Новий політичний сезон розпочався з прес-марафону Зеленського у ресторані, багатотисячної акції “Ні капітуляції” 14 жовтня і схвалення бюджету у першому читанні. До цього нова влада у режимі шаленого принтера йшла в атаку. У режимі “Бурі і натиску” розставлялися кадри та окреслювалися основні лінії внутрішньої та зовнішньої політики. Але передвиборчі обіцянки потрібно виконувати. Настав час інституційної стабілізації.
Реальність виявилась складнішою за КВН, “Вечірній квартал” і, навіть, серіал “Слуга народу”. Безвідповідальне гасло про необхідність “просто перестать стрелять” обернулося ескалацією війни і ростом наших втрат на фронті. Бажання “половити рибку з Путіним” трансформувалося у кремлівську формулу Штаймаєра.
Українці незабаром відчують на власній кишені принади “кінця епохи бідності”. Вчителі не отримають зарплату у $4000, вони навіть традиційної індексації не отримають, тарифи не понизяться, кількість тих, хто отримає субсидії, зменшиться. У наступному році пенсіонери з малою пенсією не отримають “тринадцяту виплату”, скасована доплата сім’ям на третю, четверту і наступну дитину.
Зеленський і олігархи, які підтримували його прихід до влади, це розуміють. Саме тому у прискореному темпі вибудовується авторитарна система управління. Парламент і уряд стають “кишеньковими”, Президент намагається підпорядкувати усі силові структури, знищити незалежність Верховного Суду, зупинити недоведену до кінця попередньою владою судову реформу, керувати прокуратурою і спеціалізованими антикорупційними органами.
Але повинна бути альтернатива
Щоб вилікувати хворобу, потрібно вірно поставити діагноз. “Клоунократія” - це український різновид популізму. Вона стала альтернативою до ліберальної демократії, за якою мають поважатися верховенство права, дотримання прав людини і меншості та принцип балансу між законодавчою, виконавчою та судовою владами.
“Привид популізму блукає світом”, знищуючи світовий порядок, усталені норми міжнародної політики, вийськові та політичні союзи. Світом знову керують сила та забаганки великих держав, до зон впливу яких належать середні і менші держави. А цими великими державами керують світові лідери, що переформатовують міжнародні відносини згідно власних уявлень та інтересів.
Україна зараз у головному тренді політичних та суспільних процесів, характерних для багатьох демократичних країн. Наша демократія молода, але про силу її ми дізнаємося, якщо впораємося з викликом популізму. Адже зараз відбувається спроба знищити суспільні і державні інтереси. Завдання політиків і громадянського суспільства побудувати для цього популізму сильну альтернативу.
Тімоті Снайдер у праці “Про тиранію” якраз і пише про те, що до перемоги авторитаризму приводить знищення державних і суспільних інститутів. Саме тому найважливішим є політична субєктність парламенту, незалежність судів та відсутність переслідування політичної позиції. На думку Снайдера, без цього навіть країни зразкової англо-саксонської демократії легко підпорядкуються волі однієї людини.
Політика - це змагання альтернативних сил. Клоунократія і стала реакцією олігархату на успіхи у протистоянні з Росією, розбудову національної держави, оновленої української політичної нації та успіх в інтеграції з Європою.
У 2014 році почалося динамічне будівництво державних інститутів, будівництво, яке передбачало реформи у всіх сферах життя держави: від системи національної безпеки і оборони до освіти, медицини і соціальної політики. У гуманітарній сфері нарешті були дані відповіді на “вічні” як здавалося питаня, які роз’єднували суспільство. Підхід до історії, мови та релігії нарешті став відповідальним і державницьким. До того ж вдавалося проводити реформи з допомогою західних партнерів та під контролем громадянського суспільства.
Наша інтеграція з ЄС потребувала імплементації до законодавства Угоди про асоціацію. Це важка бюрократична робота, яка успішно реалізовувалась. Збройні сили і сектор безпеки та оборони перебудовувалися за стандартами НАТО.
