Наддержава з ядерною тріадою, “третій рим”, центр православ'я і лідер багатополярного світу – у фантазіях кремлівських старців.
І її майже демонтують кілька тисяч колишніх зеків і відставників. Просто тому, що можуть.
Бо росіяни самі витягли цих зеків із в'язниць, ще й аплодували.
Бачили цикл фільмів про бої за Т-подібну розв'язку від К-2 чи численні репортажі з Бахмута?
Там кілька десятків виснажених, забитих татуюваннями найманців, які безуспішно штовхаються за пару насаджень, гинуть від танка, потрапляють під міномети, намагаються закидати бліндажі гранатами.
Просто тому, що вирішили вийти раніше, за амністією, та випробувати долю, помилилися в певний момент життя. І далі їх затягли жорна збудованої людожерами структури. Де або "обнулення", або спливати кров'ю в зеленці.
Чистилище як воно є – без надії і з примарним шансом прожити пів року.
А патріоти Росії вирішили, що вони вічно дивитимуться на це, як на гладіаторські бої, з дивана та ще й улюлюкатимуть.
От тільки кров не водиця, а збереження, як в іграх, ні в кого з цих засуджених немає – вмирають раз і назавжди.
І якщо позаду кувалда, а попереду міни й українські танки, можна спробувати перевернути ігровий стіл.
Держава – це апарат насильства правлячого класу.
Історично часто це кочова банда, яка осіла в регіоні й обклала даниною торговців і землеробів за захист і арбітраж.
Наприклад, скандинави Аскольд і Дір, згідно з норманською теорією, – це класичні військові вожді, які наклали данину на полян, які, по суті, відбили торгову артерію, Дніпро, біля Хозарського каганату.
Монополія на насильство, символи держави, кордони, легальний примус. Це те, що відрізняє державу від іншої банди в інших кольорах. Більше нічого.
Коли ти “включаєш” Херсонську область до складу РФ, а потім утікаєш з Херсона, викравши при цьому єнота, ти підкладаєш міну під основи держави.
Коли на сотні кілометрів немає російського прапора, а тільки черепи, V і Z, а ти слухаєш “лєто і арбалєти” як неофіційний гімн Компанії замість гімну РФ, ти підкладаєш міну під її основи.
Коли фото депутатів з кувалдою стає правилом, коли ви регочете з передачі тієї самої кувалди з бутафорською кров’ю до парламенту ЄС, то підкладаєте міну під основи держави.
Коли Уткін (командир ПВК "Вагнер". – LB.ua) забиває стрілку кадировцям, бо “ми добре знайомі ще з війни в Чечні” – ну, ти вже починаєш здогадуватися, росіянине?
Пригожина можна навіть зрозуміти – такий шанс випадає раз за життя одиниць на всіх п'яти континентах.
На пальцях однієї руки можна перерахувати на планеті тих людей, котрі можуть у потрібний момент скористатися владою, що валяється під ногами, і підняти її.
Тим більше, що роззброєння ПВК і підписання контрактів з МО – це фінал особисто для кухаря: з відомством Шойгу вони на ножах ще з часів Сирії та Африки.
Звичайно, більшість кадрових військових не люблять сидільців, на які сиплеться грошовий дощ, поки вони вмирають на блокпостах.
А найманці зневажають слуг, які змушені терпіти бюрократію і тупість заради пенсії.
Але коли це все ще й роздмухувати єдиними успіхами вагнерівців за всю зимову кампанію наступу.
Пригожина прибрали з ефірів офіційних ЗМІ, заборонили вербувати йому нових зеків, зажадали підкоритися конкурентній структурі. Цілком імовірно, це фінал і фізичний, у РФ це не рідкість.
Кухар у відповідь здійснив короткий тур регіонами РФ, провів медійну кампанію ("снаряди – вагнерам", "великі втрати"), звинуватив генералів у всіх невдачах і подався забирати владу.
Так, не вдалося. Що каже нам із цього приводу друг Оккам?
