Навіщо 12 років навчатися в школі
Спосіб організації роботи в академічному ліцеї відрізняється від початкової чи базової школи – у звʼязку з індивідуалізацією навчання. Концепт старшої профільної школи полягає в тому, що в 10 класі є достатня кількість обов’язкових предметів, але в ньому завершується поліпредметна освіта, формується цілісний світогляд людини й розуміння, чим вона хоче надалі займатися. Це так званий перехідний клас, у якому учні й учениці можуть змінити свою думку про профіль. В 11–12 класах можна переходити до більш індивідуалізованого навчання, коли людина обрала свій профіль і має різні рівні вивчення предметів.
Оновлюється і зміст освіти у старшій профільній школі. В сучасних умовах трансформацій, коли ми не можемо підготувати учнів і учениць до чітко визначеного майбутнього, результатами навчання є і так звані «мʼякі навички», які, за влучним висловом Андреаса Шляйхера, є насправді «новими твердими навичками». Йдеться про соціально-емоційні навички, критичне мислення, уміння планувати й реагувати на комплексні проблеми. Раніше це не входило в обов’язкові результати навчання, а нині це необхідність.
А ще нашим дітям потрібен хороший рівень іноземних мов з огляду на те, що Україна має стратегічну орієнтацію на входження до Європейського Союзу. Окрім усього, під час війни ми маємо навчальні втрати, адже багато дітей пропустили навчання, дехто довго навчається дистанційно, хтось переїжджав із місця на місце. Додатковий рік освіти, 10 клас, може бути частковим компенсатором, який допоможе подолати ці прогалини.
Зрештою, є безліч досліджень, якими керуються провідні освітні системи, в яких повна загальна середня освіта триває 12, а то й 13 років. Дослідження свідчать, що видовження шкільного навчання на один рік підвищує готовність людини до свідомого вибору майбутньої освітньої та професійної траєкторій, академічну готовність до вступу, а також підвищує економічні показники в країні.
Для чого вибір предметів, більше учнів на паралелі в академічних ліцеях і реорганізація мережі шкіл
Згідно з концепцією старшої профільної школи, людина тричі робить вибір. Перший – вибір профілю. Тобто, обравши профіль, учень вивчатиме певні предмети поглиблено. Також зможе обрати частину предметів у межах профілю. А окрім цього – курси за вибором. Наприклад, якщо учень чи учениця навчається на фізико-математичному профілі, може обрати курс на вибір «Мистецтво». Цю різноманітність треба забезпечити на базі академічного ліцею.
Отже, у ліцеїв мають бути вчителі, які можуть забезпечити викладання цих курсів. Водночас не буде класно-урочної системи в її традиційному вигляді. Учні з різних класів об’єднуються в групи для вивчення предметів, які обирають. Якщо учнів мало, неможливо організувати навчання в групах за різними профілями й широкий вибір предметів. Окрім цього, щоб модель була економічно доцільною, необхідна достатня кількість старшокласників в одному закладі освіти.
Згідно з планом реформи, старша школа має бути переважно відокремлена від 1-9 класів. Проте я не відкидаю можливості, що на деяких територіях із низькою густотою населення можливе створення академічних ліцеїв, які у своїй структурі будуть мати базову школу. Як це буває у Великій Британії чи Фінляндії. Як правило, діти з різних рівнів освіти навчаються в окремих приміщеннях, тому що це різне навчальне середовище, але з ними працюють ті самі вчителі.
Україна дуже неоднорідна за територіальними особливостями. І тому немає жорсткого рецепта, який усім підійде. Легко зробити відокремлений академічний ліцей у великому місті, де хороші транспортні розв’язки, можна зібрати велику кількість дітей в одній школі й багато вчителів для поглибленого навчання. І зовсім інша ситуація в сільських місцевості чи маленьких містечках. Академічні й професійні ліцеї мають покривати всю Україну, не лише великі міста.
Друге питання – організація освітнього середовища. Оскільки Україні критично потрібні випускники природничо-математичного профілю, в академічних ліцеях має бути відповідна експериментальна база, лабораторії. Чи можна це зробити в кожній школі?
Бо ж головне питання – доступ до якісної освіти. Звісно, можна зробити так, як раніше, коли кожна школа, яка має 1–11 класи, називала себе ліцеєм. Але чи кожна школа може забезпечити профільну середню освіту з індивідуальним вибором, поглибленим вивченням предметів, працювати з кар’єрним дорадництвом, нішевими освітніми курсами? Сільські діти повинні мати доступ до академічних ліцеїв і мати вибір – це дуже важливо. Однак цей доступ має бути саме до якісної освіти.
Чому, якщо нічого не змінювати, діти із сіл матимуть менше можливостей
Розрив результатів PISA-2022, який становить 4,5 роки між дітьми із села й міста, має чіткі причини. Під час пандемії та повномасштабного вторгнення в сільській місцевості, де гірше охоплення інтернетом, почасти менш забезпечені родини, у дітей не було достатньо пристроїв, на яких вони могли навчатися, і не всі вчителі були готові навчати якісно онлайн.
Якщо нічого не робити, то цей розрив буде тільки поглиблюватися, і можуть виникнути маргіналізовані групи молодих людей, які не привчені вчитися. Адже під час дистанційного навчання утримувати мотивацію дитини значно важче. А якщо воно триває довго, дитина, особливо в підлітковому віці, не набуває самодисципліни навчання. Зрештою, ці підлітки не будуть продовжувати навчатися і шукатимуть інші способи самореалізації, які часто супроводжуються девіантною поведінкою.