Очевидно, що все позитивне, що було зроблене впродовж минулих 5 років, як агресору, так і новій владі необхідно було вирубати в корінь та скомпроментувати. В першу чергу, людей, які ці реформи проводили. Втім, українська політична система має достатній рівень захисту від зворотності процесів.
Найабсурдніша ідея клоунократів – люстрація усіх представників попередньої влади: від сільського голови до депутата. Маніфестанти на Банковій і посли західних держав нагадали владі, що не можна зрівнювати тих, хто “запросив російські війська в Україну”, з тими, хто проти них боровся. Зеленський не наполягав на прийнятті власного закону.
На жаль, суспільство і Захід не відчули ганебності Указу Зеленського про припинення повноважень Верховної Ради України. Указ був винятково неконституційним, а висновок, який підтримали більшість суддів Конституційного Суду України, – ганебним. Судді заявили, що конституційний конфликт між Президентом і парламентом має вирішити “народ”. Таким чином, єдиний орган, який покликаний вирішувати конституційні конфлікти між гілками влади, самоусунувся від процесу і заохотив тріумф популізму. В Україні Конституційний Суд перетворився на декорацію. Четвер 20 червня 2019 року, коли було оголошено висновок суду, став чорним днем для української демократії, парламентаризму та верховенства права. Ми довго будемо оговтуватися після цього.
“Святий грааль” влади
Після такого подарунку Зеленський вирішив знищити незалежність Верховного Суду і зупинити реформу судової системи. На цей раз західні дипломати обурилися прийняттям змін до закону про судоустрій і наполягали на тому, щоб надіслати його до Венеційської комісії для приведення у відповідність “нашим спільним цінностям”. У відповідь голова фракції “Слуги народу” Арахамія сказав, що зауваження Заходу враховуватися не будуть. Популісти зневажають західні цінності, бо у пост-радянському суспільстві простіше просто плисти за “рейтингами”. Втім, громадянське суспільство, з якого західні партнери намагалися вибудувати фундамент демократії, теж промовчало. Це і відрізняє нас від тих країн, які менше постраждали від впливу радянської тоталітарної системи.
В Угорщині і Польщі спроба підпорядкувати Верховний Суд виконавчій владі викликала масові протести. На захист Верховного Суду у нас не вийшов ніхто. Мовчать “професійні” антикорупціонери, які щодня звинувачували попереднє керівництво країни у намаганні “узурпувати владу”. І це не дивно, бо значна частина відомих представників громадських організацій стала членами нової команди і вибудовує авторитарну систему влади.
“Клоунократам” може здаватися, що їм все зійде з рук. У Зеленського добрі наміри, а молоді потрібен час, щоб проявити себе на нових посадах. Втім, добрими намірами вимощується дорога в пекло, а точніше у постсовєцьку автократію, проти якої ми і боролися під час Революції Гідності.
Модель створення нових незалежних антикорупційних органів, яка була запропонована західними експертами і українськими “антикорупціонерами”, теж себе до кінця не виправдала, хоча керівників вибирали представники громадянського суспільства і іноземні експерти. НАБУ втягнуто у політику, не тільки українську, але і американську, та взаємно з САП викривають один одного. ДБР став ручним інструментом влади у боротьбі з опозицією. Для “клоунократії” розправа над Порошенком немов “святий грааль” – містичний засіб легітимізації влади та збереження електоральної підтримки. Щоб знищити фундамент існування державної системи, клоунократи звинуватили Порошенка, Яценюка і Гройсмана та інших в “узурпації влади” за захист від агресії на Донбасі та в Чорному морі. Очевидно, це робиться в інтересах Москви, з якою влада сподівається домовитись.
"Підпали Україну"
Що роблять популісти для встановлення авторитаризму? Розпалюють ненависть до “корумпованих еліт” і “чужих”, експлуатують національні міфи з метою реваншу за “історичну кривду”, ділять суспільство на “справжніх і несправжніх” патріотів, на “брехливих журналістів” і “простих людей”. Через соціальні мережі брехня і ненависть до “ворога” поширюється швидко як ніколи.
