Ми постійно добре стартуємо, а потім бігли, бігли, а на фініші… зупинилися
Олеже, як ви почуваєтесь після матчу з Румунією? Чи змогли вже відпустити ту гру?
Звісно, було образливо, що ми поступилися з рахунком 0:3, тому що розуміли, що маємо потенціал. У нас був шанс виграти цю гру і загалом поборотися за вихід до четвірки найкращих чемпіонату Європи (півфінал, — Ред.), але не вдалося. Зараз почуваюся більш-менш нормально.
Після закінчення гри у нас була командна вечеря, останні збори перед від’їздом, де я сказав, що такі поразки трапляються не перший і не останній раз у наших і міжнародній, і клубній кар’єрах. Звісно, ставитися до цього так, ніби нічого не сталося, не варто, треба робити висновки, але далі буде новий день, нові тренування, матчі, в яких і можна буде виправити минулі помилки. Тому, підсумовуючи, можна сказати, що весілля ми з цього приводу не влаштовували, розуміємо обурення вболівальників і рухаємося далі. Сумно, що ми вже вкотре провалюємося там, де мали б проходити далі, бо, будьмо відвертими, сітка в нас була не найскладніша.
Юрій Семенюк, капітан збірної України з волейболу, казав, що румуни не продемонстрували нічого з того, чого б ви не очікували. Чи все ж здивували?
Ні-ні-ні, ви що… Думаю, що вони й самі до кінця не вірили, що можна отак просто — 3:0 — пройти Україну. Ми зіграли цілком і повністю так, як не мали грати. З усього, про що ми домовлялися перед грою, вдалося втілити не більше 10–15 відсотків. Нам би вистачило й 50 відсотків, щоб перемогти, мабуть, але й цього не було.
Чи робили розбір польотів у роздягальні?
Ні-ні! Такі аналізи відразу після гри не мають жодного сенсу. Всі засмучені, а ти ще ходиш комусь розповідаєш, що і як треба було робити. Всі на емоціях, не до того… А от уже потім треба сідати разом, дивитися, аналізувати. Після — виправити на тренуваннях і в майбутніх іграх. Лише тоді це буде продуктивно. А якщо зовсім чесно, то там і розбирати нічого, якщо конкретно про Румунію.
Після цього матчу ви сказали, що кожен повинен зробити висновки, проаналізувати, як грає і що можна покращити. Скажіть конкретно, хто і що?
Давайте спочатку. Коли я це казав, то говорив і про себе також. Після цих слів трішки понеслося, мовляв, у команді конфлікт, хлопці посварилися…. Можу запевнити, що в нас усе добре, ніхто ні з ким не сварився. Ми розуміли, що є відповідальність, що наші люди розраховували на інший результат, і ми для цього й працювали. Кожен день, від тренування до тренування кожен із нас повинен рости. Волейбол не стоїть на місці, тому ми не можемо постійно вивозити на тому, на чому вивозили рік чи два тому. Якщо за два роки ти не покращив своїх навичок, це катастрофа. Тоді ми й далі будемо в топ-16 стабільно барахтатись. Звісно, коли гарний день, то ми можемо виграти в будь-якої команди, а потім тричі програти. То який сенс? Хоча б дві перемоги проти топів із чотирьох ми повинні робити, це вже буде набагато краще.
Після вечері я сказав хлопцям, що всі ми повинні вчитися в інших спортсменів у своїх клубах, чи навіть з інших видів спорту: від баскетболу й футболу до гімнастики. Таким чином можна покращити техніку й бути продуктивнішим на майданчику. Не завжди впродовж сезону на розвиток дрібниць є час і бажання, бо маємо щільний графік, але без цього нікуди. Якщо вдасться кожному з нас на 2–3 відсотки покращити свою гру, то це буде величезний буст для всієї команди. Саме це я мав на увазі. Ми постійно добре стартуємо, а потім бігли, бігли, а на фініші… зупинилися. Як повітряна кулька, яка наче так високо летіла, а потім за секунду лопнула, та й по всьому! Ми маємо розуміти, що в нас команда доволі вікова. Так, є молоді хлопці, які підтягуються, але в нас не буде ще багато шансів виграти щось, якусь медаль. А я думаю, що це покоління, ці гравці заслужили. Або хоча б четверте місце великого турніру…
Не можу сказати, що досяг досконалості в подачі, ні. Є ще що підкрутити
На Олімпійські ігри вийти.
