«Значний потенціал матиме та країна, яка зможе побудувати екосистему, що продукує вищу швидкість технологічних інновацій»
Ви засновник оборонних компаній The Fourth Law і Odd Systems. Як виникла ідея називати дрони іменами закатованих українців, дисидентів?
Сенси, що їх ми вкладаємо в речі, які робимо, надзвичайно важливі. Це щось, що йде від команди і є проявом нашої творчості. З іншого боку, це те, що апелює до українців.
Стус, Лупиніс, Курбас, Хвильовий, Теліга, Горська — українські дисиденти, представники Розстріляного відродження, закатовані московським режимом. Вороги хотіли б, щоб ці люди назавжди зникли з історії, але зараз вони повертаються і віддають борги. Як на мене, це сильна метафора, яка подобається бійцям, які використовують ці дрони й тепловізійні камери, і мотивує інженерів, які доєднуються до команди, залишити слід в історії.
Які переваги у дроновій війні має Україна порівняно з ворогом?
Коли хтось каже, що Україна виграє дронову війну, я не знаю, чи в нас є об'єктивні дані, щоби з таким широким твердженням погодитися. Є понад два десятки класів дронів, у межах кожного — десятки конкретних виробів.
Дрони можна ділити за призначенням на спостережні й ударні. Ще один вимір — літальний, наземний чи наводний дрон. Можемо розділяти їх за дальністю використання: FPV мають найближчий радіус дії — 10–30 км, далі від 30 до 70 км, до 200 км — ударні дрони middle strike (середньої дальності), від 200 аж до 3000 км — дрони deep strike (далекобійні). Також дрони різні за вантажопідйомністю.
Якщо ми говоримо про далекобійні ударні дрони, то в українські міста, зокрема в Київ, «шахедів» прилітає значно більше, ніж у російську столицю наших «лютих». На жаль, Shahed наразі сильніший, ніж наші найкращі засоби в категорії deep strike.
На протилежному кінці спектра — FPV-дрони для переднього краю поля бою, які літають у середньому на 20–30 км. Це дрони, яких, згідно з інформацією в публічному вимірі, найбільше виготовляють і Україна, і Росія. Минулого року Україна виготовила понад два мільйони. Цього року публічно йшлося про 4,5 мільйона. Це дуже багато.
Схоже, Україна все ще переважає і в кількості цих засобів, і в якості їхнього використання, а також має деяку перевагу з погляду поширення кращих тактик застосування вздовж усього поля бою, але росіяни швидко наздоганяють нас.
Мають перевагу в підкласі FPV-дронів на оптоволокні, які не вразливі до радіоелектронної боротьби й долають радіогоризонт. Вони попереду за кількістю і якістю цих виробів.
Десь ми попереду, десь ми позаду. І навіть там, де ми попереду, не можна розслаблятися, тому що ворог за якийсь час надолужує [відставання].
Чи є перевагою для наших військових велике різноманіття озброєння?
Перша річ, на яку вони скаржаться, — це брак засобів. Дуже рідко хто каже: «У нас дуже багато засобів, давайте ми їх уніфікуємо».
Спочатку варто наситити ринок дронів і переконатися, що в нас є купа компаній, які роблять усе класно, надійно і якісно (у них супершвидкий темп інновацій), а тоді думати про те, як би все це трохи уніфікувати.
Поки що не можна однозначно сказати, хто перемагає у швидкості технологічних інновацій — Україна чи Росія. Ми, безумовно, створюємо більше нового. З іншого боку, нове не завжди супертехнологічне.
Можна зробити щось нове, повторення чого потребує роботи десятьох людей упродовж пів року. А можна робити щось нове, що потребує роботи сотень чи тисяч людей упродовж багатьох років.
У Росії, наприклад, є дуже успішний виріб — GPS-антена «Комета» з керованою діаграмою направленості (CRPA). Ці антени використовують у «шахедах» і багатьох інших їхніх виробах. На жаль, нам складно від цього зробити захист. Водночас Україні поки що не вдається повторити цю технологію, вона доволі складна.
Для того, щоб ми могли створювати складні технології, потрібні або суттєві цільові державні гранти, або суттєве залучення приватного капіталу, інвестиції від західних партнерів, венчурних інвесторів. Поки що немає руху на жодному треку для складніших сфер, окрім державної ракетної програми.
Можливо, ми побачимо, що держава буде підтримувати низку інших напрямків, які для нас стратегічно важливі, і створить більш привабливе середовище та певні економічні стимули для міжнародних партнерів, щоб вони інвестували десятки й сотні мільйонів доларів у конкретні технології, розробка яких дасть нам значну технологічну перевагу.
Я вважаю, що значний потенціал матиме та країна, яка зможе побудувати екосистему, що продукує вищу швидкість технологічних інновацій. Недостатньо однієї суперзброї. Нам потрібно створити середовище, в якому інновації виростають значно швидше, ніж у ворога.
Тоді за час, коли ворог створює для нас 20 великих викликів за рік, ми будемо створювати для нього 50 і знаходити відповіді на 15 із тих 20. Ворог не буде встигати знаходити відповіді, і це впливатиме на поле бою.
«За моїми підрахунками, за 3,5 року повномасштабної війни українські технологічні компанії залучили близько 30 мільйонів доларів — це мізерна цифра»
Чи є кооперація між українськими й американськими бізнесами в оборонній сфері?
США — це не лише країна з найпотужнішою економікою, а й найпотужніша мілітарна країна у світі. Вона буде залишатися такою ще не один десяток років.
Зрозуміло, що зараз і в України, і в Європи стосунки зі США не найпростіші.
Я нещодавно дізнався, що європейські компанії шукають компоненти до своїх військових виробів, позбавлені впливу не лише китайської, а й американської бази, щоб уникати американських регуляцій щодо торгівлі продукцією подвійного призначення. Це ознака федералізації ланцюжків постачання.
Тобто в Європі, в Америці, в Азії, в Росії, можливо, в Африці потрібні будуть свої виробники всього: Patriot, FPV-дронів, станків, на яких роблять ракетні двигуни, моторів для Patriot. Це велика концептуальна економічна зміна порівняно з тим, що протягом 10–20 років усі торгували з усіма в класі безпеки, були глобалізовані ланцюжки.
Безумовно, американці переймають наші знання й досвід. Оскільки США все ще країна, яка дала нам найбільше військової й фінансової допомоги, вони мають доступ до цього, з ними співпрацюють українські військові, урядовці.
З іншого боку, справді все ще багато нерозуміння серед людей, які нібито мали б усвідомлювати, що відбувається. Коли я розмовляю з американськими інвесторами, то пояснюю їм, у чому різниця між FPV і Mavic. Це люди, чия професія — інвестувати в оборонні технології. Є гарна приказка, що майбутнє вже тут, просто воно поки що нерівномірно розподілене.
Чи маєте ви бачення того, хто може бути ключовим партнером України у виробництві оборонних інновацій, щоб вона стала основою безпеки Європи?
Я не знаю, чи нам для цього потрібен ключовий партнер. Ми, очевидно, вже є однією з передових країн у світі і в експертизі новітньої війни та воєнних технологій, і у виробництві.
В України є можливість стати світовим центром оборонних інновацій нарівні з Ізраїлем. Свого часу я публічно запропонував ідею Оборонної долини за аналогією з Кремнієвою в Сан-Франциско. Ми де-факто вже стаємо таким місцем.
Більшість того, що було, — це інвестиції державного капіталу, натомість приватний капітал дуже повільно заходить в Україну. За моїми підрахунками, за три з половиною роки повномасштабної війни українські технологічні компанії залучили близько 30 мільйонів доларів від міжнародних партнерів, не враховуючи інвестицію Rheinmetall, який будує завод. Це надзвичайно мізерна цифра. Глобальному ринку приватного капіталу має бути дуже соромно, що це все, на що він спромігся щодо України.
Так є тому, що ціла низка викликів і стрибків віри, які має зробити інвестор, щоб вкладати гроші в українську компанію. Йому потрібно подолати дискомфорт інвестування в зброю, а ще вони розділяють оборонну й наступальну: готові радше інвестувати в РЕБ, але їм дискомфортно інвестувати в дрон.
Також їм треба зробити стрибок віри, щоб інвестувати у щось, що не поруч з ними, в Сан-Франциско чи хоча б у Нью-Йорку. І не просто в Європу, а в команду, яка сидить у Києві під обстрілами. Їм же здається, що тут постійно все в диму, кожен будинок горить і жодного вікна немає. Ця оптика дуже спотворена, коли ти сидиш там.
Подібна історія і з європейським капіталом: вони також дуже повільні до того, щоб сюди прийти.
Тому нам потрібно створювати певні економічні стимули, як-от особливий податковий режим чи серія міждержавних договорів з країнами-партнерами про страхування певних ризиків, пов'язаних з такими інвестиціями.
Тоді наші партнери могли б сказати своїм виборцям: «Дивіться, ми створили платформу, яка допомагає залучити вже не ваші кошти як платників податків, а приватний капітал у те, щоб зміцнити обороноздатність України, наших країн, Західного світу». Це дуже вигідна політична історія для наших партнерів, щоб продавати у своїх суспільствах.
І це супервигідна історія для інвесторів, тому що певна суттєва кількість із сотень оборонних компаній, які зараз є в Україні, створює значну економічну цінність. Їхні продукти матимуть величезний попит у світі. Вони виростуть у дуже успішні бізнеси. Їхня вартість виросте в десятки разів.
Згадані ідеї входять до концепції Оборонної долини. Парламент підтримав ініціативу Defense City — створення спеціального правового режиму підтримки оборонних компаній, зокрема, можливості експортувати продукцію оборонного призначення, про що дуже давно просила індустрія.
Однак тут є свої виклики, зокрема умова, що експорт для компаній у Defense City буде дозволений лише в країни Рамштайну. Чи означає це, що ми залишимо країни Африки, Південно-Східної Азії, Індію як ринки, дозволимо заробляти там росіянам, а потім те, що вони заробляють, відправляти до нас? Це не дуже правильна річ, але може бути політично складно пояснити її нашим партнерам, які дають кошти.
Логіка може зводитися до того, що надання технологій третім країнам створюватиме небезпеку, що потім ці технології будуть передавати Росії?
Я доволі часто чую цей аргумент. Він не має раціонального обґрунтування, бо ми постійно передаємо ці вироби Росії, коли застосовуємо їх проти неї. Абсолютно так само ми розбираємо всі їхні вироби, про що регулярно читаємо в новинах.
«Земна цивілізація проживає черговий величезний стрибок і зміну технологій. У наступні кілька десятиліть уся планета буде переозброюватися»
Концепція Оборонної долини може спрацювати як стратегія за умов, що війна буде тривалою і не лише в Україні? Коли довго зберігатиметься відчуття загроженості та розуміння, що оборонний сектор потрібний?
Щоразу, коли світ входить у нову технологічну добу, це призводить до суспільних змін і потрясінь, дисбалансів, які дають певним країнам можливість здобути більше могутності. Це перетворюється у війни або інакшого типу зміни сил і кордонів, які завжди підкріплені міцною армією, флотом. Земна цивілізація проживає черговий величезний стрибок і зміну технологій. Саме тому абсолютно очевидно, що в наступні кілька десятиліть вся планета буде переозброюватися.
На жаль, після того, як Росія відкрила скриньку Пандори, атакувавши Україну, наплювавши на Будапештський меморандум, на купу договорів і показавши неспроможність Західного світу протидіяти ядерному тероризму, фактично було порушено фундаментальні засади ядерного нерозповсюдження. Всьому світу послали сигнал: сьогодні ви можете захистити себе лише під ядерною парасолькою. Імовірно, багато країн у світі, включно з європейськими, зараз думають, як отримати цю парасольку незалежно від Сполучених Штатів або створити власну ядерну зброю.
Інший аспект — усе, що відбувається у сфері використання програмного забезпечення для засобів ведення війни. Вперше за всю історію програмне забезпечення дозволяє стрибкоподібно збільшити спроможність на полі бою.
Уявіть собі, що у вас є мільйон дронів на полі бою, які за ніч отримують програмне оновлення і спроможності, яких раніше ніколи не було. Це фундаментально змінює розуміння стратегії ведення війни.
Бачення оборонних інновацій як глобального призначення України у світі, глобального брендингу, якщо ми все правильно зробимо, призведе до того, що Україну будуть сприймати як місце, яке дає безпеку.
У чому головні переваги такої стратегії?
У моєму розумінні стратегія це план перемоги з використанням унікальності ситуації. Ми 12 рік ведемо війну з Росією. Навіть якщо гаряча фаза воєнних дій закінчиться завтра, ніхто у світі не зможе зрівнятися з цим досвідом. У нас є мільйони чоловіків і жінок, які були залучені або безпосередньо в Сили оборони України, або у сфери, які ці сили підтримували — від волонтерів, журналістів, кадровиків до виробників та інженерів. Ці люди, їхня мотивація, знання, горизонтальні зв'язки нікуди не пропадуть. Україна на довгі десятиліття залишатиме за собою цю стратегічну перевагу.
Водночас, на жаль, малоймовірно, що гаряча війна закінчиться завтра. І навіть якщо так станеться, то Росія нікуди не зникне і залишатиметься великою загрозою не лише для України, а й для всього вільного світу, перш за все для європейського континенту. Це дуже довгострокова історія. Розвиток оборонних інновацій може стати несучою колоною української національної стратегії на ціле століття.
Це не лише забезпечить нас конкретними засобами: дронами, ракетами, системами управління, а й зробить нас надзвичайно цінними, десь навіть незамінними для наших західних партнерів і прискорить нашу участь у певних оборонних союзах. Озброєння й оборонні інновації можуть стати ключовими у структурі експорту України на десятиліття вперед.
«Україна для світу як воїн світла проти темряви, що насувається зі сходу»
Стратегія капіталізації сфери безпеки надихає. Чи достатньо в нас людського капіталу, щоб таке виробництво тривало? І чи не є загрозливою тенденція релокувати відповідні компанії в країни Європейського Союзу?
Україна як ніколи здатна приваблювати людей світового інтелектуального калібру. Вони одні з кращих у своїх сферах. Часто для таких топпрофесіоналів основною мотивацією стає місія. Україна для світу як воїн світла проти темряви, що насувається зі сходу. Цю властивість, безумовно, потрібно використовувати для того, щоб залучати найкращих світових менеджерів, технологів, творців для роботи на українську ціль.
Мене турбує, що ми як суспільство і держава не створюємо достатньо класних умов для талантів, які можуть працювати на оборону тут.
Більшість моїх колег у сфері виробництва й інновацій для безпеки й оборони роблять це не для того, щоб заробити багато грошей. Вони роблять це тому, що вони українці, і це те, як вони можуть найкраще виконати свій обов'язок захисту Батьківщини. Щонайменше варто створити умови, які дозволять їм працювати як слід.
Це явище, як на мене, зараз більш значуще, ніж те, що Захід активно перекуповує найрозумніших українців, чого я поки що не бачу.
«Завдання українського суспільства, законодавців — створити найкращі у світі умови для оборонних компаній»
Чи розв'яжуть найближчим часом питання експорту зброї?