У США расизм перестав бути табу, прихильники Брекзиту відновлюють “велич” Британської імперії і виходять з-під “диктату” Брюссельської бюрократії. Більшість угорців не хочуть імігрантів та мріють “змити ганьбу тріанону”, тобто забрати собі Закарпаття. Велика частина поляків теж не любить Брюссель, українців, німців, євреїв і росіян і мріє про “креси” (Західну Україну).
У нас інша ситуація. Війна з Росією об’єднала нас за формулою: “ми українці, незалежно від мови, віри та політичних поглядів і підтримуємо будівництво європейської української держави, яка звільнилася від колоніанізму”.
Тому автори клоунократії Зеленського використали інші інструменти для обдурення людей. Вони протиставили “бідний народ” панам при владі, використали традиційну нелюбов українців до влади, “природжений анархізм”, відсутність критичного мислення у поєднанні з мазохіським поливанням брудом сусідів, держави і нації.
Клоунократія Зеленського стала ідеологією, комунікаційною стратегією і полтичною практикою державного, національного та громадського нігілізму. Такий нігілізм знищує наші перспективи розвитку, можливість зберегтися в умовах війни, шанс стати членами ЄС та НАТО. Клоунократія – технологія кривого дзеркала, у якому кожен мешканець країни перетворюється на раба, що неспроможний до державного життя, а лише до кривавого бунту.
Євген Бистрицький оцінив номер “95 Кварталу” та хору Вірьовки як політичний акт такими словами: “Це узагальнений образ недумаючої патерналістської України. Українці, - проспівали нам, - підпаліть свою хату”.
Клоунократія Зеленського виросла на впевненості, що українці - це нація “генетично” рабська. Бо “підпалення України” - це шлях до “failed state” – “неспроможної держави”, яка має стати територією, керованою Росією та лояльними до неї олігархами.
Ми маємо повторити 1919 рік. Тоді Україною прокотилася хвиля “народного гніву”, коли палилися панські маєтки, відбувалися єврейські погроми, панувала анархічна “вольниця”. Кінець цьому всьому поклала кривава агресія російських більшовиків.
Україна – не “failed state”
Основою влади клоунократії став “95 Квартал”. Там розроблялися технології перемоги на виборах, там джерело кадрового ресурсу для керівних посад, там ідеологічна матриця збереження влади. Єдине, що невідомо: чи домовленість у кремлівських кабінетах вже досягнуто чи там лише сформували переговорну позицію.
Націоналізація Приватбанку стала маркером для деолігархізації економіки. Держава або стоятиме на своєму, або відкличе позов, розірве угоду з МВФ і звільнить Захід від необхідності продовження антиросійських санкцій. Очевидно, це розуміють і головний акціонер “95 Кварталу”, і Президент. Вони роками привчали українців реготати самих з себе, щоб викликати ненависть до своєї влади. Більшість українців досі переконані, що це Порошенко розпочав війну з Росією, щоб “на ній заробляти”.
Але плановані сценарії завжди мають неочікувані фактори, які їх зривають. Сценарій перетворення України на failed state зупинили 4 фактори. Війна стимулювала побудову ефективної армії, сильної держави та патріотизм у суспільстві; “мир будь-якою ціною” підтримує меншість українців, а найактивніші беруть участь у акціях протесту; європейський вибір підтримує рекордна кількість українців, дехто з них через це навіть став виборцем Зеленського. Кожен, хто забере в українців перспективу приналежності до Європи, зустріне опір. Ще одним фактором стало те, що Україна є чинником у складній системі протистояння Заходу з Росією. У цій системі без України буде втрачено баланс і щоб не відбувалося у внутрішній політиці США, допомога Україні зростатиме. Навіть проросійські заяви Макрона і підтримка німцями Північного потоку-2 не скасують антиросійські санкції. Таким чином капітуляція України можлива лише за нашого рішення, ніхто з західних партнерів за нас не воюватиме, що було відомо від початку війни.
