Слідами провального матчу
Україна лише одного разу грала у фінальній стадії світової першості — у далекому 2006 році, коли нині головний тренер збірної ще був гравцем. Переписати історію були покликані 11 футболістів, яких Сергій Станіславович випустив на поле у стартовому складі. Одинадцятка була вкрай передбачуваною. Хіба поява з перших хвилин захисника «гірників» Валерія Бондаря могла викликати подив в українського вболівальника.
Ребров не міг розраховувати одразу на вісьмох футболістів, тож на деяких позиціях не мав широкого вибору. Водночас варто відзначити, що зі стартових хвилин на полі з’явилися і Владислав Ванат з Віктором Циганковим, і Ілля Забарний з Єгором Ярмолюком, і Анатолій Трубін з Олександром Зубковим.
За іменами наша команда точно не поступалася супернику, однак була одна проблема: наші гравці банально нічого не запропонували супернику. Взагалі. До прикладу, напрацювання Поттера, який працює зі шведами третій матч, було видно фактично одразу. Швеція віддала м’яч українцям, застосовувала високий пресинг проти Забарного, не дозволяючи йому працювати з м’ячем, і використовувала Дьокереша як стовпа на чужій половині поля.
Додайте до цього агресію під час єдиноборств і компактність коштом тактичної схеми з трьома захисниками — і отримаєте команду, яка знає, навіщо вийшла на поле. Не зайвим для шведів був і перший гол на старті зустрічі. Нюгрен прострілив на Дьокереша, який, як годиться форварду за 65 мільйонів євро, замкнув пас і переправив м’яч у ворота…
Команда Реброва натомість так і не зрозуміла, навіщо виходила на поле. Упродовж усього першого тайму українські футболісти не спромоглися бодай на один небезпечний момент. Показовим є той факт, що єдиний шанс на гол виник після прострілу Віталія Миколенка. Захисник пройшов двох суперників і влучив м’ячем третьому в ногу. Рикошет ледь не став результативним, але не цього разу.
Після першої 45-хвилинки здавалося, що збірна України додасть після перерви, однак вона пропустила ще раз. Спочатку Циганков і Зубков на двох організували напівмомент, а потім голкіпер шведів вибив м’яч прямо через Забарного на хід Дьокереша, який розібрався в епізоді. Зауважимо, що в наступному моменті Віктор заробив пенальті й потім реалізував 11-метровий штрафний удар.
Українці тим часом не змогли вплинути на хід гри. Ні ідей, ні комбінацій, ні, найважливіше, злості від гравців, які представляють свою державу під час страшної війни, не було. Сергій Ребров розмахував руками, сварився, але зиску від цього мало.
Він провів заміни, випустив на поле Яремчука й Гуцуляка, але вони не змогли зробити різницю попереду. Бо ж ця команда не грала у футбол. Потім на поле вийшов Пономаренко — форвард, який роззабивався у складі «Динамо» й зміг знайти свій шанс проти шведів. Спочатку він жорстко штовхнув декількох суперників під час очної боротьби, а потім першим зорієнтувався у чужому штрафному майданчику і забив головою з близької відстані. Усе. На більше ця збірна не спромоглася.
Хоч за статистичними показниками здається, що гра була рівною (по десять ударів по воротах, по чотири — у площину воріт, тотальна перевага України у володінні м’ячем), не вірте. Якщо ви дивилися цей матч, то зауважили, наскільки ж слабкою й беззахисною виявилася збірна України під керівництвом Сергія Реброва.
Та й Матвій Пономаренко, єдина світла пляма України в цьому матчі, якби не розгром, на полі не з’явився б. Бо Ребров — консерватор.
Сергій Ребров сам не піде
Сергій Станіславович — це тренер, який не любить експериментувати. Він ставить у стартовому складі Івана Калюжного через те, що той виручив його в матчі з Грузією в Лізі націй. Тренер не помічає Володимира Бражка, який уперше за довгий час набрав оптимальну форму.
Сергій Ребров випускає на заміну Олексія Гуцуляка, бо той свого часу врятував тренера в матчах з Бельгією й Ісландією, а не Матвія Пономаренка, хоч останній перебуває на підйомі. Тренер кожен раз говорить журналістам про те, що футболісти грають за державу, але, судячи з якості гри, жодного разу не сказав це гравцям. Навіть перед грою зі шведами він зізнався, що його слова футболістам перед матчами зазвичай не відрізняються. Консервативно.
Сергій Ребров неадекватно реагує на критику за те, що упродовж тренерства провалив усі завдання, які стояли перед ним. Він не зміг виграти групу в Лізі націй УЄФА, не зміг вийти з групи Чемпіонату Європи, не зміг обіграти Бельгію й підвищитися в класі в Лізі націй УЄФА, не зміг вийти на Чемпіонат світу з футболу. Сергій Станіславович упродовж трьох років скаржився, що йому не вистачає часу, аби зіграти футболістів між собою. Добре, що в Поттера цього часу було вдосталь.
Сергій Ребров привчив уболівальників до того, що команда грає блідо, нецікаво й беземоційно. Саме так, як поводиться Сергій Ребров під час пресконференції. У нього не вистачає гідності заявити про відставку. На пряме питання про це після ганебної поразки від Швеції він сказав, що має ще один матч. Той матч — це товариська гра проти Албанії — ще однієї команди-невдахи, яка теж дивитиметься Чемпіонат світу по телевізору.
Ребров відверто знущається з українських уболівальників і не йде сам. Чому? Бо для цього потрібен характер, якого немає ні в тренера, ні в команди, яку він очолює вже майже три повних роки. Тому його потрібно звільнити.