм статусом, через що відділ факт-чекінгу закривав очі на якісь огріхи. З іншого боку, Релоціус писав те, що від нього очікували видавці та читачі Spiegel-я, який давно відомий своїм своєрідним ставленням до Америки.

Редакція Spiegel красиво розповіла про цю історію читачам в серії репортажів. Про цю прикру ситуацію поступово починають забувати, але сам «кейс Релоціуса» ще довго будуть розбирати в німецьких ЗМІ. 

Всі одразу згадали про історію швейцарського репортера Тома Куммера, який вигадував інтерв'ю з голлівудськими зірками. У 2000-му році його аферу розкрив журнал Focus, після чого полетіли голови головних редакторів SZ-Magazin. Великий скандал з роками вщух, Куммер намагався повернутись в журналістику. Декілька разів його знову звинувачували в плагіаті. Зрештою про нього зняли документальний фільм, а сам він переключився на написання книжок.

За останні роки DER SPIEGEL опублікував близько 60 статей Клааса Релоцiуса, в деяких, як він визнав, він або вигадав історії, або спотворював факти.
Фото: spiegel.de
За останні роки DER SPIEGEL опублікував близько 60 статей Клааса Релоцiуса, в деяких, як він визнав, він або вигадав історії, або спотворював факти.

Зважаючи на всі ці історії в німецькій журналістиці редакції були змушені звернути увагу на «творчість» своїх авторів. В останні роки німецький читач все більше почав критично ставитись до висвітлення подій в рідній пресі, яка часто заграється в самоцензуру. Частина преси та журналістів займає чітку консервативну позицію чи активно бореться з нею. Читач відчуває заангажованість і шукає нових джерел інформації.

Водночас сусідні швейцарські видання на кшталт NZZ чи австрійські видання стають таким собі альтернативним поглядом на події в Німеччині. Сюди ж можна віднести інтерес певної частини німців до RT Deutsch чи Sputnik.

Релоціус – виняток чи правило?

Отже, поки Spiegel розбирався з Релоціусом, інші газети почали потихеньку перевіряти своїх журналістів. 

Так на початку лютого Süddeutsche Zeitung (SZ) офіційно повідомило, що при перевірці текстів ними було забраковано текст неназваного журналіста, який теж вигадав головну героїню свого тексту. Ім'я журналіста не називається, але газета вирішила розірвати з ним відносини і офіційно написати про це.

З короткого опису діяльності стає зрозумілим, що мова йде про ще одного знаного журналіста, який видав більше ніж 40 текстів про спорт та суспільство для SZ. Він отримав Henri-Nannen-Preis та німецький Reporterpreis. Цьому Relotius-2 не пощастило, адже свій текст він здав ще минулого року до історії з Relotius-1. Мабуть, без першого скандалу цей текст би спокійно пройшов всі «перевірки» редакцій.

Окрім SZ він писав для Spiegel та Die Zeit. Останні теж почали перевірку приблизно 50 його текстів та виявили в кожному третьому неспівпадіння, вигаданих персонажів та неіснуючі локації.

Документальне кіно шукає акторів...

Виявилось, що проблема стосується не тільки друкованих ЗМІ. Журналіст спортивного видання Kicker Пауль Бартмусс у себе у Твіттері розібрав два епізоди з документальних фільмів каналу WDR.

«Люди зблизька» (або «Люди крупним планом», Menschen hautnah) – документальний формат німецького каналу WDR, що входить до громадського телебачення Німеччини. На відміну від «мильних опер» в форматі scripted reality, ця передача завжди вказувала на реальність історій. Проте цього разу виявилось, що ті самі актори з нової серії вже знімались для інших епізодів цієї ж передачі. Цього разу «героям» підправили вік, змінили імена, додали хобі та змінили фабулу самої історії.

WDR почали розкручувати історію і виявилось, що автор шукала героїв для нових серій на сайті по пошуку статистів для кіно komparse.de.

Автор епізодів бачить себе такою собі жертвою обставин, адже загалом ніхто не забороняв користуватись таким методом пошуку «героїв». У свою чергу канал робить вигляд, що він ні про що не знав і розраховував отримати якісну документальну історію.

Коли почали розбиратись з іншими серіями проекту «Люди зблизька» виявилось, що в одному з епізодів героя особистої любовної драми зіграв відомий статист Саша Мальберг (Sascha Mahlberg) – він є певною мірою легендарним «героєм другого плану». Мальберг працює сміттярем в місті Бонн, але у вільний від роботи час підробляє статистом у кіно. На його рахунку вже 169 ролей в епізодах, тому глядачі одразу впізнали його. Про нього нещодавно якраз написали велику статтю у Die Zeit, тому авторам не пощастило з вибором герою для епізоду.

У трьох епізодах цієї серії (2014, 2016 та 2018-го року) знімається така собі героїня Мануела – кожен раз у неї різний вік і з роками вона тільки «молодшає», різні життєві та любовні історії. В реальності мова йде про володарку титулу «Miss 50plus Germany» Мартіну Зельке, яка вже неодноразово потрапляла на шпальти німецької преси.

WDR визнав помилки та завершив співпрацю з авторкою епізодів. На цьому скандал начебто завершено, але що робити далі?

Сенсації в цілодобовому форматі – так буває?

Німецька преса стала заручником обставин та економічних реалій ринку. В останні роки з'являється все більше незалежних проектів. Кожне «паперове» видання вийшло в онлайн і запустило по декілька порталів чи тематичних сторінок. До них додались проекти без газетно-журнального минулого, які повністю зорієнтовані на онлайн. Сюди додалось багато іноземної преси, яку теж читає німецький споживач.

У свою чергу ринок журналістів було переформовано за рахунок соціальних мереж, блогерів та активістів. Не відомо чи змінилась кількість сенсацій або красивих історій гідних роману, проте кількість людей, охочих про них писати, виросла в рази. Зросла і конкуренція.

Фото: EPA/UPG

Але «сенсації» у ЗМІ з'являються ледь не кожен день. Звичайне переповідання фактів та донесення позицій не принесе достатніх рекламних бюджетів. Потрібен якісний та красивий story telling. Все інше читачі чи глядачі вже бачили/читали, тому треба більше драми та загострення епізодів.

Власне саме це змусило багатьох німецьких журналістів замість висвітлення реальності, скоріше показувати її з певного ракурсу, який точно сподобається глядачам, читачам та редакції.

Певним чином це відобразилось і на Україні. Замість висвітлення реалій українсько-російської війни багато західних журналістів шукали на війні красиві історії. Замість чіткого викладення фактів, шукали правду з обох боків. В будь-якій статті чи репортажі про Україну вам «нагадають» про корупцію в країні та згадають про олігархів. Війну на Донбасі навсяк випадок назвуть «конфліктом», щоб не ображати великого сусіда і не ставати чітко на бік України.

В свою чергу західні інтелектуали від журналістики дуже люблять розказати про права меншин в Україні чи про загрозу збоку націоналістів – це популярна тема для західного читача. Тому писати будуть не про країну та її мешканців, а частенько популярні західні паттерни та теми звично накладються на чергову країну Східної Європи. Все це розбавиться драматичними історіями та порцією стереотипів.

В реальності не можливо робити сенсаційні репортажі в цілодобовому форматі. В свою чергу звичайне фактологічне викладення подій не виклакає такого захоплення у читачів і глядачів. Іноді може так статись, що красивої історії нема, але статтю чи передачу випускати треба. І тоді з’являються «релоціуси»...

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter