Пане Володимире, ви стали міським головою у 2006 році, а фактично обов’язки виконуєте з 2005. Розкажіть про ключові ланки розвитку міста за 15 років.
В органах місцевого самоврядування я працюю з 2 квітня 2002 року. Я ще до цього був 3 роки секретарем міської ради. В мене взагалі в житті 20 років виробничої діяльності, і 18, ось якщо дасть Бог, доживемо до 2 квітня, буде в органах місцевого самоврядування. Просто директор заводу дав команду іти в депутати. І відразу ж обрали секретарем міської ради. 3 роки працював секретарем, рік здійснював повноваження, так моя посада називалась, здійснюючий повноваження міського голови. І ось 26 березня буде 14 років, як міський голова. Ви знаєте, всі ці роки, вони як намисто, нанизане подіями – більш важливими, менш важливими. Але, власне кажучи, у мене іншого життя, окрім роботи, і немає. Я люблю свою роботу, люблю людей, люблю виправдовувати ту довіру, яку люди дали.
А основні події... Ну наприклад, тільки прийшовши секретарем міської ради, разом з тодішнім міським головою, ми не знали, що робити з опаленням. І перше таке, грандіозне, може на межі протиріччя, рішення, яке ми прийняли – а місто не маленьке, все таки 73 тис населення, майже 500 багатоповерхових житлових будинків – відмовитися від центрального опалення. Ми, виділивши з міського бюджету певну суму коштів, зробили загальну систему газопостачання такою, щоб не було критичних і тупикових вулиць. Тобто рівень доступу до газу забезпечили всьому місту. А далі дозволили населенню відрізатися від центрального опалення, купляти котли і в кожній квартирі ставити індивідуальне опалення. Бачу, що мої колеги не знають, що робити з цими тарифами, не встигають реагувати на зміну вартості газу і т.д… Я не знаю такої проблеми, мешканці мого міста не знають такої проблеми, тому що у кожного з них у квартирі стоїть котел. Коли треба – увімкнув, коли треба – вимкнув. Гаряча водичка є. Але ще, люди з 2004-2005 року вклали більше 350 млн. грн в інвестиції міста. Тому що купляли котли – система обслуговування, система продажу. Цілий напрямок розвитку міста з’явився. Я вважаю, що це грандіозна проблема, яку ми вирішили.
Як ви заохотили їх це робити?
А їм кожного місяця нараховували за тепло оплату, а тепла фактично не було. Тому що кожного місяця приходили заяви з проханням зняти нарахування. А що ж робити комунальному підприємству? Воно нарахувало, ні на кого було затрати зносити. Тому що кожної осені запустити опалювальний сезон було проблемою. На загальній системі центрального опалення були і бюджетні установи – дитячі садки, лікарні, школи, і приватні особи. Населення не хотіло розраховуватися. Сьогодні бюджетні організації розраховуються, бо бюджетні ми залишили на центральному опаленні. Щоправда, обидві котельні замінили на альтернативне опалення. Ми газом практично не користуємося. Тобто проблему забезпечення теплом, ми в нашому місті, в нашій громаді вирішили.
Я ж людина ще із того часу, коли, як кажуть, була планова економіка. Тому все, ми завжди плануємо. На рік, на 5, на 10, на більш довгострокові терміни.
Розкажіть, будь ласка, про планування детальніше.
У нас є план соціально-економічного розвитку міста, це зрозуміло. Завдяки цій плановості і довгостроковому плануванню ми сьогодні маємо видозмінений чотирикілометровий парк вздовж Дніпра. Тобто у нас планово змінюється благоустрій міста. Нам сьогодні наше місто не соромно показати будь-кому, будь-якому гостю з будь-якої країни. У нас є яхт-клуб, з заправкою на воді, є прем’єр-палац гідного рівня. У нас є в цій же парковій зоні дві бази підготовки олімпійських збірних України з луку, метання молота. Я давно знаю, що спорт і культура – це елемент соціального розвитку громади. Я сам, як кажуть і в тій і в іншій сфері з дитинства виріс, і займаюсь, і мешканців заохочую. Тому у нас є немала для нашого міста кількість спортсменів, які входять до складу збірних України.
До складу міста ще входить 10 населених пунктів сільської місцевості - нема жодного клубу, якого б ми капітально не відремонтували. В нас працюють бібліотеки з інтернетом. Навіть є одне село, де 200 мешканців, а в нього є капітально відремонтований клуб з опаленням, інтернетом, зі збереженою бібліотекою. Ми проводимо міжнародний економічний форум.
В різні періоди були різні досягнення. Були моменти, коли 38 країн світу приїздили. У нас є досить велика кількість фестивалів… Ви знаєте, от сьогодні я знаю, що влада ближча до народу. Я от 18 років працюю, 18 років пішки на роботу вранці, пішки ввечері іду додому. Люди знають, де можна зустріти, де задати питання. Я ж пам’ятаю, що термін роботи міського голови, як правило, набагато коротший, аніж саме життя. Щоб ти не робив – пам’ятай, наступить момент, коли ти будеш дивитися збоку на плоди власних вигадок, розумних чи дурних, і про це треба думати завжди. І ще я завжди кажу, хоч я і міський голова, я не маю претендувати на істину. Її треба шукати разом з людьми.
