Угруповання противника має практично класичну радянську структуру військ і наявних в їх розпорядженні засобів вогневого ураження. Дальність стрільби артилерії, наявної в організаційній структурі кожної військової ланки, відповідає глибині бойової задачі цієї ланки, а структура боєкомплекту відповідає набору її тактичних завдань. Якщо артилерійській бригаді армії не треба нічого освітлювати чи задимлювати, то в б/к її гармат не передбачено таких снарядів – лише осколково-фугасні. Різні хитрі снаряди на кшталт агітаційних, запалювальних, бетонобійних, активно-реактивних, далекобійних, високоточних, із закидними постановниками радіозавад (і такі похмільний радянській геній створив, так), тощо вважаються спеціальними, їх потреба на операцію визначається в штуках і вони подаються військам виключно для реалізації конкретної задачі перед початком її виконання.
Отже, глибина бойової задачі полку – 10-15 км, дальність стрільби його артдивізіону – 15 км без урахування віддалення району вогневих позиції від лінії бойового зіткнення.
Дивізія виконує задачу глибиною до 30 км, її артполк на 2с19 стріляє на 24 км, якщо є активно-реактивні снаряди, то тоді досягаються 30 км. Якщо є дивізіон РСЗВ «Торнадо-Г» або снаряди 9м521 та 9м522 для БМ-21, то 40 км. Стає помітно, що артполк без маневру дивізіонами не може підтримати передові полки дивізії на всю глибину, бо не дістає, а єдиний дивізіон «Торнадо-Г» виконує обмежене коло завдань, зазвичай є резервом командира дивізії і явно не сонце, щоб всіх обігріти.
Армія проводить операцію на глибину до 150 км, хоча підручники не забороняють наступати на 250-350 км. Артбригада на тих самих 2с19 стріляє на ті самі 24/30 км. Ракетна бригада ОТРК «Іскандер» уражає цілі на 480 км. Але знову ж таки засіб дороговартісний, спектр цілей, які обстрілюють такою зброєю, не те щоб широкий, а потреба воювати з інфраструктурою України робить його ще вужчим. З іншого боку в часи АТО наша бригада «Свята Варвара» стріляла «Точками» по блок-постах. Не питайте чому і навіщо. І ось тут вже чітко видно, що в зоні від 30 км і на всю глибину операційної зони аж до 350 км дістати об’єкти командарму просто немає чим.
Завжди є чарівник, звати його – старший начальник, у якого є певні сили і засоби, котрих на всіх не вистачає, але командарму на напрямку головного удару він завжди щось та й дає: у військовому окрузі є реактивна бригада РСЗВ «Смерч» (або «Торнадо-С»), яка може обстріляти цілі на 120 км. 2с5, 2с7, РСЗВ «Ураган» теж можуть бути надані, але вони також стріляють до 40 км, а «Ураган-1м» якимось новим 220 мм снарядом (не відомі точні дані, але НПО «Сплав» прозвітувало, що зробило) – на 70 км.
І тут прилетіли дрони. Арта поповзла спочатку вшир, розосередилася, почала маневрувати і врешті решт поїхала все далі від передка. Ракетні дивізіони взагалі зникли з операційних зон своїх армій, діють якимись дивними формаціями на кшталт «тактична ракетна група» зі своєї національної території та з окупованого Криму. Дальності досяжності артилерійського вогню зменшилися, а обсяг задач лишився той самий. Частку роботи на себе взяли ударні дрони та баражуючі боєприпаси. Полювання на окремі вантажівки логістики на глибині більше 50 км від лінії фронту привнесли до бойових дій елементи комп’ютерного шутера, але не змінили радикально поглядів на планування вогневого ураження.
Ще залишилася авіація, яка в класичній операції до 2022 року виконувала десь 25% задач вогневого ураження.
Ударна авіація противника зведена в армії ВПС та ППО, які мають подвійне підпорядкування – командувачам військових округів та командуванню ВКС. Нам псують настрій дві такі – 4-а армія (на півдні України) та 6-а – (на сході). У складі такої армії є три змішані авіадивізії, які мають у своєму складі авіаполки, озброєні ударними літаками. Приклад: 4-а армія ВПС і ППО включає 1-у, 4-у та 27-у змішані авіадивізії. 1-а має 368-й штурмовий авіаполк (аеродром – Буденновськ, 24 Су-25) та 559-й бомбардувальний авіаполк (аеродром – Морозовськ, 36 Су-34). 4-а включає 11-й змішаний авіаполк (аеродром – Мариновка, Су-34, нещодавно «Нептуни» наші його відвідали) та 960-й штурмовий авіаполк (аеродром – Приморсько-Ахтарськ, Су-25). 27-а має 37-й змішаний авіаполк (аеродром – Гвардійське в Криму, 6 Су-24м, 14 Су-25).