Для цього якраз треба «знайти» десь четверте місце. А в чудеса я не вірю. Вони трапляються, Бозя допомагав, але ми вже неодноразово цими чудесами не користувалися. Усе треба заслужити важкою працею, і я вам скажу, що в нас за все літо було лише два провальних тренування. Місяць у таку фазу зайшов, що ні в кого нічого не виходило. Що ж до розвитку, то мене це стосується першочергово. Уже чекаю на розмову з тренерським штабом у Перуджі про те, що можна покращити, тому що вони всі ігри дивилися. До речі, це стосується не лише техніки чи фізики, а й психології. Голову треба «поставити на місце», проаналізувати, що казав під час гри, в перерві, чого не казав і чому. Головне, щоб у всіх було на це здоров’я.
Мені казали, що ви перехворіли всі в команді на чемпіонаті Європи. Що сталося?
Це просто було зміна клімату. Ми провели місяць в Естонії, де була температура 13–14 градусів, а потім — у Болгарію, а там 26 градусів. Тому почали трішки хворіти. Нормальна ситуація.
Попри підсумковий результат команди ви стали найкращим снайпером турніру з 20 ейсами. Готуючись до розмови, подивився десяток розборів ваших подач на YouTube, для багатьох це еталон. У чому секрет?
Я не можу сказати, що працюю над подачею більше за інших. Думаю, що мені трішки пощастило, тому що впродовж кар’єри у мене було декілька гарних тренерів. Кожен із них вносив якісь корективи в мою подачу, покращував окремі аспекти, підказував. У підсумку я навчився добре подавати. Анджело, тренер у Перуджі, мені інколи навіть нічого про подачу не говорить. Це означає, що все так, як треба. Навіть більше, зараз дійшло до того, що я можу не лише свою подачу аналізувати, а вже дивитися й передбачати, як подасть інший волейболіст — в 7 з 10 випадків розумію, чи подасть взагалі й куди. Однак не можу сказати, що досяг досконалості в подачі, ні. Є ще, що підкрутити, і я знаю що саме.
Окремо — це подавати, коли від цього залежить результат матчу: програв або продовжуєш боротьбу, чи навпаки. Для себе зрозумів, що мені не можна обирати другий варіант подачі, який приходить у голову. Взагалі треба слухати себе, бо інколи здається, що зараз ти ще п’ять силових подаси, а потім починаєш аналізувати і розумієш, що краще зробити по-іншому. Це теж допомогає діяти стабільніше. Не перший рік у цій справі. Не потрібно також зациклюватися. У мене були моменти, що я просто чудово грав: і в атаці встигав, і на прийомі, і в захисті м’ячі діставав, і позитивний блок був, а подача не йшла. Потім усе пішло шкереберть, рівень гри знизився, почав помилятися. Тренер підійшов і каже: «Слухай, ну в нас ще п’ятеро хлопців подають». Розумієте, партнери по команді теж подають, тому не потрібно опускати руки, якщо не виходить. Гра складається не лише з цього.
Я говорив свого часу з Ярославою Магучіх, олімпійською чемпіонкою зі стрибків у висоту. Вона розповідала, що в 99% випадків розуміє, чи перестрибне планку, ще на моменті забігу до планки. У вас теж так?
Те саме, те саме. Тільки я відпущу м'яч — уже знаю, як буде. Звісно, деколи буває, що ти встигаєш виправитися, якщо підкинув м’яч погано, допрацювати ногами в кінцівці, але це дуже рідко буває. Ви уявляєте, скільки ми разів картинку цю бачили, так? Скільки разів Ярослава біжить до планки, відпрацьовує техніку? Наскільки я знаю, на тренуваннях вони деколи працюють саме над тим, щоб під правильним кутом підбігти до планки. Так і ми інколи просто підкидаємо м’яч, щоб відпустити його в найвищій точці, щоб він стабільно летів… Там вистачає нюансів.