Місто змінилося, місто цікаве. В нього є перспектива. Ми виконуємо бюджет. Ми знаємо, що ми частина України. Я своїм мешканцям кажу: щоб пред’явити претензії центральній гілці влади – чи обласній, чи київській – треба спочатку мати на це моральне право. В чому воно для нас? Дуже просто. Виховані діти, працюючі всі соціальні сфери – школа, медична галузь, транспортна, культурна, спортивна. Прибране місто. Сплачені податки. Бо ми на захід хочемо – так там є негідним вчинком несплата податків. А ми ж унікальна нація. Багато з нас хочуть, щоб були правила гри, а жити по ним особисто не всі хочуть. Ще кажуть, якщо міський голова після 17 залишається на роботі – це невірно організований робочий день. Абсолютно неправильно. День віддаєш людям, вечір віддаєш документам.
У 2015 році в Україні почався процес децентралізації. Що змінилося тоді для вас та Нової Каховки? Як би ви ці зміни охарактеризували?
Ви знаєте, децентралізація, як вона була задумана спочатку, як теорія, як законодавчий акт, не цікавила місто Нова Каховка. Нова Каховка – це територія 12 на 36 км, 11 населених пунктів, яка жила в системі децентралізації практично всі роки, починаючи з Радянського Союзу. На цій території не було ні райадміністрації, ні райради. Вся система утримувалася за рахунок новокаховського міського бюджету – і освіта, і медицина. І у мене ще була в структурі сільрада, 4 населених пункти, селищна рада, і таврійська міська. І тому нам було не цікаво, ми давним-давно до цих населених пунктів проклали дороги, ходив транспорт, відділ освіти опікувався і сільськими школами. У нас доступ до соціального пакету структури був на належному рівні і тоді.
На початку не було того успіху, на який розраховували, коли цей закон приймали. Адже дохідна частина об’єднаних територій практично не збільшилася. Але коли за ініціативи Асоціації міст ми внесли новий закон про об’єднання навколо міста обласного значення, де соціальний пакет був набагато якісніший, тоді в цьому процесі Нова Каховка почала брати участь. Ми не ініціювали, щоб до нас приєднувалися, навколишні села прийняли це рішення самостійно. Тому що їм була зрозуміла перспектива більш якісних соціальних послуг. У нас на сьогоднішній день у складі об’єднаної громади знаходиться 13 населених пунктів. Причому є два потужних села колишньої території князя Трубецького, винзаводи. І ці території приєдналися. Самостійно прийняли рішення на відповідно сільраді Козацькій і Веселівській. І тепер правий берег Дніпра теж наш, і тепер не стоїть питання, кому будуть сплачуватися податки від будівництва каховської ГЕС-2, чий острів Козацький, тому що тепер це об’єднана громада. Це позитив, який повинен дати можливість громадам розвиватися. Але становий хребет будь-якої громади, це фінанси. Так от фінанси...
Наступне питання саме про фінансову децентралізацію. Що треба захищати, які там найголовніші досягнення? На що, навпаки, треба звернути увагу і змінити?
Процес децентралізації передбачав дві складових бюджету розвитку території. Перший – це той фонд, який держава централізовано створила. Інший – це постійно діючий бюджет, наповнюваність якого на сьогоднішній день не відповідає реальним завданням і повноваженням, якими наситили громади. В тому числі і повноваженням, які знаходяться в управлінні, як державні повноваження, які делегуються органам місцевого самоврядування – це освіта і медицина. Тому є тут проблема. Тому що бюджет села, міста, громади – це 4 складових. ПДФО, податок з зарплатні, земля, єдиний податок і акциз. Так ПДФО з 2015 року став менший – із 75%, які залишались місцевим бюджетам, залишили тільки 60%. Як компенсацію, нам дали акциз на паливно-мастильні матеріали. Але він тимчасовий…
Навіть якщо бюджети трішечки стали більше наповнюватися, за цей період надійшла достатньо велика кількість додаткових повноважень. Я от скільки років працюю, ніколи державна субвенція на освіту і медицину не віддавалась в повній мірі. Навіть на захищені статті і то, в повній мірі не давали. А також, окрім цього додалися інші повноваження. Ну наприклад, ми сьогодні чітко підтримуємо всі держструктури, які працюють на території. Це і органи внутрішніх справ, це і СБУ, тим більше нова Каховка знаходиться поруч з Кримом, і нам треба підтримувати цю структуру. Це і пожежна служба, або МЧС. Це і Держпроднагляд, і податкова. Тобто всі державні структури, ми з міського бюджету підтримуємо. Тому що ми розуміємо, що вони теж не в повній мірі фінансуються. Тому останні 3-4 роки, з моменту, коли почалася активна фаза втілення, повноваження і фінанси трошечки пішли в різних напрямках.
