Навіщо потрібна антидискримінаційна експертиза шкільних підручників?
МОН роз’яснило це у згаданій вище відповіді: «Антидискримінаційна експертиза передбачає виявлення й усунення всіх ознак, за якими може відбуватися дискримінація відповідно до законів України, зокрема, статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Минулорічна та позаминулорічна експертизи виявили, що багато дітей не можуть знайти в українських підручниках ні віддзеркалення себе, ні віддзеркалення обставин, у яких вони живуть. Таке викривлення свідомості дітей через замовчування реалій або нав’язування стереотипів йде врозріз з політикою реформи Нової української школи.
Завдання експертної групи — знаходити випадки дискримінації за всіма ознаками, а їх аж 14: «раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, вік, інвалідність, етнічне та соціальное походження, громадянство, сімейний і майновий стан, місце проживання, мовні або інші ознаки» (згідно зі ст. 24 Конституції України).
До того ж, інформація, що міститься в підручниках, має відповідати українському й міжнародному законодавству. Наприклад, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, регулярно (вже вісім разів) звітує про її виконання та розробляє плани дій щодо реалізації конвенції. Антидискримінаційна експертиза підручників є частиною такого плану у сфері освіти.
Важливо уточнити, що антидискримінаційну експертизу проходять лише проекти нових підручників – ті, що надходять на конкурс відповідно до наказів МОН. Після схвальної оцінки предметної експертизи вони друкуватимуться за державний кошт і тому мають врахувати рекомендації антидискримінаційної експертизи (остання не впливає на надання чи ненадання грифу). Наприклад, минулого року здійснювали експертизу для проектів підручників 1, 5 та 10 класів, а цього року – 2, 6 і 11-го.
Які випадки дискримінації трапляються в українських підручниках?
Виявляється, значна частина випадків дискримінації, знайдених експертизою, — дискримінація за інвалідністю. Експерти вказують на три тенденції. По-перше, це невидимість. Наприклад, з усіх підручників минулого року лише в одному згадувалась людина з інвалідністю – було одне зображення хлопчика на інвалідному візку.
«Діти впродовж усього навчання не знають і не згадують про людей з інвалідністю. Не знають, ні як поводитись, ні як спілкуватись з такою людиною, — говорить Олена Масалітіна, координаторка антидискримінаційної експертизи, кандидатка філологічних наук, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті Міністерки освіти і науки України Лілії Гриневич. — Через те, що більшість педагогів виросли на таких підручниках, вони теж не дуже знають, як краще працювати з дітьми з інвалідністю. Багато шкіл, попри широкі навчання за останній рік, виявилися не готовими до інклюзивної освіти — ні педагоги, ні батьки, ні діти. Найгірше — починається пресинг батьків дитини з інвалідністю та самої дитини. У звітах школи зазначають про відкриті інклюзивні класи, але насправді все не завжди так оптимістично».
По-друге, це вживання слова «інвалід». Експертне коло радить писати «особа, людина, чи дитина з інвалідністю» (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (19.12.2017 № 2249-VIII) та Конвенції про права осіб з інвалідністю), бо інвалідність — це лише частина того, чим є конкретна людина, а не вичерпна її характеристика.
По-третє, це використання т. зв. медичної моделі інвалідності, коли в центрі не людина, а діагноз, і викликається жаль до людини – замість мотивації змін у суспільстві. «Трапляється і віктимізація, особливо в релігійному контексті, що інвалідність — це «божа кара за гріхи». З іншого боку, часто використовують і героїзацію інвалідності, яскраво змальовується, як людина з інвалідністю «долає всілякі перепони». Хоча насправді це суспільство має подбати про те, аби кожна людина могла в цьому суспільстві почуватися комфортно та реалізуватися без якихось героїчних зусиль».
Щодо расової дискримінації експертизою в підручнику виявлене, до прикладу, ось таке завдання: «До вас у клас прийшов новий учень. У нього колір шкіри відрізняється від вашого, він дивно вдягається і незрозуміло для вас поводиться. Що ви будете робити?».
Автори вочевидь, хотіли змоделювати ситуацію, коли в клас прийшла дитина іншої національності, з іншими традиціями. Але, на думку експертів, авторський колектив дозволяє собі недоречні суб’єктивні оціночні судження, нав'язує протиставлення «свій-чужий». «Замість "дивно" можна було сказати "інакше», "відмінно", вжити нейтральні слова, — пояснює Масалітіна. — А так виявляється що він «не такий», «дивний» і дітям замість дружити й пізнавати треба з ним "щось робити»».
Натрапили в підручнику і таку вправу: «До вас підійшла циганка, щось пошептала і вкрала гроші». По-перше, тут до особи ромської спільноти вживається неприйнятне для сучасної України слово «циганка». По-друге, нав'язується стереотип, що всі роми — злочинці.
По-друге, вправа й не досягає своєї мети, ба навіть шкодить дитині. «Автор намагається тут навчити дитину думати про безпеку, як поводитися на вулиці. Але прив'язує небезпеку до людей певної зовнішності, певної національності, — пояснює експертка. — Дитина автоматично буде думати, що якщо до неї підійде людина іншої, не ромської національності, у неї не може бути злочинних намірів. Але ж це не так. Треба робити акценти не на зовнішньому вигляді, а на поведінці, на діях людини».
Ще одна прихована форма дискримінації — відсутність зображення неповних сімей. Багато суперечок торік було в суспільстві через те, що фахівці радять замінити у підручниках слово «батьки» на слово «рідні».
«На жаль, зараз в Україні 3 мільйони дітей проживають у неповних сім’ях, а це – майже 40%. Йдеться і про дітей, які живуть виключно з дідусями та бабусями, зі старшими братами та сестрами, з тітками та дядьками. Ця ситуація особливо загострена, бо частина дітей втратила своїх батьків внаслідок російської агресії на сході України», — пояснюють у міністерстві. І додають, що завдання на кшталт «Разом із батьками складіть розпорядок дня вашої родини» або «Разом із батьками обговори, де можна гратися» змушують відчувати власну неповноцінність майже половину українських дітей.
«Дуже багато випадків дискримінації та стереотипів за ознакою статі, — каже Олена Масалітіна. — Бо інші чутливі ознаки мають певні групи людей. А стать мають усі». Тому питання представлення жінки у сучасному суспільстві найбільш поширене.
Книжки часто нав’язують стереотипи поведінки «як лицар» або «як маленька пані». Також майже завжди, коли в підручниках використовується слово «людина», поруч зображена особа саме чоловічої статі. А там, де йдеться про зростання, розвиток чи достаток, зображуються тільки хлопчики. Дівчата вкрай рідко бачать себе у такій ролі.
«Коли дівчат орієнтують переважно на гуманітарні види діяльності, більше фокусують на побуті, а хлопців — на науково-технічній галузі та спорті, ми отримуємо суттєву диспропорцію серед абітурієнтів, а потім під час працевлаштування, — пояснює радниця з програмних питань Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA) Наталія Кошовська. — Це загострює розрив у оплаті праці жінок і чоловіків, який в Україні на кінець 2018 року становив уже 23.9 %». Тобто, якщо простіше, через стереотипи в підручниках наші доньки, коли виростуть, дуже ризикують заробляти менше.
Викорінення прямої та прихованої дискримінації за статтю Олена Масалітіна вважає одним із головних завдань експертизи, бо декларована рівність жінок і чоловіків стала нормою зовсім недавно. «Зараз, ведучи доньку до школи, мало хто думає про те, що ще відносно недавно у людей навіть такої ідеї не виникало — відати дівчинку на навчання. Навіть найпрестижніші університети американської Ліги плюща відкрилися для жінок лише у другій половині XX століття (за винятком Корнелу), — пояснює Масалітіна. — Ще на початку XX століття медичні наукові журнали всерйоз писали про те, що навчання шкідливе для жінок, бо через це нібито збільшується мозок, натомість зсихається матка. Нині ми лише посміємося чи подивуємося з цього, але це була реальність, яку люди пережили».