А хлопцям по збірній підказуєте? Запитують, як краще подати?
Я намагаюсь. А от чи слухають, не знаю. Деякі запитують, деяким я сам свої п’ять копійок кидаю. Інколи думаю, що не потрібно було б, але потім розумію, що ще більше себе картатиму потім. Це нормальна історія, мені теж підказують. Чи дослухатися — це вже особиста справа.
Ротації не вистачає. Випадає один гравець — і ми все, кінець
З огляду на те, як минув сезон, у чому команда має надолужувати?
По-перше, команді не вистачає ротації. Усі топові збірні можуть собі дозволити змінювати, скажімо так, найсильніших гравців, але при цьому здобувати гарний результат. Це впливає і на ігри, і на тренувальний процес. Коли в тебе є кваліфіковані гравці, тобі банально легше зростати, більші «заруби» на тренуваннях. А в нас виходить так, що випадає одна людина — і все. Ми просто все, кінець. Граємо-граємо, а потім випадає Ковальов (Ілля Ковальов, догравальник збірної України, — Ред.)... І це не те, що в нас більше немає догравальників, просто Тимофій Полуян, який не раз був у збірній, після операції, Євгеній Кісілюк, який завжди з нами тренувався, мав дуже мало ігрового часу… Так, можна вийти і видати топову гру, навіть якщо перебуваєш не в ритмі, але це одиничні випадки. Головна проблема в глибині складу, і це не лише догравальники. Візьмімо діагональних. У нас є Василь Тупчій, який все літо працює, грає, але ж теж є якийсь ліміт. Є Максим Тонконог, який вийшов у Лізі націй проти Німеччини і «роздав», спричинив фурор, усі написали. Але йому ще рости треба, бо потім вийшов з Македонією «зачехлився», з Румунією… Він буде топом, ми всі віримо в це, але потрібен час. Поїде в Італію, пограє з дядьками і вже наступного року буде зовсім іншим гравцем. У болгарів, бразильців, поляків, ясна річ, таких проблем немає, бо вони перебувають на іншому рівні.
Ще один момент полягає в тому, що в збірній має бути певна система, щоб всі, хто приїжджає, плюс-мінус розуміли, як ми граємо. Працюємо над цим. Прийшов Рауль (Лосано, тренер збірної України з волейболу, — ред), були одні гравці, потім склад трішки змінився, тому адаптуємося.
А де шукати цих волейболістів? Хто може створити цю ротацію — молодь?
Молодь треба підтягувати, їх треба шукати, хоча це дуже важко… Проблема в тому, що в Україні важко тренуватися через повітряні тривоги. У мене батько тренер, тому знаю, як вони працюють. Як варіант, забрати перспективних хлопців до нас, збірної, на тренувальний збір. Багато впирається у фінанси, бо ми не можемо викликати в команду 40 людей, із яких уже вибрати, хто підходить, а кому ще треба попрацювати. У Рауля є ліміти, він не може покликати всіх, тому інколи доводиться обирати: викликати молодого, чи вже досвідченого з урахуванням того, що завдання на турнір треба вирішувати ось уже. Та і ми теж не дуже допомагаємо: наче зовсім трішки не вистачає до олімпійської ліцензії, тому не хочеться ризикувати. Було б добре, якби з нами працювали не 25 людей, а 30, якби це змогли профінансувати. Хай підтягуються.
З іншого боку ми могли б тренуватися в Україні. Так, могли б, але через повітряні тривоги результативно це зробити неможливо поки що, на жаль. Тому, як казав Рауль, ми єдина збірна, яка п’ять місяців живе в готелі, а в цього є свої мінуси.
Інколи від деяких коментарів у нас ще тиждень животи болять зі сміху
Після матчу з поляками ви різко висловились про диванних критиків, мовляв, деякі вболівальники не розбираються у волейболі. Розвиньте думку, будь ласка.
