Звісно, всі ми хотіли б обійняти наших близьких і на крилах перенести їх у безпечне місце. Це говорять наше сумління, відповідальність, совість. Якщо вам боляче - це хороша новина. Це болить ваша
совість.
Радощі мають бути щирими, ви не можете себе до них змусити. Але якщо є нагода - усміхніться і пожартуйте. Ми ж не в Радянському Союзі і не в Росії, де вам сказали б, що “нє время для смєха, когда
родіна в опасності!”
Південь і схід для Путіна є принциповими - бо це вода в Крим, це порти і це сполучення Криму з ЛДНР. Не взявши Київ і не маючи ніяких шансів це зробити, Путін може ставити як переговорні
умови питання півдня.
Тільки-но відчуваєте, що вас накриває, згадайте про цю ненависть. Вона - як акумулятор для NLAW. Перевірте її на справність і під'єднайте до свого пристрою. Тоді ви точно будете вражати всі цілі
безпомилково.
Важливо, щоб родина загиблого отримала повідомлення не зі ЗМІ чи фейсбуку. Україні потрібні спеціальні команди, які будуть приходити до рідних, щоб повідомити про загибель їхньої близької
людини. Повідомити з повагою, з пошаною, зі співчуттям…
Ваші родичі - це Україна. А ваші родичі в Росії - це не ваші родичі. Це тіні забутих предків. Усі ваші близькі знаходяться тут і навколо вас. Ваші брати і сестри захищають вас на війні. Оце дійсно
велика родина.
В Уеллса є роман “Війна світів”. Там жахливі треножники спалювали всіх страшними променями. Але виявилося, що всередині машин якісь потворні слизняки, вразливі і нічого не варті без свого панциря.
Це те, що в нас відбувається зараз.
Усе, що зараз відбувається, лежить поза межами вигоди, яку дає війна: ніякого завоювання нових територій, захоплення нових ресурсів – повний абсурд. Те, що почалося в такий дикий спосіб,
можливо, в такий спосіб і завершиться.
Спустошеність означає, що в людини щось усередині вигоріло. Там щось було, а тепер там пустка. Відомо, що це було - там було попереднє життя, мрії, плани на майбутнє. Усі вони згоріли в перший
день війни. Згоріли всі без винятку.
Ви вже бачили або побачите вбитих людей, і вони будуть виглядати не так естетично, як у кіно. Треба розуміти, що це дуже травматичне видовище і треба готуватися до того, щоб дивитися на ці явища
через певний емоційний фільтр.
Ворог відводить сили, поповнює їх і знову кидає на вогневі рубежі. Український комбайн смерті їх перемелює, і так багато разів. Путін утилізує свій людський непотріб і змушує нас витрачати
боєприпаси.
У біженця є ілюзія, що він з жаху переїжджає в щасливе місце. Але через пару днів з’ясовується, що це безпечне місце - немає обстрілів, бомбардувань, але є інші проблеми і теж потрібно виживати.
Можливо, в якомусь бараці.
На цій фазі війни росіяни перестали розрізняти ЗСУ і цивільне населення. Громадянам треба розуміти, що тепер вони всі без винятку є учасниками бойових дій. І що для ворога все населення України
підлягає тотальному знищенню.
Війна з Росією триває не 14 днів і не вісім років. Вони триває століттями. І є цивілізаційною проблемою для Росії: або ми, або вони. І, я думаю, Кремль це розуміє. Бо якщо Кремль програє
Україні, Росія почне розвалюватися.
Росія, ймовірно, буде активніше захоплювати населені пункти як заручників. По-перше, це сильно ускладнює роботу Збройних сил. По-друге, захоплення невеликих НП має на меті продемонструвати
тактичні успіхи і перевагу росіян.
Західні області України завдяки географічній і культурній близькості до Заходу почувалися дещо комфортніше за інших. І тут раптом у цей затишний туристичний Едем суне сила-силенна згорьованих і
стривожених людей.
Під час війни захист для психічного здоров'я - це певна відмороженість, зосередження на “тут” і “зараз”, при плеканні патріотизму і якоїсь роботи на користь армії. Найкраще - фізичної.
На тему міжнародного “глибокого співчуття” і ефективного захисту від геноциду і військових злочинів вже написано гори книг. Українська буде просто ще однією з них. Але це буде книга про
перемогу.
Бажання повернутися додому - природне, але воно інстинктивне. У його основі лежить власне ота сама потреба безпеки. Ця інстинктивність схиляє нас до ірраціональної поведінки.
Рівень безглуздості наказів Путіна буде рости, і їхнє виконання буде приводити до поетапного краху усього військового угрупування. А це вже прямий клон гітлерівської ситуації. Я думаю, в
нашому випадку фінал буде такий самий, з бункером…
Звісно, всі ми хотіли б обійняти наших близьких і на крилах перенести їх у безпечне місце. Це говорять наше сумління, відповідальність, совість. Якщо вам боляче - це хороша новина. Це болить ваша
совість.