Ось вони і мали б працювати в оперативній глибині. Але такого не траплялося з ранньої весни 2022 року. Плюс – втрати літаків і пілотів, плюс регулярні удари по найближчих до України аеродромах, тому діяти доводиться з баз далі від кордону, а це – час, додаткове навантаження на планери і двигуни літаків та фізичне виснаження пілотів.
Що робити з об’єктами в зоні 30-350 км? І почався розвиток. Появилися керовані авіабомби з комплектами для планування УМПК (універсальний модуль планування і корекції). Якщо прикрутити до УМПК реактивний двигун, то можна кидати бомби на 150 км. Ходять чутки – що й на 200. Але знову ж таки від 150 до 350 км – недосяжна зона. Та й ППО Сил оборони регулярно нагадує про себе і підлітати для пусків на рубежі ближче 100 км «путинські соколи» не ризикують. Тим не менше, лише у жовтні ці злочинці (списки є, всіх знайдуть раніше чи пізніше) застосували 8000 КАБ. По пункту роздачі гуманітарної допомоги в школі Комишувахи противник застосував кілька бомб КАБ-500 та одну ФАБ-3000 з бойовою частиною 1400 кг – безпосередньо по укриттю, куди сховалися люди.
Ще є дальня авіація з крилатими ракетами «повітря – поверхня», крилаті ракети морського базування, яких реформ вам не вистачає? Стратегічні бомбардувальники противника завдають удари, діючи групами по 10-15 літаків, як правило Т-160 та Ту-95. Ту-95 несе на зовнішній підвісці шість-вісім крилатих ракет Х-101 з дальністю стрільби до 5500 км, але може застосовувати Х-55, Х-555. Ту-22м3 несе три протикорабельні Х-22 або 3 крилаті Х-32. Ту-160 у внутрішніх відсіках має до 12 ракет Х-101, Х-55, Х-555. Морські платформи зараз переховуються і стріляють «Калібрами» не часто.
Економіка має власну думку:
• у противника є 30-38 боєздатних Ту-95 (47-53 по паперах), 13-17 Ту-160 (15-18 загалом) та 9-15 Ту-22м3;
• вартість льотної години стратегічного бомбардувальника – $40-60 тис., тривалість польоту в один кінець з аеродрому «Оленья» до рубежу пуску – 2,5-4 години, з аеродрому «Енгельс» – 0,5-1,5 години, з аеродрому «Українка» – 8-12 годин. Стільки ж назад. Повітряні танкери Іл-78 сидять на аеродромі «Дягелево» під Рязанню. Самостійно калькулюємо що по чому. Днями наші знищили літак-заправник. Ну і Рязанський НПЗ – ще раніше;
• цінник на ракету Х-101 – $1,2-2,5 млн, хоча траплялися і оцінки $13 млн (думаю, брешуть), Х-555 / Х-55 – приблизно $2-4 млн, Х-22 / Х-32 – близько $1 млн.
Потренувавшись з калькулятором, командарм має задати собі питання «нахіба мені війна за такі гроші?!», а його старший начальник – «чого б це я розкидався своїм бюджетом та своїми запасами?!». Загалом, логічно.
Так чим же перекрити цю зону, куди або не дістати, або дістати за грубі гроші? І ось ми почули про малогабаритну крилату ракету S8000 «Бандероль»: дальність стрільби – до 500 км, ціна – $50-150 тисяч. Основний носій – ударний вертоліт Мі-28. Таких є лише одна ескадрилья, котра діє з аеродрому «Джанкой», тому переважно «Бандеролі» літають по півдню України. Якщо її запускати з землі, то дальність зменшується на 100-200 км. Такий варіант застосовують переважно з північного та східного напрямків. Зауважу, що $16 000 у цьому прайсі – китайський турбореактивний двигун Swiwin SW800Pro. У вільному доступі, зробили для авіамодельного спорту. Але не тим моделістам він до рук потрапляє.