Стереотипи про жінок і чоловіків частенько прослизають у текстах підручників, кажуть експерти. Навіть у шкільних програмах хлопці та дівчата досі нерівні. «У школі, де вчилася моя донька, були проблеми з майстернями для трудового навчання хлопчиків, — пригадує Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. — Я запитала, чому хлопчики не можуть готувати на уроках, як дівчата? Бо професія кухаря зараз — це ж так модно й перспективно. Проти виступили — ні, не хлопці, а мами хлопчиків; казали — навіщо моєму сину вміти куховарити? Проте такі окремі програми вже за межами приватних вподобань, це — порушення законодавства, сегрегація за ознакою статі. Це треба моніторити, виявляти, змінювати навчальні програми. Так, це не змінити за рік чи два, але це треба робити. Бо немає в реальному житті більше вмінь чи навичок суто «чоловічих» чи «жіночих», важливо дати можливість дітям розкрити всі свої здібності».
Автори українських підручників несвідомо використовують приховану дискримінацію щодо багатьох людей та нав’язують безліч стереотипів. Наприклад, бабусі та дідусі зображені виключно як сивочолі люди, соціально неактивні та немічні, виключені з життя, хоча в Україні багато 45-річних бабусь і дідусів.
Україну часто зображують як місце, де всюди — тини з глечиками, а українців виключно як хліборобів. Хоча в сучасній Україні розвинута промисловість, сфера IT, торгівля, наука, інновації, та й пшеницю вже не серпами жнуть. Не дивно, що роботу, наприклад, в ІТ-сфері випуксники шукатимуть за кордоном — адже зростають на підручниках із думкою, що серед глечиків-тинів не місце комп’ютерам.
«Стереотипи транслюються з покоління в покоління освітою, родиною й медіа. Стереотип — це обмеження, фактично це брехня про реальність, а отже, втрачені можливості для дитини, — упевнений співкоординатор антидискримінаційної експертизи, кандидат соціологічних наук Олег Марущенко. — Тільки людина, озброєна знанням і критичним мисленням, може протистояти цьому. Саме школа мала б тут допомагати, але деякі педагоги, навпаки, часто протистоять цьому".
Чи не є антидискримінаційна експертиза наступом на християнські цінності?
Експерти запевняють — планів замінити Різдво на «Зимове свято», як в американських школах, у них немає. «У жодному разі експертиза не радить виключати з підручників згадки про християнство, навпаки, експертиза закликає представити в підручниках усе релігійне розмаїття багатоконфесійної України», — зазначає Масалітіна.
Експерти зауважують, що коли підручники згадують лише православ’я, як це здебільшого фіксує експертиза, інші конфесії та релігії залишаються поза увагою. Так, діти з родин, які сповідують інші релігії, або не сповідують ніякої, не бачать себе у підручнику. Експерти радять пропонувати дітям поділитися традиціями своєї релігії, своєї культури та свят. До текстів, де згадуються релігійні свята, можна додавати запитання: подумайте чи розкажіть, які свята яких культур є в Україні?
«Хоча, у статті 35 Конституції України і записано, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви» і «жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова», але не завжди це так, на цю статтю Конституції часто закривають очі, — говорить Масалітіна. — Я не думаю, що суспільство чи видавництва готові до того, щоб цілком відокремити освіту від релігії, як цього вимагає закон. Я сама вірянка, проте думаю, що в ідеалі, залишаючи право кожної людини сповідувати свою релігію, треба бути дуже обережними з цими приватними питаннями у школі, залишаючи їх у прерогативі родини», — переконана Масалітіна.
Що кажуть автори, чиї підручники проходять експертизу?
Костянтин Задорожний — кандидат біологічних наук, головний редактор журналу для вчителів «Біологія», автор підручників з біології для 8, 9 та 10 класів. Він загалом підтримує експертизу та виправлення неточності, хоча, каже, трапляються і казуси. «З одного боку, зайвих прочитань для книги не буває. Прикро, що дірку знайшли, але це дірка. Тобто у нас тут спільна мета — щоб підручник став кращим, — говорить біолог. — Проте іноді можуть траплятися абсурдні речі.
Наприклад, мені рекомендували писати не «він», а «він чи вона» в тексті про міксоміцетів. Але ж це мікроорганізми, і поняття стать для них зовсім не таке, як у нас. От у інших мікроорганізмів (деяких інфузорій), наприклад, сім статей. Як про них писати?»
Або ж Костянтину Задорожному рекомендували в тексті про історію біології наводити більше прізвищ жінок-біологів, хоча їх у XIX столітті просто не було. «Зараз, зрозуміло, їх багато, й це чудово», — погоджується біолог. Учений наголошує, що експертному колу іноді не вистачає фахової підготовки у предметі, підручник з якого вони перевіряють.
