Міськради Білої Церкви та Миргорода, коли забирали в Московського патріархату землю, керувалися законом про найменування релігійних організацій, центри яких розташовані на території країни-агресора. Ці норми Верховна Рада прийняла ще за минулої каденції, перед підписанням томоса в Стамбулі, який мав унезалежнити українську церкву від Росії.
Згідно з цим законом, усі релігійні громади, які мали центр впливу у ворожій державі (а таких понад 11 тисяч), мусили внести зміни до своїх назв і статутів і прямо написати про це. Тобто громадяни мали чітко розуміти, з якої країни керують церквою, до якої вони ходять на богослужіння.
На те, щоб виконати вимоги закону, давали три місяці. Якщо змін не вносили, статут релігійної організації визнавали нечинним й організація втрачала всі свої права. На практиці це означає, що вони не мали права вчиняти юридичні дії, поки не приведуть свої статути у відповідність до законодавства.
Після цих подій майже пів сотні депутатів попереднього скликання звернулися до Конституційного Суду, аби довести, що прийнятий парламентом закон не відповідає Конституції.
З-поміж парламентарів, які підписали це звернення, були чинні нардепи: Юрій Бойко, який досі є Героєм України; підсудний Нестор Шуфрич, якого звинувачують у державній зраді. Також підписи поставили підсанкційний Вадим Новинський, який склав мандат і поїхав до Німеччини посилювати роботу Московського патріархату, Олександр Вілкул, брати Михайло та Дмитро Добкіни й Володимир Литвин.
Після цього до справи підключився «вовчий» Окружний адміністративний суд міста Києва, який зупинив обов'язкове перейменування Української православної церкви Московського патріархату.
Лише коли почалося повномасштабне вторгнення, Конституційний Суд виніс рішення, яким повністю відкинув усі домисли проросійських політиків щодо неконституційності закону. У цьому рішенні чітко окреслено, що закон «не запроваджує іншого ставлення до певної релігійної організації, а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій у випадку підлеглості такої релігійної організації керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі-агресорі».
На додачу Конституційний Суд зауважив, що такі кроки держави необхідні в «умовах введеного в Україні воєнного стану під час боротьби українського народу проти агресії Російської Федерації».
Зв’язок Української православної церкви Московського патріархату та Російської православної церкви підтвердила релігієзнавча експертиза. Висновок про це опублікувала Держслужба України з етнополітики.
«Українська православна церква продовжує перебувати відносно Російської православної церкви у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) та не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію Української православної церкви в самостійну відносно Російської православної церкви релігійну організацію, члени експертної групи не виявили», — йдеться у висновку.
Саме цей документ і дав можливість міським радам винести рішення, які пізніше представники Московського патріархату будуть оскаржувати в судах.
Українська православна церква у своїй позиції в суді зазначала, що: «статті 141 та 143 Земельного кодексу України не передбачають такої підстави для припинення міськрадою права постійного користування релігійною організацією земельною ділянкою, як невнесення змін до статуту».
Верховний Суд з такою позицією хоча й погодився, проте зазначив, що оскільки релігійна організація не змінила статуту й не зазначила в ньому про свою приналежність до Російської православної церкви, її статут став нечинним, тож і сама релігійна організація теж.
Як результат, Верховний Суд прийняв рішення на користь міських рад і Московський патріархат має повернути громаді землю та споруди, які встиг розмістити на ній.
Головуючим у колегії суддів, що прийняла це рішення, був суддя Іван Міщенко, який з початку повномасштабного вторгнення став зі зброєю на захист країни. Разом з ним у колегії були судді Інна Берднік і Віталій Зуєв.
Це вже не перше судове рішення Верховного Суду, що стосується Московського патріархату. Велика Палата Верховного Суду навесні визнала законне право про перехід релігійної громади від Московського патріархату до Православної церкви України.
У рішенні йдеться, що ані суд, ані держава не мають права забороняти релігійним громадам так чинити без санкцій церкви, бо це перешкоджало б свободі віросповідання:
«…мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova), що свідчило б про недотримання нею обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що законодавець закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду й укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем)».
Парламент до Дня Незалежності цього року підтримав проєкт «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».
Коли президент підпише закон, Держслужба з етнополітики та свободи совісті й уряд мають затвердити нормативну базу, на підставі якої починається процедура перевірки релігійних організацій на предмет зв’язків з РПЦ.
Раніше громадська ініціатива «Голка» вже писала про алгоритм, за яким українці матимуть можливість звертатися до Держслужби з етнополітики та свободи совісті, аби заблокувати пропагандистську роботу Московського патріархату.
Також Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті може напряму звернутися до суду, якщо якийсь керівник релігійної громади вже має вирок у справі, де йдеться про злочини проти національної безпеки.
Цей закон, який ухвалив парламент, є одним з двох, який Росія хотіла б скасувати. У проросійських ЗМІ вже пишуть про те, що якщо на виборах у Сполучених Штатах Америки перемагає Трамп, на думку держави-агресора, саме він має вимагати скасувати закон про українську мову і про заборону діяльності Російської православної церкви.
Зараз «священники» почали виїжджати за кордон і просувати проросійські наративи. Про це Ігор Соловей, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, розповідає у проєкті «Мости України»:
«Відкрили понад 59 парафій у різних країнах. Українці, які опинилися у складних емоційних умовах, шукають спілкування. І от з’являються ці “священники” й починають “окормлять паству”: “нам потрібен мир”, про “братські народи” — така риторика закриває пошук відповіді на головне питання “Хто ж у цьому винен?”. А кажуть, що винен Захід. На проповідях після служби один священник, спілкуючись з громадою, слухаючи про їхні проблеми, каже: “А давайте ви будете створювати громадські об'єднання для захисту своїх прав, вимагайте від влади цієї країни, щоб допомагали більше, ви маєте показати їм, що вони недостатньо допомагають».
Така діяльність генерує негатив і формує сприйняття українців в очах західних партнерів як «невдячних». Згодом уряди чують від своїх громадян усе більше закликів про скасування допомоги для біженців з нашої країни. І під удар потрапляє не тільки якась маленька частина якоїсь певної громади, а вся громада з цієї країни, а ще в ширшому — вся Україна.
Це не нова практика, а методи, якими діяли і які використовують з часів свого заснування НКВС, КДБ, ФСБ і в Україні, і за кордоном.
Очевидно, що Українська православна церква Московського патріархату як частина Російської православної церкви є для Російської Федерації вагомим форпостом підтримки держави-агресора на території України й поза її межами.
Як структурний підрозділ Російської православної церкви, яка відома давніми стосунками з російськими спецслужбами, ця релігійна організація послідовно провадить розкольницьку політику на релігійному ґрунті, штучно створюючи передумови для релігійного протистояння в українському суспільстві та невпинно розповідаючи всім навкруги про жахливу міжрелігійну ситуацію в Україні.
Повномасштабна агресія жодним чином не змінила суті Московського патріархату: ніяких історичних рішень чи заяв, актів публічного каяття і гнівних засуджень російської агресії не було.
Саме тому лише активна позиція забезпечує єдність українського суспільства й держави у протистоянні агресору.