Це критична загроза, яка може виникнути, зокрема, у післявоєнний період. Тому необхідно чітко визначити, у який спосіб діти із села матимуть доступ до освіти на етапі старшої профільної школи, і гарантувати, що діти, які мають бажання і здатні опановувати програму, можуть вступити до обраного академічного ліцею.
А ті, хто не хочуть навчатися в академічному ліцеї, мусять мати вибір для здобуття професії в професійному ліцеї. Якщо потрібно, учні й учениці мають отримати консультації, компенсаторні заняття, які б допомогли їм мати такий рівень математики чи української мови, щоб опанувати ту чи іншу професію. З цим, власне, може допомогти реформа профільної середньої освіти.
Дослідження щодо старшої школи свідчать про парадокс: у малих сільських школах діти мають гірші результати ЗНО, попри навчання в маленьких класах. Здавалося б, у вчителів мало б бути більше часу для роботи з кожною дитиною. Але це не так.
Дуже часто можна почути, що якщо в селі немає школи, то немає і села. Проте все складніше. Потрібна школа, яка надає дітям якісну освіту, а не тільки слугує місцем їх утримання та працевлаштування учителів. Початкова школа має бути якнайближче до місця проживання дитини, тому в селі, як правило, є і будуть початкові школи.
Мережа шкіл має змінитися так, щоб кожна дитина здобувала якісну освіту. Водночас зрозуміло, що опорні школи мають бути краще обладнані й бути в місці, куди легко доїжджати шкільним автобусом.
Я б радила всім поставити собі питання і чесно відповісти: чи є у вашій сільській громаді доступ до початкової школи, до якісної базової освіти, зокрема в опорній школі, і де саме, відповідно до власного вибору, ваша молодь зможе продовжувати навчання в академічних чи професійних ліцеях? Принцип простий: якщо ви хочете змін на краще, то мусите робити інакше. Якщо все залишити як є, то будуть ті самі результати.
Навіщо орієнтація на STEM-профілі та що з професійною освітою
Пропозиція від освіти у відповідь на запит ринку праці в Україні – поки що неспівмірні. На ринку праці потрібно більше людей інженерних професій, які мають добре розвинений фундамент природничо-математичної освіти.
Тож чому в нас так мало природничо-математичного поглибленого вивчення? Тому що із цими предметами є проблеми в базовій школі. До того ж під час війни навчальні втрати насамперед стосуються математики. Якщо ви чогось не зрозуміли – далі йти неможливо, бо наступні теми базуються на попередніх. Потрібно негайно й серйозно працювати над подоланням втрат із математики й природничих предметів і мотивувати дітей вступати на ці спеціальності.
Якщо ж держава хоче розвивати цей напрям, треба вкладати в лабораторії, у яких діти можуть навчатися за сучасними методиками, та у вчителів природничо-математичних предметів, яких уже бракує.
Не менш важлива роль кар’єрних радників, які мають працювати з дітьми із 7 класу, допомагати їм виявляти таланти, знайомити із різноманітними професіями, показувати, де вони можуть вчитися. Ця частина роботи пов’язана з вибором професійної чи академічної освіти.
Сьогодні в Україні 65% учнівства продовжує навчатися в школі, лише 35% – вступають до закладів професійно-технічної освіти. Таке співвідношення пояснюється тим, що в Україні побутує пострадянська думка, що навчатися в професійній освіті – непрестижно, хоча заробітні плати робітничих спеціальностей на ринку праці почасти перевищують ті, які потребують здобуття вищої освіти.
І якщо ми хочемо змінити ситуацію, аби принаймні 40% обирали професійний ліцей, треба забезпечити відповідну комунікаційну кампанію, а також, щоб навчання в професійному ліцеї не ставало «глухим кутом», якщо є бажання продовжити здобувати освіту на вищому рівні.
Коли людина обирає професійно-технічну освіту, це не має означати, що вже ніколи не вступить в університет. Інші країни змінили цю парадигму, надаючи преференції людям, які здобули професійно-технічну освіту й попрацювали у сфері. Наприклад, людина, яка була електротехніком, а хоче стати інженером і здобути вищу освіту, матиме спеціальні умови прийому. Набутий робітничий досвід може важити більше, ніж, скажімо, результати ЗНО. Так це працює, наприклад, у Фінляндії. І якщо ми мотивуватимемо дітей, що вони мають змогу здобути професію, а потім, уже працюючи, вступити до університету, то результати будуть іншими.
Упровадження реформи – наш обов’язок
Тож, попри складну ситуацію, наш обовʼязок – впроваджувати реформу. Війна не може її зупинити, адже це ще раз відкотить нас назад. Кризові ситуації інколи дають поштовх змінюватися, працювати над собою і відповідати на виклики часу. Наприклад, коли розпочалася пандемія, багато вчителів, які ніколи не використовували комп’ютер для навчання, змушені були цьому навчитися. Це суголосно зі змінами в освіті, які так чи інакше треба впроваджувати.
Реформа також містить відповіді на виклики війни. Зокрема, щодо розвитку життєвої стійкості наших дітей, адаптивності та здатності навчатися впродовж життя, які стають обов’язковими результатами навчання. Зазнав змін і професійний стандарт вчителя, який містить компетентності, що допомагають вчителям адекватно відповідати на потреби, пов’язані зі станом учнівства під час війни.
Заразом залишається невирішеною проблема соціального статусу вчителя, який є основою приходу й утримання в професії талановитих людей, які, зокрема, мали б забезпечити якісне навчання в старшій профільній школі. Тож попереду багато праці та інвестицій в освіту, яких не можна уникнути суспільству, яке прагне мати справжні перспективи для повоєнної розбудови та трансформаційного розвитку.