«Наукова термінологія дуже складно й довго формується. В академічній науці не може й не повинно бути такої швидкої реакції, як у суспільстві», — говорить К. Задорожний. Але багато запитань можна було би вирішити одразу, якби у авторів була можливість діалогу з рецензентами. «Потрібен діалог. І не тільки автора з рецензентом. Бо є складні питання, які вимагають серйозної дискусії. Але загалом, ідея антидискримінаційної експертизи непогана. Головне, щоб експерти щиро хотіли покращити підручник, а не просто причепитися до дрібниць».
Авторка підручника з новогрецької мови Наталя Воєвутко теж свого часу зіткнулася з антидискримінаційною експертизою: «Наш підручник для 10 класу пройшов науково-методичну та психолого-педагогічну експертизи, однак з боку антидискримінаційної експертизи проектів підручників було багато зауважень», — каже кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри педагогіки та освіти, доцентка кафедри грецької філології та перекладу Маріупольського державного університету. За її словами, експертиза знайшла у підручнику андроцентричну мову, відсутність фемінітивів, які зафіксовані в словниках, стереотипне зображення дівчат, хлопців, людей похилого віку тощо.
«Зараз сутність цих зауважень мені зрозуміла, але тоді я відчула виклик, незгоду, бажання відстоювати власну позицію, удар по самолюбству, стрес, — пригадує свої емоції авторка. — Але це природно. Коли ми зустрічаємося з чимось новим, дуже часто нашою першою реакцією є побоювання й роздратування. Для багатьох авторських колективів це приголомшливо».
Щоб глибше зрозуміти, що саме «шукають» експерти з антидискримінаційної експертизи підручників, Наталя та її колеги вирішили пройти багаторівневі тренінги та дистанційний курс, щоб навчитися дивитися на освітній контент крізь «антидискримінаційні лінзи».
Воєвутко погоджується з думкою Задорожного про необхідність подвійної компетенції експертів антидискримінаційної експертизи. «На мою думку, якщо експерт/експертка обізнаний з предметом, підручник з якого експертує, то це для результату тільки плюс», — переконана авторка.
Хто входить до експертної комісії?
Це, як правило, науковці й педагоги, багато з них громадські діячі, і майже всі — батьки. Свою думку у боротьбі зі стереотипами висловив також партнер антидискримінаційних програм Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, фронтмен гурту «Антитіла», волонтер Тарас Тополя: «Половину наявних освітніх матеріалів потрібно корегувати, щоб зруйнувати стереотипи, нав'язані тою ж системою освіти, — вважає музикант. — Треба, щоб підручники відповідали викликам сучасного світу, який розвивається з шаленою швидкістю. І дитина, яка виходить зі школи, має бути готовою до нових реалій руху інформації, економіки і бути навченою, готовою до тих викликів сучасного світу».
МОН регулярно набирає нових експертів і експерток. Так, долучитися до експертної команди можуть науковці, науково-педагогічні працівники, методисти, вчителі, психологи, дизайнери, фахівці з антидискримінаційної експертизи. Вони повинні мати вищу освіту і не можуть бути авторами (співавторами) підручників, що видавались за державний кошт останні роки, або їх родичами.
Усі майбутні експерти спочатку проходять сертифікаційну програму (102 години), дистанційне навчання (4 тижні), очні тренінги, пишуть контрольні роботи. Усього заявки на вступ до цього експертного кола подали 300 осіб, з них лише 60 завершили навчання на належному рівні і допущені до реальної експертизи. Цього року також відбулася додаткова поглиблена сертифікаційна програма для дійсних експерток і експертів, яка врахувала всі прогалини та недопрацювання попередніх років (адже це новий процес, який продовжує вдосконалюватися) та покликана значно підвищити якість експертизи.
«Ми отримуємо чимало вдячних листів і відгуків, у тому числі й від авторів і авторок підручників. Проте у людей часто буває негативна перша реакція. Але коли людина бачить, що за чимось стоїть аналіз, історія, наукові дослідження, зникає негатив, починаються запитання і бажання дізнатися більше, розібратися, — пояснює Масалітіна. — Це працює і з авторськими колективами та видавцями, і зі звичайними громадянами. Є, звісно, певна кількість людей із позицією, які категорично нічого не хочуть ні слухати, ні чути. Тут немає сенсу вести діалог, просто треба працювати далі».