О, дякую за це питання. Я намагався пояснити, але думаю, що не достукався до людей. Я не проти критики, я не проти того, що ви пишете про нас погані слова. Це нормально, емоції, розумію. Крім того, вам від цього банально легше стає, якщо ми програємо. Я про те, коли розповідають, хто як грав, у кого який відсоток в атаці і тому подібне. Хочеться, щоб люди більше розумілися на деталях нашої гри, більше цікавилися. Бо ж може за всю гру бути всього два результативних блоки, але аж десять позитивних торкань. Погано зіграв, чи добре? Про ці торкання не напишуть у загальні статистиці, тому той і той зіграли погано, бо не блокували. Але ж в інших аспектах гри він був топом, хоч цього й не помічають. Цю детальну статистику волейболісти отримують уже пізніше, і саме вона є ключовою для розуміння того, хто і як зіграв. Хочеться більше класного аналізу, щоб люди глибше розумілися на процесах. Як у футболі, наприклад. Тоді й волейболу нашому буде краще.
Саме це я хотів сказати. А стосовно критики — то будь ласка, це частина спорту. Інколи від деяких коментарів у нас ще тиждень животи болять зі сміху, ми потім ще трішки докручуємо — цілі концерти інколи бувають, бо є в команді стендап-коміки. Більше того, нам частіше пишуть слова підтримки навіть після дуже поганих матчів. Розуміють, що ми не хотіли 0:3 румунам «скручуватися». Так воно в спорті буває… І ще одне. Може, у мене просто вираз обличчя був злий. Я з проханням звертався, а не з претензією. А за всі слова підтримки дуже вдячний. Бачу це, ціную, намагаюся по максимуму приділити час кожному, хоч лайкнути повідомлення, бо людям не байдуже. Це дуже-дуже приємно.
Підсумовуючи, наскільки знизились шанси України отримати ліцензію на Олімпійські ігри? Чи може поразка Румунії суттєво ускладнити шлях збірної до цього?
Ой, та може так «аукнутися», що довго будемо згадувати. Такі шанси треба використовувати. В 22 році в плей-оф чемпіонату світу отримали Словенію і Нідерланди. Не мед, але ж могли бути поляки і бразильці, італійці. Виграли 3:0 у Нідерландів, а потім зі словенцями 1:0 виграли, але поступились у підсумку… А могли чіплятися.
Потім був чемпіонат Європи 2023 року. Дуже погано грали, жахливо в групі, але вийшли далі, бо дуже легко пройшли іспанців і попали на Словенію. Далі грали, як діти: тік-пік — і вилетіли. Третій момент: ми потрапили на чемпіонат Європи 2026 року. Майже ідеально грали в групі, але провалилися з поляками. До речі, чому? Я хотів би, щоб ту гру ми зіграли розкутіше, з іншим настроєм, щоб відчути свою впевненість, бо офіційна гра, бо суперник об’єктивно сильніший. Вийшли на Румунію, маючи один з найкращих розкладів по ходу турніру. Якби виграли, вийшли б на Францію, в якої теж зараз триває перебудова в команді, тож були хороші варіанти перемогти. Хто ще має допомогти? Як казав Михайло Кополовець: «Кому ще молитися, ну кому ще молитися?» Це вже три такі ситуації, коли удача була на нашому боці. З урахуванням того, як ми готувалися до цих змагань, як тренувалися, як грали на турнірах, хоча б одного разу в четвірку (півфінал, — Ред.) повинні були потрапляти. Це був би вже найкращий результат в історії збірної України.
Тепер конкретно цей чемпіонат Європи. Італійці нам би попалися у півфіналі, а там уже і в них мандраж, і в нас. Хто очі швидше закриє і по м’ячу вдарить сильно, той і виграв. Тому так і сумно це все. Чи є ще шанси? Є.Є ще чемпіонат світу, Ліга націй. Можемо ще покращувати свою гру.
До кінця Ліги націй 2028 року нікому з нас не можна поламатися
Ми готові до цього?