Учора ми бачили класичний заколот. Щоб потрапити в Москву, не потрібно йти на неї колонами – у ПВК понад 30 тисяч лише зеків, які отримали амністію, не рахуючи ветеранів Сирії та Лівії, тих, хто пішов на спочинок.
Може, дійсно, Пригожина хотіли вбити в таборах і це була реакція. Можливо, це була невдала спроба арбітражу від Путіна. Але заколот починається зі спроб арештів конкурентів, а не з маршів на Ростов. Мільйонне місто важко втримати жменькою найманців. Підготовка до нього була, включаючи медійну. А от реалізація підкачала.
Насправді не важливо, скільки "Панцирів", "Стріл-10" і Т-72 було в колонах, що йшли на Москву. Вони завжди будуть слабшими за державу, і якщо дати Кремлю час, то він задушить будь-яку кількість бунтівників.
Ось тільки пересічний росіянин учора вже не знав, що таке його держава.
Тому центр Південного угруповання Ростов, який постачає величезний фронт, де штаб Південного округу, здався без жодного пострілу.
Тому захоплено аеродром "Міллерово", де бійці ПВК підсідали в кабіни пілотів.
Тому падали збиті гелікоптери РЕБ, тому удари по нафтобазах у Воронежі "Алігаторами".
Ка-52 бомблять Воронеж ФАБами – мрії здійснюються.
Звідси охоплений вогнем Іл-22М – якщо це “Порубщик” – це подвійний тріумф: штучна машина знищена під час заколоту (Іл-22ПП «Порубщик» – літак радіоелектронної боротьби, всього виготовлено три літаки; прийняті на озброєння у 2016-му. – LB.ua).
Росія занурена у Смуту – приємно бачити це вдруге за своє життя.
Найкращий для нас сценарій, на жаль, не відбувся – ПВК у поході на Москву не влаштували рубку на окружній і не відійшли будувати Ростовську приватну військову республіку.
Але й кінець штурмової піхоти росіян і приватних армій як явища – теж непогано, кремлівський дідусь не подарує їм свого страху.
Як вишенька на торт – загибель пілотів, прикордонників, поліцейських під час прориву, сімейна пара, яка потрапила під ФАБ – холопи, яких ще баби народять, поки поважні люди поживуть в Африці.
Пригожин, щоправда, вибрав евакуацію до Білорусі та виліт до Африки, бо навіть взяття Москви не гарантувало йому життя.
Більшість чиновників і олігархів відлетіли в Пітер під час його походу.
Навіть якби вагнерівці зайняли міністерства і відомства, Останкіно і почали б закликати до перевороту, режим знайшов би з численних бійців Росгвардії, “Ахмад чаю” та інших тих, хто готовий воювати банально за гроші.
Диктуючи уряду і Думі, зустрічаючись із тисячами людей, майже нереально не скуштувати чаю з “Новачком” або не отримати конверт з отрутою.
Але державність і легітимність РФ закінчилися. Це просто клоака з бандами в різних кольорах.
Зняті з фронту, щоб прочитати по складах звернення, похмільні генерали з автоматами на колінах.
Дід з тремтячим підборіддям з екрана смердить страхом – кинув на блокпости дітей і втік на Валдай.
Колишній президент Медведєв, якого розжалували до блогера, чомусь перестав писати про підсвинків.
Бізнес-джети олігархів і сімей міністрів, що летять у Дубай.
Позиції зі строковиками, АГС та екскаваторами в Москві.
За день втрат авіації стільки, скільки країни втрачають за війну, з майже нульовою ефективністю.
Жалюгідне видовище.
Саме так воно й закінчиться – вранці гратимуть бравурні марші, а надвечір усе розповзеться, як гнилий папір.
Але ті, хто улюлюкав і плескав у долоні визволенню зеків з в'язниць, штрафним батальйонам, загороджувальним загонам і вимагав розстрілів, навіть не зрозуміють, що самі зруйнували свою країну.
Уже зруйнували. Усе, що відбувається зараз – лише агонія.