Право протестувати для французів - святе. Тому до масштабної акції «жовтих жилетів» у Парижі влада була готова, навіть місце виділила – Марсове поле поблизу Єйфелевої вежі, де правоохоронці створили «периметр безпеки». Здавалося б, чудова символічна локація, однак надто далеко від урядового кварталу і Єлисейського палацу, вирішили «жовті жилети» і вирушили на Єлисейські поля – центральне авеню французької столиці, яке до самої ночі намагалися розчистити правоохоронці у той час, як до центру стягувалося дедалі більше протестувальників.
Якщо зранку і в обід усе це нагадувало спонтанний флешмоб людей у жовтому, які вирішили прогулятися в одному і тому самому місці в один і той самий час, то у другій половині дня градус напруження суттєво зріс і у французькій столиці розпочалося протистояння за класичним рецептом: сльозогінний газ, водні пушки, а у відповідь – барикади і бруківка. Однак втримати авеню протестувальникам не вдалося.
Результат дня 1:0 на користь французьких правоохоронців – протест вдалося розігнати, 130 людей затримали. Щоправда, сліди він за собою залишив – 24 поранених, з них 5 – поліцейських, потрощені вітрини, автівки і автобусні зупинки, розбита бруківка, спалені огорожі. «Жовті жилети» запевняють, що їхня акція задумувалася як абсолютно мирна, однак після обіду до неї «примазалися» радикально налаштовані прихильники крайньо правих і крайньо лівих сил, а також антиглобалісти «чорних блоків». Саме ці останні, буцімто, вдалися до вандалізму і протистояння з правоохоронцями
Міністр внутрішніх справ Франції, Кристоф Кастанер, швидко знайшов «відповідального» і звинуватив у підігріванні радикальних настроїв Марін Ле Пен. Звісно, кому б ще, як не лідерці «Національного зібрання» (колишній «Національний фронт») підбурювати людей до хаосу. Однак, звинувачення Кастанера здалося перебільшенням навіть опонентам Ле Пен – єдине, у чому «провинилася» лідерка крайніх правих, так це у тому, що кілька днів тому поставила питання у Твітері, чому влада не дозволяє активістам протестувати на Єлисейських полях. Безпосередньо до безчинства і вандалізму, як би не шукати, закликів від Ле Пен не пролунало.
Еммануель Макрон своєю чергою, теж у Твітері, назвав «ганьбою» сутички і вандалізм у французькій столиці. І не додав ані слова про мирних «жовтих жилетів», деякі з яких, до речі, залишили Єлисейські поля у повному розпачі – їхній протест «вкрали» і «дискредитували» радикали. Дійсно, в об’єктив телекамер у вечірніх спецефірах на французькому телебаченні настирливо лізли молоді люди напідпитку і без жилетів. Саме вони пішли з Єлисейських полів останніми.
Від відео у Фейсбук до багатотисячних протестів
Рух «жовтих жилетів» утворився у відповідь на намір уряду підвищити акциз на пальне з січня – на 2,9 сантимів на літр бензину і на 6,5 сантимів на літр дизеля. Першими на полох забили автомобілісти, зокрема – мешканці передмість і невеличких населенних пунктів, де робота і побут людей залежать від пересування на автівці, де за день легко «намотується» 70 кілометрів, тому що до роботи їхати 30, відвозити дитину до лікарні доводиться у сусіднє містечко ще за 20 кілометрів, а великий ринок чи торговий центр розташований ще за 20. «Жовтні жилети» кажуть, що вони - це «невидима» Франція, це Франція, яка прокидається о 6 ранку, але заробляє не більше прожиткового мінімуму (1400 євро). Франція, яка нині вдягає флуоресцентні жилети, аби нарешті бути поміченою.
Рух «жилетів» розрісся спонтанно, на теренах соціальних мереж. Почалося усе з відео-звернення 51-річної француженки, мешканки Бретані, Жаклін Муро до Еммануеля Макрона. На своїй сторінці у Фейсбук вона розкритикувала новий податок і звинуватила президента у зневажливому ставленні до автомобілістів. Відео швидко облетіло соцмережі і набрало 6 мільйонів переглядів. За ним послідували організовані, завдяки тому ж Фейсбуку, акції по всій Франції – заблоковані магістралі, заправки і нафтопереробні заводи. Спершу рух частково уособлювався громадською асоціацією «40 мільйонів автомобілістів», однак коли до вимог про пальне додалися скарги про низькі пенсії, погану транспортну систему і постійне урізання видатків, стало зрозуміло, що обмежитися етикеткою «невдоволені автомобілісти» не вдасться.