Наступний крок – така сама малогабаритна ракета «Дань-Т»: дальність стрільби – до 450 км, запуск з землі – до 250 км, ціна – нижча від «Бандеролі» на 30%, десь $65-100 тис. Взяли ракету-мішень для тренування обслуг зрк та зробили крилату ракету. БЧ, між іншим, 130 кг.
Але росіяни на цьому не зупинилися і наприкінці року ми почули про три новинки – крилаті ракети «Філін», С-71к «Ковер» та С-71м «Монохром».
«Філін»: дальність стрільби 600-1200 км, бойова частина – 50 або 100 кг. Планер і фюзеляж виготовлені з композитних матеріалів (вугле- і склопластик), окремі елементи внутрішнього силового набору надруковані на 3D-принтерах для здешевлення виробництва. Крило – спрощене стрілоподібне, без складної механізації повороту. Двигун – російський реактивний двигун R500 (виробник – ТОВ «Рейнольдс»). Двигун має незалежні роторну і статорну частини, що полегшує його обслуговування і спрощує масове виробництво. Ціна – $70-120 000.
«Ковер»: іноді зустрічається «Ровер», але це помилка транслітерації. Це авіаційна крилата ракета з дальністю стрільби до 300 км для Су-57 (внутрішній відсік) та у перспективі – БПЛА С-70 «Охотнік». Має бойову частину у вигляді стандартної авіабомби ОФАБ-250 та з тим самим, що й у «Філіна», реактивним двигуном R500. Атакує ціль, координати котрої закладені в бортову апаратуру управління. Ціна поки не відома, але менша, ніж у «Філіна».
«Монохром»: авіаційна крилата ракета з дальністю стрільби 200-400 км. Носій – Су-57. БЧ – 100-250 кг, імовірніше – та сама ОФАБ-250. Розумніша за «Ковер», адже має елементи автономного пошуку цілі (машинний зір з використанням Nvidia Jetson), тому дорожча за всіх згаданих, зокрема й «Бандеролі», але дешевша за класичну крилату ракету.
Таким чином, противник у відносно стислі терміни вирішив проблему вогневого ураження об’єктів в оперативній глибині ударними засобами з низькою ціною та потенціалом для швидкого масштабування виробництва. Все це зроблено в умовах санкцій, проблем фінансування, але досить швидко.
За словами генерального конструктора ДККБ «Луч» Олега Коростельова, повна розробка комплексу РК-360МЦ «Нептун» (ракети, пускові установки, засоби зв’язку та засоби рухомості) обійшлася Україні приблизно в 40 млн доларів. Лише за жовтень «Нептунами» було знищено до восьми бомбардувальників Су-34 на аеродромах «Борісоглєбск» та «Маріновка».
Читайте такожДовга рука ЗСУ і російські аеродроми
За словами Дениса Штілермана, співвласника компанії Fire Point, на розробку ракети FP-5 «Фламінго» (без пускової установки, засобів зв’язку та засобів рухомості) «жодної гривні з державного бюджету на розробку … не надходило», все робилося за кошти компанії та приватні кошти, обсяги котрих не розголошують.
2 листопада 2026 року Штілерман зробив досить цікаву заяву та повідомив, що у 2024 році UNITED24 виділив приблизно 300 млн грн на підтримку балістичної програми Fire Point, однак компанія повернула всю суму, щоб не виникало підстав стверджувати, що розробка ракет фінансувала держава або благодійні фонди. У матеріалах щодо Fire Point згадували підтримку Brave1 на суму близько 700 млн грн, яку, згідно з заявами Штілермана, компанія також повернула. Співвласник Fire Point також навів ще один цікавий приклад: доставка 200 кг бойової частини на 300 км ракетою FP-7 коштує приблизно $600 000, але аналогічне завдання ударним безпілотником FP-2, за його оцінкою, коштує близько $50 000. Тому сенсу випускати FP-7 немає. Чи був сенс її взагалі конструювати, він не повідомив.
Десь у сторінці нервово палять інженери і конструктори КБ «Південне», заводу «Південмаш», НВО «Електроприлад» (Хартрон), які колись проєктували та виробляли міжконтинентальну балістичну ракету Р-36М2 «Воєвода». Чому вони опинилися за бортом фінансування ракетних програм – не зрозуміло.