Радощі мають бути щирими, ви не можете себе до них змусити. Але якщо є нагода - усміхніться і пожартуйте. Ми ж не в Радянському Союзі і не в Росії, де вам сказали б, що “нє время для смєха, когда
родіна в опасності!”
Південь і схід для Путіна є принциповими - бо це вода в Крим, це порти і це сполучення Криму з ЛДНР. Не взявши Київ і не маючи ніяких шансів це зробити, Путін може ставити як переговорні
умови питання півдня.
Тільки-но відчуваєте, що вас накриває, згадайте про цю ненависть. Вона - як акумулятор для NLAW. Перевірте її на справність і під'єднайте до свого пристрою. Тоді ви точно будете вражати всі цілі
безпомилково.
Важливо, щоб родина загиблого отримала повідомлення не зі ЗМІ чи фейсбуку. Україні потрібні спеціальні команди, які будуть приходити до рідних, щоб повідомити про загибель їхньої близької
людини. Повідомити з повагою, з пошаною, зі співчуттям…
Ваші родичі - це Україна. А ваші родичі в Росії - це не ваші родичі. Це тіні забутих предків. Усі ваші близькі знаходяться тут і навколо вас. Ваші брати і сестри захищають вас на війні. Оце дійсно
велика родина.
Боротися з відчуття провини просто - треба більше працювати для своєї країни. І намагатися допомагати там, де ви найбільше потрібні.
Російські ліберали - це такі воші і гниди, які здавна водяться і розмножуються в смердючому хутрі кацапського чудовиська.
В Уеллса є роман “Війна світів”. Там жахливі треножники спалювали всіх страшними променями. Але виявилося, що всередині машин якісь потворні слизняки, вразливі і нічого не варті без свого панциря.
Це те, що в нас відбувається зараз.
Усе, що зараз відбувається, лежить поза межами вигоди, яку дає війна: ніякого завоювання нових територій, захоплення нових ресурсів – повний абсурд. Те, що почалося в такий дикий спосіб,
можливо, в такий спосіб і завершиться.
Спустошеність означає, що в людини щось усередині вигоріло. Там щось було, а тепер там пустка. Відомо, що це було - там було попереднє життя, мрії, плани на майбутнє. Усі вони згоріли в перший
день війни. Згоріли всі без винятку.
Ви вже бачили або побачите вбитих людей, і вони будуть виглядати не так естетично, як у кіно. Треба розуміти, що це дуже травматичне видовище і треба готуватися до того, щоб дивитися на ці явища
через певний емоційний фільтр.
Ворог відводить сили, поповнює їх і знову кидає на вогневі рубежі. Український комбайн смерті їх перемелює, і так багато разів. Путін утилізує свій людський непотріб і змушує нас витрачати
боєприпаси.
У біженця є ілюзія, що він з жаху переїжджає в щасливе місце. Але через пару днів з’ясовується, що це безпечне місце - немає обстрілів, бомбардувань, але є інші проблеми і теж потрібно виживати.
Можливо, в якомусь бараці.
На цій фазі війни росіяни перестали розрізняти ЗСУ і цивільне населення. Громадянам треба розуміти, що тепер вони всі без винятку є учасниками бойових дій. І що для ворога все населення України
підлягає тотальному знищенню.
Війна з Росією триває не 14 днів і не вісім років. Вони триває століттями. І є цивілізаційною проблемою для Росії: або ми, або вони. І, я думаю, Кремль це розуміє. Бо якщо Кремль програє
Україні, Росія почне розвалюватися.
Росія, ймовірно, буде активніше захоплювати населені пункти як заручників. По-перше, це сильно ускладнює роботу Збройних сил. По-друге, захоплення невеликих НП має на меті продемонструвати
тактичні успіхи і перевагу росіян.
Західні області України завдяки географічній і культурній близькості до Заходу почувалися дещо комфортніше за інших. І тут раптом у цей затишний туристичний Едем суне сила-силенна згорьованих і
стривожених людей.
Під час війни захист для психічного здоров'я - це певна відмороженість, зосередження на “тут” і “зараз”, при плеканні патріотизму і якоїсь роботи на користь армії. Найкраще - фізичної.
На тему міжнародного “глибокого співчуття” і ефективного захисту від геноциду і військових злочинів вже написано гори книг. Українська буде просто ще однією з них. Але це буде книга про
перемогу.
Бажання повернутися додому - природне, але воно інстинктивне. У його основі лежить власне ота сама потреба безпеки. Ця інстинктивність схиляє нас до ірраціональної поведінки.
Рівень безглуздості наказів Путіна буде рости, і їхнє виконання буде приводити до поетапного краху усього військового угрупування. А це вже прямий клон гітлерівської ситуації. Я думаю, в
нашому випадку фінал буде такий самий, з бункером…