Усім потрібно чітко усвідомити, що до кінця Ліги націй 2028 року нікому з нас не можна поламатися! Впродовж сезону можна, але в кінці сезону і влітку — категорично ні! Тобто в нас ще сезон 2026/2027 і 2027/2028. Два роки усі ми маємо спати тільки так, як зручно, нові пози не вигадувати, нове пиво не пробувати, їсти лише те, що їли 30 років. Ніяких стрибків із парашутом, з картингом поки що зав’язати. Я серйозно зараз! Такий професійний спорт. Ми вже спіткнулися на чемпіонаті Європи, ще раз — і дупа. Можемо вирішити питання з виходом на Олімпійські ігри наступного року, щоб далі спокійно готуватися, а можемо залишити відкритим до останнього. Ну, одне з двох точно зробимо. А з іншого боку, якщо вийдемо одразу в 2027 році на Ігри, то хто ж у 2028-му Лігу націй буде дивитися (сміється, — Ред.)? Треба, щоб інтрига була, як у класному фільмі. У цьому ми майстри.
Я жартую. І взагалі якось так виглядає, що я лише про мінуси в команді. Ні, є багато плюсів. Є молоді хлопці. Сподіваюся, що їх викличуть у збірну наступного року, що за цей рік вони наберуться практики, виграватимуть і програватимуть, пограють за кордоном у сильних чемпіонатах. Усе буде добре, якщо будемо пахати!
Епопея з приїздом Олега Плотницького в збірну закінчилася?
Хух. Зараз, секунду, я зберу думки докупи. По-перше, головне, щоб у мене зі здоров’ям було все окей. Якщо так — нема питань. По-друге, говорю зараз особисто за себе, а не за всю команду: я дуже радий, що за час, поки я був у збірній, у мене не було контакту з тими людьми, які працюють у Федерації волейболу України. Водночас я, просто як гравець збірної України з волейболу не радий, що президент федерації цілий тиждень був у Сербії, але до команди жодного разу не зайшов. Чому? Я не знаю. Якщо причина в мені, я б вийшов на цей час із роздягальні, це не проблема взагалі. Ми не сварилися, тому немає причин миритися. Я повернувся у збірну після розмови з Раулем. Ні я, ні Василь Тупчій нічого поганого про Рауля Лосано не говорили. Ми навіть не були знайомі до його призначення на посаду тренера.
Сумно, що нас спочатку «поливали», а потім, коли ми добре зіграли з болгарами, італійцями, бразильцями, то вже герої. Це ненормально. Я запам’ятав кожного, хто розповсюджував брехню, коли почалося те, що почалося.
Ви кажете, що ні з ким не сварились і ні з ким не мирились. А що ж тоді сталось? Чому ви завершували кар’єру в збірній?
Думки з президентом федерації розійшлись стосовно того, як має розвиватися команда. Нам потрібен був ще один фізіотерапевт, Game Ready (апарат для відновлення після травм, — Ред.) і мінімальний Tecar (апарат для фізіотерапії, — Ред.) для відновлення. У нас на команду були одні компресійні штани для відновлення на 15–20 людей. То ми за свої купили. А оте все ми не один рік просили. Крім того, просили, щоб в команді був менеджер. Для чого? Та банально для базових речей. Щоб не головний тренер ходив дізнаватися, коли у нас обід, коли вечеря, в якій формі граємо, о котрій автобус. Для цього є менеджер. Це нормальна практика всюди.
Чи була в нас збірна в соцмережах до того, як кажуть, конфлікту? Чи бачили ви її? Врешті-решт все зробили рівно так, як ми і просили. Нащо ж тоді було роздувати? І це все ж не сталося за один день, мовляв, приїдеш у збірну — ні, нікуди не поїду. Ми просили неодноразово… Зараз у нас є все це, два масажисти на зборах. А щодо того, що я не хотів грати за збірну… Приїхав, наче ж викладаюся на майданчику, стараюся.
Вболівальники дуже зраділи вашому поверненню, бо ви, ясно, підсилили команду.
Я відчуваю підтримку людей, серйозно. Мені дуже багато написали, постійно пишуть. Дуже приємно, що люди витрачають свій час на те, щоб щось сказати.
Що ви відчуваєте, коли граєте за збірну?
