У Луганськ на заслання
Митрополит Митрофан (Юрчук) народився на Хмельниччині. Закінчив Одеську семінарію та Московську академію. Церковну кар’єру починав під проводом проросійського митрополита Агафангела, хоч сам Митрофан мав репутацію помірковано проукраїнського ієрарха. За часів правління митрополита Володимира (Сабодана) займав доволі високі посади, зокрема був керуючим справами УПЦ МП, входив до комісій діалогу з Київським патріархатом та УАПЦ (тоді це були справжні комісії, які бодай над чимось працювали, а не займалися бутафорією). Але після скандального Синоду 2012 року під керівництвом того-таки митрополита Агафангела, коли трійка проросійських митрополитів вирішила узурпувати владу в церкві і скинути Сабодана, Митрофан утратив посаду керуючого справами, на його місце призначили улюбленця диякона Вадима Новинського – митрополита Антонія (Паканича).
Як компенсацію митрополитові віддали Відділ зовнішніх церковних зв’язків, який через відсутність будь-якої самостійної зовнішньої діяльності УПЦ МП жодної ролі не відігравав. Утім за пів року, влітку 2012 року, Митрофана відправили з близької до столиці Білої Церкви в далекий Луганськ. Після цього він уже не брав активної участі в церковній політиці.
Після російської агресії 2014 року Митрофан закликав рахуватися з так званим «референдумом» про «незалежність ЛНР», зустрічався з ватажком «ЛНР» Плотницьким.
Смерть митрополита
Як офіційно заявили в єпархії, митрополит помер від інфаркту. Цю версію поширювали й решта офіційних ЗМІ Московського патріархату. Його тіло перевезли до Києва і поховали в Києво-Печерській лаврі – таке бажання висловили родичі померлого. Цікаво, як їм вдалося домовитися про перевезення труни через лінію фронту. Речник УПЦ МП митрополит Климент (Вечеря), до прикладу, стверджує, що труну з тілом Митрофана віряни несли 2 км через піший пункт пропуску у Станиці Луганській.
Однак 22 червня видання «Главком» опублікувало цікавий документ – довідку про смерть з печаткою медичної установи так званої «ЛНР». Причина настання смерті – «Закрита тупа травма голови з переломом кісток черепа та кровотоком під оболонку та до тканини головного мозку». Також вказано, що місце та обставини, за яких було отримано травму, невідомі.
Окупаційні документи
Майже добу офіційні ЗМІ та підконтрольні УПЦ МП блогери, телеграм-канали та інші інформаційні майданчики ніяк не коментували нові факти. Пізніше з’явився коментар офіційного речника УПЦ МП митрополита Климента (Вечері) у стилі, що ми нічого не знаємо, а так звані документи «ЛНР» нам, як громадянам України – не указ.
Дуже дивна, як на мене, позиція церкви, яка з початку російсько-української війни відмовляється називати речі своїми іменами, відповідати на прямі питання щодо анексії й окупації українських територій. Але коли притискають незручними запитаннями, то вже і «республіканські» довідки не документи.
Хоча з юридичного погляду із цим не все так просто. Фактично єдиними документами, виданими на окупованих територіях, які визнає Україна, і то доволі опосередковано, є якраз свідоцтва про народження та свідоцтва про смерть. Точніше наша держава не визнає їхньої юридичної чинності, але на підставі них у судовому порядку визнає факт народження чи смерті. А вже на підставі рішення суду видаються довідки відповідними державними органами України. Власне про таку практику йдеться в офіційному листі голови Верховного Суду до віцепрем’єра з питань деокупації Олексія Резнікова.
Проте навіть без урахування цих нюансів дуже дивно чути від представників УПЦ МП заяви про те, які вони дуже патріотичні і як вони не визнають документів «ЛНР». Хоча на самих окупованих територіях Московський патріархат чудово все визнає, здійснює перереєстрацію статутів своїх громад, провадить повноцінну діяльність і керується місцевим, окупаційним «законодавством».
Пригадую, як на одній пресконференції я спитав у того самого Климента (Вечері) про визнання УПЦ МП збройної агресії Росії проти України. Він тоді почав говорити, що церква не втручається в політику і вони взагалі нічого не знають, а займаються лише духовними справами. Але у випадку, коли «документом ЛНР» їх було загнано в кут, то вони відразу чітко починають усе розуміти й усвідомлювати нечинність актів окупаційної влади.
Що насправді сталося?
Я не впевнений, що ми найближчим часом дізнаємося, що насправді сталося з митрополитом Митрофаном (Юрчуком). Проте в церковній спільноті існує декілька версій.
Перша – офіційна. Вона опублікована на сайті Луганської єпархії. Мовляв, діагноз інфаркту був попереднім висновком бригади швидкої допомоги, а вже після розтину встановили інсульт. І скоріш за все, митрополит ішов, стався інсульт, він упав (тут у єпархії уточнюють, що в його будинку були бетонні сходи), і саме тоді стався перелом кісток черепа.
Але як то кажуть, краще б єпархія того не писала. Бо як зазначає російський протодиякон Кураєв, виходить, що швидка приїхала і не побачила черепно-мозкової травми і калюжі крові. Окрім того, у висновку судмедексперта немає згадки про інсульт. Тобто припущення єпархії не підтверджуються. Ба більше, як наголошує релігійний аналітик Тетяна Деркач, сам факт, що розтин проводив не патологоанатом, а судмедексперт, свідчить про те, що у слідчого були підстави підозрювати насильницький характер смерті.
Також цікава фраза про те, що на місце події прибув наряд оперативної групи криміналістів і вони не виявили слідів насильницької смерті. Тобто тут документи «ленеерівських криміналістів» Московський патріархат задовольняють, а висновок судмедексперта – ні. «Тут їмо, а тут рибу загортаємо».
Другу версію висуває видання «Главком» із посиланням на власні джерела, мовляв, у митрополита був конфлікт з кимось із силовиків так званої «ЛНР» і той проломив йому череп. Джерела в церковних колах переповідають третю версію. Що митрополит у стані алкогольного сп’яніння мав суперечку філософського характеру з одним з архімандритів і той у нападі гніву штовхнув його, а Митрофан внаслідок цього впав зі сходів.
У кожному разі УПЦ МП варто було б чесно зізнатися, як саме помер митрополит.