Як мінімум два роки про це точаться розмови, і є політична воля. Була заява Президента кілька тижнів тому. Є ініціатива з Defence City, загалом хороша. Я думаю, що ці речі увійдуть у дію законодавчо цього року і експорт буде відкритий.
Інше питання: на яких умовах? Яким буде податкове навантаження для компаній, які хочуть експортувати? Чи буде їм вигідніше в ринковому сенсі залишати ці виробництва в Україні й експортувати, чи все-таки їм буде вигідніше відкривати виробництво за кордоном й експортувати?
Завдання українського суспільства, законодавців — створити найкращі у світі умови для оборонних компаній, щоб не лише українські компанії не думали, виїжджати чи не виїжджати звідси, а й щоб компанії з усього світу старалися бути тут зі своїми ресурсами, грошима, інтелектуальним капіталом.
Для того, щоб до нас приїздили й інвестували, слід забезпечити ще дві умови: відсутність корупції та безпеку самого виробництва. Як позитивно капіталізувати ці чинники?
Фізична безпека, безумовно, важлива. Можна закопуватися під землю, можна рухатися далі на захід, щоб збільшувати цю безпеку. З іншого боку, ми бачимо, що в Чехії вибухають склади, у Польщі горять супермаркети, у Балтійському морі перерізають підводні кабелі. Не можна сказати, що ці виробництва будь-де стовідсотково захищені. Перевага розташування в Україні — доступ і вартість спеціалістів. В Україні це робити дешевше.
Також ідеться про швидший цикл інновацій, коли сьогодні ввечері відсилаєш дрон поштою в Костянтинівку, а завтра ввечері отримуєш відеозвіт військових і коментарі про те, що покращити надалі. Це неоціненний елемент, який, знову ж таки, робить Україну найкращим місцем у світі для інновацій.
Що стосується корупції, то я можу сказати за себе, що безпосередньо не стикався з нею у сфері закупівель зброї в Україні. Ми закуповуємо компоненти для наших дронів і тепловізійних камер, а також робимо компоненти для інших виробників, і в цих ланцюжках я не стикався з махровою корупцією. Можливо, хтось інший стикався, я — ні.
Можливо, якась неефективність є, але в тих умовах, у яких ми перебуваємо, я вважаю, головне, щоб воно (озброєння. — Ред.) доїжджало до фронту і військовим було чим працювати.
Якщо ми подивимося на наших закордонних партнерів, то варто називати речі своїми іменами: це не нульова корупція. Щоразу, коли New York Times пише статтю про українську корупцію, нехай відразу закладає в редакційний план статтю про американську корупцію, тому що там масштаби проблем значно більші. І від того, що ми називаємо їх лобізмом, а не корупцією, суть цих процесів не змінюється.
Як розвиток штучного інтелекту змінює підходи до ведення війни?
Штучний інтелект, як на мене, матиме безпосередній вплив на дві надзвичайно важливі воєнні технології: повністю автономні роботизовані системи та його використання для ведення інформаційної війни. Обидві ці технології матимуть велетенський вплив, порівнюваний із застосуванням атомної енергії.
Повністю автономні дрони означатимуть збільшення кількості засобів на полі бою на порядки та збільшення кількості людей, які здатні їх використовувати. Якщо зараз нам треба навчати пілота дрона місяцями, то автономний дрон буде зброєю, подібною на гранату чи стрілецьку зброю, яку зможе мати кожен боєць. Це стосується і нас, і наших ворогів.
Йдеться про збільшення точності й ефективності використання цих систем. Якщо зараз на те, щоб вразити ворожу техніку, в середньому йдуть 10 дронів, то ця цифра може покращитися, скажімо, до двох дронів.
Це також стосується захисних тактик. Ми зможемо мати дрони, які будуть перехоплювати ворожі «шахеди», дрони-розвідники, FPV, у тому числі на оптоволокні чи повністю автономні ворожі ударні дрони. Але те саме зможе робити і ворог, маючи таку технологію.