Після парламентських і президентських виборів 2019 року щось змінилося? Ви якісь зміни відчули?
В кінці року нам додали кошти на медицину. Бо майже 11 млн. тільки по моїй громаді не вистачало на забезпечення зарплатні. І нарешті тільки в цьому році реально врахували державні субвенції по освіті. Тому що вона, як правило, йшла з запізненням. От наприклад діти в перший клас пішли, певна їх кількість, а виплати на них раніше йшли тільки через рік. Тобто є певні зміни. Вони продиктовані і сформовані в результаті діалогу, яким сьогодні займається Асоціація міст України, із Кабміном, ну і з нашим куратором, в першу чергу це – Мінрегіонрозвитку. Із Мінфіном в нас є контакт. Ну і з прем’єрами завжди правління зустрічалося. Особливо під кінець року, коли формується бюджет на наступний рік. Тому є певні зрушення. Але треба, щоб вони вирішувались не в ручному режимі, а були узаконені як довгострокові відношення. Теж фінансування на 3 роки, на 5, щоб ти розумів, що громаді пропонувати, які плани запроваджувати і на які результати можна розраховувати.
Як ви ставитеся до впровадження інституту префектів в Україні?
Балансування в будь-яких питаннях має бути розумним. Я завжди кажу, істина ні зліва, ні справа, вона посередині. Але її треба шукати законними нормами, а не повноваженнями... Не можна зосереджувати в руках однієї людини навіть благі наміри. Люди – це стосунки, це характери. І де гарантія, що у префекта на завтрашній день не з’явиться до когось симпатія, а до когось антипатія? Треба прибрати елемент персонального впливу на розвиток громад, на відношення до їхніх рішень, які будуть прийматися чи сільрадою, чи сесією об’єднаної територіальної громади, чи сесією міської ради. Треба виключити правило якогось особистого впливу. Повинен бути представник, тому що раз на містах є делеговані повноваження від президента по тим чи іншим напрямкам, то повинна бути структура, яка за цим спостерігає. Але її повноваження, з моєї точки зору, треба обмежити правом на сигнал про якісь невідповідні рішення. А от рішення по цьому повинні прийматися лише в суді. Лише на підставі рішення того органу, який на це має конституційне право. Повноваження повинні бути такими, щоб громади розвивалися. Щоб ніхто ні з ким не зводив персональних якихось рахунків.
Ви вже 15 років голова міста. Скільки ще часу плануєте обіймати цю посаду?
Є дві речі. Перше – чи хочуть цього люди. І друге, чи, власне, фітільок енергетичний не перегорів у тебе? Навіть якщо тобі вночі не дає спати думка, що десь не вирішено якесь питання. Якщо вранці ти піднімаєшся – незалежно, чи це понеділок, чи неділя – і думаєш про те, що треба щось зробити. Якщо у тебе повна голова планів, якщо з цими планами співпадає більшість депутатського корпусу, і якщо ти ідеш по вулиці і не ховаєш очей від сорому...
Я, як правило, перед виборами завжди вивчаю, чи потрібен я громаді чи ні. Буде довіра – буду іти на наступні вибори. Не буде – подякую. І так слава Богу. На сьогодні я ще цим питанням не займався. Я завжди казав, відповіддю на бажання іти на вибори, чи не іти, повинна бути тільки робота і результати. Якщо при владі – то обов’язково повинен бути якийсь елемент негативності. Його треба перебивати тільки конкретними результатами. Ми всі люди, ми не святі. Господь Бог прийшов, і то, його розп’яли. А нам треба робити... І що б ти не робив, звичайно буде частина мешканців, яка чимось буде незадоволена.
Ну от простий приклад: я ставлю по місту лежачі поліцейські. Мешканцям-пішоходам це подобається, а водіям ні. То стійки б’ють, то треба зменшувати швидкість. Я кажу кожному громадянину, і собі кажу, і місту, нам треба зліплювати Україну в один такий цікавий клубочок, який котиться у вірному напрямку. Півтора роки тому назад я зателефонував меру Дрогобича, Кучмі Тарасу Ярославовичу. Кажу: «Слухай, давай ми з тобою зв’яжемо (міста, – ред), послужимо прикладом зшивання нашої країни. Тому що в мене місто російськомовне, інтернаціональне, багатонаціональне. Ти представляєш Західну Україну. Відстань між нами 1100 км». І ми заключили угоду – ми міста-побратими. Ми обмінюємось делегаціями. От 19 січня 25 мешканців нової Каховки були на фестивалі вертепів. Влітку приїздять діти з Дрогобича. Ми їх на море відправляємо. І уже нове покоління не буде дивитися, хто з якої частини України, вони вже будуть жити разом. Є багато цікавинок, є багато конкретних речей. Є в кінцевому результаті територія, на яку не соромно запросити будь-кого з будь-якої частини світу і сказати, що ми щось зробили. Так що є над чим працювати.