Проблема клоунократії Зеленського в тому, що її сила є її найслабшим місцем. Клоунократія перемагає через комунікаційну стратегію “Вау!”. Кожна наступна акція має бути “унікальною”, “крутою”, “небаченою”. Саме тому Зеленському і вигадали прес-марафон, який записали до книги рекордів. Але тепер кожне наступне “вау” має бути ще крутішим. Команді Зеленського потрібно буде вигадувати спілкування з журналістами на Говерлі, на дні Чорного моря, а , може, і у президентській спальні.
“Win-win”
Величезна кількість тих, хто уже критично ставиться до нової влади, все одно залишається завороженим високим рівнем її підтримки. Як тварини перед коброю стоять ці представники суспільства, заглядаючи в “очі” хижої влади, укус якої здається неминучим. Жертви не готові шукати порятунку і покірно чекають своєї долі. Втім, саме суспільство у реальному житті уже починає відчувати смак “коктейлю”, приготованого клоунократами Зеленського з економічних та соціальних проблем. Полуда впаде з очей, виявиться, що король голий, а його цілі стануть зрозумілими у кожному глухому селі.
Держава і далі залишається відповідальною за оборону від російської агресії, своєчасну виплату зарплат бюджетникам і пенсій. За підвищення соціальних стандартів, доступність медичних послуг, створення умов для розвитку бізнесу і для старту у доросле життя молодого покоління теж відповідає держава.
Після 5 місяців перебування при владі справжнє обличчя клоунократії Зеленського побачила більшість. В інтересі нашої держави, нашої демократії якомога свкоріше народити політичну і організаційну альтернативу клоунократії.
Нам потрібна демократична опозиція із спильним цітннисним фундаментом, продуманою програмою і чітким планом дій. Парламентські та позапарламентські демократичні сили повинні об’єднатися. На що розраховує Росія? На чому грунтується оптимізм клоунократії Зеленського? На довічній проблемі українців: “де два українці, там три патрії”.
Макс Вебер вважає, що в політиці є дві форми: етика переконань і етика відповідальності. На практиці етика відповідальності має перевагу. Так, потрібно відстоювати власні погляди, але шукати компроміси, оцінюючи політику за її результатами. Кожна з демократичних сил виграє, якщо обмежить своє “я”. Демократична політика передбачає дискусію і пошук компромісів. Але сама демократія базується на безкомпромісних принципах. Зло називається злом, йому потрібно протидіяти. У нинішній владі є багато фахівців і щирих патріотів України, які не хочуть капітуляції, згортання реформ і відмови від інтеграції з Європою. Для них теж наступає час істини.
Президент Зеленський і далі може принижувати Верховну Раду, міністрів, чиновників. Це можуть продовжувати робитиблизькі до нього олігархи. Але це триватиме до часу, поки хтось відповість: “хто ти такий, щоб топтати гідність і свободу людини?”. І розмова з добровольцями в Золотому це лише початок.
Інституціям, які знищує влада, потрібен захист. Людям, яких влада переслідує з політичних мотивів, потрібна наша солідарність і допомога. Парламентська опозиція і громадські організації повинні підтримати позицію західних послів і стати на захист незалежності Верховного Суду і судової системи.
Слова, терміни і сенси мають зараз вирішальне значення. У відповідь на регіт “клоунократів” з усього, що нам святе, ми маємо самі собі відповісти, що таке національна гідність. Не у пафосних промовах, а в щоденній практиці суспільного та політичного життя.
Клоунократія Зеленського виникла у найслабшому місці українського національного організму, у столітніх колективних міфах та стереотипах, що народжені відсутністю держави впродовж майже всього ХХ століття. Нації програють не тому, що ворог озброєний до зубів. Нації зазнають поразки, коли втрачають спроможність мобілізації, поринають у внутрішні конфлікти і починають думати про себе категоріями, які накидає ворог.