Це зовсім інший тиск, інша відповідальність. Пам’ятаю свої відчуття перед матчем із Бразилією (перший матч Плотницького після повернення в збірну, — Ред.). Мені здається, що пітніти я почав ще за день до гри. Якщо колись будуть знімати документальний фільм про збірну, то я попрошу, щоб зняли мій стан перед важкими іграми. Я кажу про матчі, в яких ми не фаворити. Не хочу впадати в пафос, але є матчі, перед якими розумію, що багато залежатиме від мене. Не стільки від гри, як від настрою або виразу обличчя. Хочеться, щоб уболівальники побачили, що в нас там відбувається. Якщо чесно, я вже думав, що занадто холодний для таких емоцій у волейболі, але матчі за збірну вивільняють новий спектр, з’являється мандражик. Перед бразильцями, на чемпіонаті Європи інколи було прямо страшненько. Ці емоції не лише в мене, а й в інших пацанів теж.
Розумієш, що є можливість подарувати нашим людям емоції. Очевидно, під час війни вони цього більше потребують. Є відповідальність за свою гру, за гру команди, яка представляє Україну на міжнародній арені. А коли військові пишуть… Ну, якщо чесно, я досі інколи не знаю, що їм відповідати. Ясно, що «бережіть себе», «дякую за захист», але повною мірою напевно й не опишеш свої відчуття, коли таке відбувається.. Вони дивляться наші матчі з бліндажів, знаходять на це час. А ми ж просто робимо те, що повинні робити…
Через це зокрема я не можу опустити голову навіть після програшу. Ти стоїш у формі збірної України перед повними трибунами. Ну як ти можеш опускати свою голову, коли позаду такий захист. Лише з гордо піднятою головою треба йти. І до вболівальників після ігор варто йти, дякувати їм. Навіть після румунів підійшли, думали, що нас зараз відчитають, а нам дякують, підтримують. Це дуже надихає.
Як ви ставитеся до Рауля Лосано?
Я не розумію, чому пацани за три роки, поки мене не було, не навчили його поганих слів. Думаю, що чекали, поки я повернуся (сміється, — Ред.). Він адаптувався до нас, ми до нього. Спуску на тренуваннях він не дає. Крім того, він працює у важких умовах, бо, знову ж таки, ми базуємося за кордоном, постійні переїзди. Тому я переконаний, що йому реально важче працювати, ніж іншим тренерам збірних із десятки найкращих. Разом із ним ми дуже добре працювали влітку. Якби умови були сприятливіші, якби не війна, то він уже витиснув би з нас трішки більше. Енергії працювати з нами у нього вистачає!
Дуже хочеться за своє волейбольне життя зіграти в Україні
До клубного сезону готові?
Так, не можу дочекатися вже. За літо м’язи трішки втомилися, але бажання є, і це головне. За літо, я порахував, ми зіграли 30 матчів, якщо рахувати товариські. Це фактично нормальний сезон в Італії. Попри це сили ще є. Хочу також із нашими пацанами (зі збірної) пересікатися. Навіть якщо не під час гри, то десь коли будемо на спільних виїздах. Попереду багато робити.
Треба ще титули захищати («Перуджа» Плотницького — чинні переможці Ліги чемпіонів, — Ред.).
Їх потрібно вигравати. Захистити щось можна лише проти такого ж клубу, низки клубів. Ми ж кожен рік цілимося саме на виграш, а не захист.
Тоді бажаю вам перемог! У вас є можливість звернутися до вболівальників, якщо ви їм ще щось не договорили.
Стежте за нашими гравцями. Сезон збірних закінчився, на жаль. Цей період — пік, коли за нами стежать, коли матчі команди дивляться. Хочеться, щоб більше наших уболівальників дивилися також матчі клубів, у яких грають українці. Нам це дуже приємно, так легше сезон проходити. Тому попрошу лише трішки більше уваги до клубних поєдинків.
А ще бажаю всім переможного миру якомога скоріше. Дуже хочеться за своє волейбольне життя зіграти в Україні. Давайте вже хоч десь зіграємо! Дякую за все!