Це призведе до появи наземних, надводних і повітряних платформ-дрононосіїв, які запускатимуть кілька десятків дронів, а назустріч їм вилітатимуть інші автономні дрони-перехоплювачі. Або дрони зможуть літати над Києвом й автономно полювати за рухомими цілями, обраними за певними ознаками. Так само вони зможуть літати над Москвою.
Це не фантастика. Це те, що нас чекає впродовж наступних 6, 12, 18 місяців. Це дуже близька реальність
Якщо у 2022 році артилерія робила 80 % усіх уражень на фронті, то зараз ми чуємо, що від 60 % до 80 % усіх уражень роблять FPV-дронами, і це неймовірно швидка зміна. Ми будемо бачити зміну, напевно, ще більшого масштабу, пов'язану із запровадженням штучного інтелекту в роботизовані системи.
З іншого боку, є середовище інформаційної війни, і Україна — одна з країн, які мають, можливо, найбільше досвіду захисту. Західний світ загалом не атакує у відповідь і майже не захищається від російських, китайських, іранських, північнокорейських технологій, і ми бачимо величезні ефекти, які це має на суспільства.
Поєднання соціальних мереж, генеративного штучного інтелекту, інформаційної війни в цих середовищах — це зброя масового знищення, здатна розколювати суспільство.
«Соцмережі — джунглі для поширення інфовірусів, де вони просто розквітають, а генеративний штучний інтелект — фабрика серійного виробництва цієї брехні»
Штучний інтелект у соціальних мережах може використовуватися не тільки для поширення дезінформації, а й для збору даних про користувачів, які їх не захищають, і перетворення цієї інформації на ресурс для впливів. Це велика проблема в умовах, коли наші громадяни використовують ворожі інструменти комунікацій.
У сфері інформаційної війни є ціла низка векторів впливу, наприклад, робота на поляризацію суспільства з будь-якої теми через соціальні платформи, що, як ми бачимо, системно відбувається в Сполучених Штатах: чорні й білі, довіра й недовіра до поліції, ліві й праві, цінності свободи й цінності традицій.
У європейських країнах ми побачили підтримку радикальних рухів через соцмережі. Десь їх підтримують через Telegram, десь — у ТікТок, Facebook, Instagram.
З іншого боку, є фактор контролю над середовищем поширення інформації, починаючи з Telegram, який, безумовно, контролює Росія. Ви справді вірите, що Пашу Дурова випустили з Росії з трьома сотнями мільйонів доларів без жодних питань? Ні, це абсолютне безумство — вірити, що Telegram не під пальцями Росії.
Ми зробили невеликий громадський розслідувальний проєкт «Кремлінграм». За адресою kremlingram.org є величезна кількість фактажу в усіх можливих аспектах про те, як Telegram співпрацює з Росією.
Я вдячний ОПОРІ, що ви були однією з перших громадських організацій, яка публічно відмовилася від Telegramу 2023 році. Я це дуже ціную.
Такі платформи, як Facebook та Instagram, нібито не маніпулюються урядами, хоча з того, що я чую, випливає, що вони тісно співпрацюють з американським урядом, просто американський уряд не ворожий для нас.
Однак і на цих платформах росіяни використовують свої ботоферми, які активно впливають на дискурс. Навіть коли йдеться про недотичні до політичних процесів речі, як-от концепція (антинаукова. — Ред.) пласкої землі, це в результаті все одно формує людей довкола певної ідентичності, збирає їх у певний загін і потім направляє туди, куди потрібно.
В Х (раніше Twitter. — Ред.) є доволі відомий канал, де 90 % контенту — дійсно цікаві історичні відео, але ще 5–10 % — це вкиди, які дуже вправно спрямовують суспільну думку щодо України, Ізраїлю, Палестини, інших питань. Це системний, філігранний інструмент.