Це стало очевидно на першому великому протесті у Парижі минулого тижня, на який з усієї країни з’їхалося майже 300 тисяч активістів. У натовпі були як студенти, так і лікарі, вчителі і пенсіонери. Людей у столиці було у сотні разів більше, ніж цієї суботи, однак до півночі на Єлисейських полях ніхто вогнища не запалював.
То що ж відбувається з «жовтими жилетами»? Чи не здувається бува, немов, повітряна кулька, їхній рух? Самі протестувальники пояснюють малу «явку» у Парижі бажанням залишатися у своїх регіонах і далі блокувати ключові магістралі і промзони. Однак, цифри не брешуть – на всю Францію у суботу було втричі менше протестувальників, ніж лише у самій столиці минулого тижня.
Неорганізовані, але незалежні
За останніми опитуваннямя, дві третини французів підтримують «жовтних жилетів». Чому ж, якщо так багато людей солідарні із рухом, на вулицях «жилетів» дедалі менше і менше? У соцопитуваннях, чимало хто нарікає на те, що руху бракує конкретики, з плином часу вимоги до влади розпорошуються, і протест перетворюється на галас «про все і ні про що». Інша проблема – відсутність чіткої організації, плану дій і лідера або лідерів. Рух прагне залишитися суто громадським і спонтанним. Соцмережами гуляють заклики обрати по представнику «жилетів» від кожного регіона, та наразі ця ініціатива повисла у повітрі.
Тим часом фантастичні цифри підтримки руху поміж французів стали манною небесною для французької опозиції, консерваторів «Республіканців», лівих з «Нескореної Франції» і крайньо правих з «Національного зібрання». Представники усіх трьох партій не впустили нагоди «засвітитися» поміж протестувальників, висловити з ними свою солідарність і за компанію розкритикувати Еммануеля Макрона. Самі ж «жовті жилети» відкараскуються від будь-якого зв’язка з опозицією і кажуть, що розчаровані в усіх політичних силах. Навіть легендарним французьким профспілкам не вдається втертися «жилетам» у довіру.
Варто віддати французам належне – протестувати вони дійсно люблять і звикли, у країні терпляче ставляться до тривалих акцій, навіть якщо ті частково паралізують побут. Коли влітку на страйк вийшли французькі залізничники, і потягів не було по три дні на тиждень, французи дисципліновано чекали, доки влада відреагує на вимоги протестувальників. Тоді Еммануель Макрон пішов на косметичні поступки і рух поступово здувся. Чи відбудеться так само цього разу? Яких поступок чекати від Еммануеля Макрона? Наразі ясно одне, від запланованого податку уряд відмовлятися не збирається. До речі, кілька слів про сам податок. Йдеться про акциз на енерготовари. Він вже приносить до бюджету Франції 34 мільярди євро, а завдяки збільшенню до цієї суми додасться ще 4 мільярди. Цими коштами Еммануель Макрон планує профінансувати те, що він називає «екологічною трансформацією» Франції, яка, за словами президента, має показати Європі і світові приклад змін, на які потрібно йти, задля захисту довкілля.
У теорії усе це звучить чудово – «жовті жилети» і не протестують проти намірів президента попілкуватися про планету, однак вони не розуміють, чому «екологічна трансформація» має відбуватися саме за їхній рахунок. До того ж, стратегія «екологічної трансформації» має розмиті обриси і ніде не прописана на папері, а отже активісти звинувачують президента у бажанні замаскувати правду за довгими гарними фразами, якими він прославився вже не тільки на батьківщині, але і за її межами. Сам Макрон пообіцяв зробити детальну заяву у вівторок, аби, з притаманним йому тоном вчителя, розтлумачити французам, чому ж таки податки потірбно збільшити. Та чи переконає він «жовті жилети»?