Дуже часто експертам допомагають батьки — надсилають фотографії підручників, робочих зошитів, навіть обурюються, що експерти досі не усунули якийсь випадок дискримінації у підручнику їхньої дитини.
«Ми пояснюємо, що ще не всі підручники пройшли експертизу, адже вона проводиться поетапно лише для тих проектів, які друкуються наново, підручники, які вже є в обігу в школах, не експертуються, адже їх змінити вже неможливо. Радимо говорити з дитиною про такі випадки — діти кмітливі, вони відчувають дисонанс, розуміють все навіть швидше за дорослих».
Олена пригадує історію одного батька, який із донькою хотів у черговий раз пограти у м'яча, а вона відмовилась. «Дівчинка каже: «Це тільки для хлопчиків» і показує татові зображення в книзі, де тільки хлопчики грають у футбол. Батько, юрист за фахом і співвласник юридичної фірми, побачив, що в доньки вже формуються стереотипи й захотів це змінити. Зараз він — наш експерт».
У яких ще країнах працює така експертиза підручників?
У цьому Україна має чим пишатися, адже така експертиза — це українська інновація. Усе почалося зі звіту ЮНІСЕФ, де було проаналізовано й засвідчено прикладами: дискримінація у підручниках — проблема світового масштабу. Українські експерти і до того робили схожий науковий аналіз українських навчальних програм та іншої освітньої літератури. Тому в МОН вирішили скористатися їхнім досвідом та створили спеціальну експертизу підручників.
«Коли ми розповідали держслужбовцям і освітянам з Німеччини, Швеції, Фінляндії про досвід експертизи підручників до їх друку, вони казали: «Круто, ми теж хочемо таке. Навчіть нас», — розповідає Олена Масалітіна. — Бо в них теж – не в такій кількості, але трапляються випадки дискримінації у підручниках. Хтось там цим займається на громадських засадах. Але про системну експертизу у якійсь країні на державному рівні нам наразі не відомо».
Перемога чи зрада?
Усі, хто залучені до процесу, переконані, що антидискримінаційна експертиза підручників має бути процесом кінцевим. А у МОН, з огляду на те, що в експертизи немає аналогів у світі, її розглядають як інновацію. «Має бути так, щоб уже на етапі створення освітніх матеріалів у контенті не закладалося ніякої дискримінації, — наголошує Олександр Елькін, кандидат технічних наук, радник з інновацій та горизонтальних зв’язків в освіті Міністерки освіти і науки України. — Саме тому за технічної підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні було організовано навчальні програми для авторських колективів і видавництв про те, як створювати недискримінаційний освітній контент. І результати цього навчання дуже оптимістичні, що підтверджується кількісними та якісними показниками. Тобто автори й видавництва після наших тренінгів вочевидь намагаються одразу робити підручники вільними від дискримінації».
«Якщо у перший рік роботи експертизи з поданих на конкурс проектів підручників не було жодного, який би цілком відповідав недискримінаційному підходу в освіті (14 % – відповідали частково і 86 % – не відповідали), то минулого року вже 22 % цілком відповідали недискримінаційному підходу, 70 % – відповідали частково і 8 % – не відповідали, – наводить статистичні дані Масалітіна. – Цього ж року серед усіх 256 поданих на конкурс проектів підручників для 2, 6 і 11 класів 108 (42,5 %) цілком відповідали недискримінаційному підходу, 144 (56,7 %) – відповідали частково і лише 2 проекти (0,8 %) – не відповідали. Поступ і бажання авторських колективів створювати якнайкращі підручники для наших дітей – очевидні».
Саме тому експертизу її творці вважають перемогою. «Це однозначно перемога, — в один голос стверджує команда експертизи. — Коли ми запропонували МОН взяти паузу на турбулентний 2019 рік, щоб не давати зайвих приводів для роздратування, нам відповіли: «Ні, експертиза має працювати. В українських підручниках не має бути жодної дискримінації». І це, можливо, більше, ніж перемога. Адже це принципова виважена позиція у сфері освіти».