В умовах, коли в соціальних мережах, таких як Telegram, Facebook, TikTok чи Х, дані не є надійно захищені, шифровані, влада, яка має доступ до них, може масово аналізувати інформацію, повідомлення, патерни поведінки користувачів, змінювати алгоритми відображення даних і використовувати це у своїх цілях. Це величезний спектр різних загроз.
Найбільше лякає і тривожить те, що ми живемо в епоху стрімкого розвитку соціальних мереж і водночас в епоху появи генеративного штучного інтелекту. Соцмережі — джунглі для поширення інфовірусів, де вони просто розквітають, а генеративний штучний інтелект — фабрика серійного виробництва цієї брехні.
Зараз ми бачимо лише перші прояви. Цього буде в тисячі разів більше, і воно буде значно більше схожим на правду. Ми з вами не зможемо відрізнити, це було згенеровано чи не згенеровано.
Провідні компанії у сфері генеративних даних говорять про те, щоб робити певне маркування для речей, які були створені людиною і створені штучним інтелектом. У цьому напрямку тривають певні роботи, але підуть ще роки для того, щоб щось подібне набуло масового поширення.
Скільки часу це займе і скільки шкоди ще завдадуть певним суспільствам — питання відкрите. Те, що ми можемо робити зараз, — говорити про це, щоб широкі верстви суспільства розуміли, що є такі загрози, і давати ідеї, як з цим працювати.
Як протидіяти кампаніям ворога в соцмережах ?
Це як із «шахедами». Ми можемо їх збивати, а можемо протидіяти, запускаючи такі самі засоби проти ворога, щоб він двічі подумав перед тим, як нас атакувати. Мені здається, що величезна спроможність, яка є і в Україні, і в Західному світі, — це інформаційні атакувальні операції.
Якийсь час тому я думав, що інформаційна війна — дуже асиметричний інструмент, який авторитарні держави використовують проти демократії, адже атакують у саме її серце — свободу слова. Як ми можемо заборонити Telegram, Facebook чи X, це ж буде проти принципів демократії?
З часом я зрозумів інше. Якраз вільнодумство і різноманіття поглядів у наших суспільствах зробили їх у якомусь сенсі більш резистентними до маніпуляцій. Не повністю, але більш захищеними.
Натомість в авторитарних країнах інфосистеми закриті, і хоча є верхня тверда шкірочка для захисту від іншої інформації, але під нею вони дуже м'які й слабкі, тому що не звикли до інакодумства.
Якщо почати системно працювати на те, щоб створювати поляризацію всередині російського суспільства — між багатими і бідними, між різними етнічними групами, за всіма вимірами, починаючи від того, хто вірить у Бабу-Ягу, а хто ні — ми можемо досягнути дуже сильного ефекту.
Можливо, це єдина зброя, яка справді здатна перемогти нашого ворога, знищити це варварське людиноненависницьке суспільство, розколоти його зсередини і захистити вільний світ від них на століття вперед.
Telegram став політичним інструментом, і політичний клас не хоче стріляти собі в ногу, забороняючи його. Як на це впливати?
Два роки тому я казав, що нам потрібна широка суспільна дискусія про ризики того, що Telegram контролюється ворогом. На сьогодні я переконаний, що Telegram в Україні потрібно так чи інакше заборонити й замінити продуктами, не виробленими Росією.
Є інші соціальні медіа. Жодне з них не ідеальне, але нині використовувати Telegram — це як купувати російський чай Greenfield, але значно гірше. Це реально троянський кінь у кожного.
Я вважаю, що кожен відповідальний громадянин має сказати своїм друзям: «Пишіть мені куди завгодно, але не в Telegram».
І це приклад для політиків. Якщо в тебе є Telegram-канал з мільйоном підписників, від нього складніше відмовитися. Крутий показник лідерства — коли ти можеш зробити те, що правильно, навіть якщо це тобі дорого коштує. Це справжній тест на цінності.
