Музей-вагон злуки УНР та ЗУНР, Фастів
Часом просто дивуєшся, у яких тихих закапелках історія примудряється влаштовувати доленосні події. 1 грудня 1918 р. у скромному залізничному вагоні було підписано документ, який став, ні багато ні мало, основою сучасної української держави. Документ звався «Передвступний договір» і підписи на ньому поставили Володимир Винниченко, Симон Петлюра (до речі, місцеві мешканці називають вагон петлюрівським), Лонгін Цегельський та ще низка важливих осіб. В історії він лишився як Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
Нині у вагоні, що стоїть на бічній колії біля фастівського вокзалу – маленька, але цікавезна експозиція, присвячена не тільки самій події та особам, що брали у ній участь. Тут і фотографії Фастова ХІХ ст., і чимало цікавого з історії Південно-західної залізниці, і чудовий стенд з грошовими купюрами та марками УНР, створеними за ескізами Георгія Нарбута. Саме сюди варто приїхати 22 січня, на День соборності України.
Табір УПА Волинь-Південь, Шумський район Тернопільської області
Це, напевне, найдивовижніший в Україні музей просто неба. По-перше, у нього немає точної адреси. Та і яка може бути адреса у нетрях волинських лісів? Спитаєте дорогу у селі Антонівці – вам покажуть. По-друге, тут немає хаток з дбайливо відтвореними інтер’єрами і рушниками, замість них – непогано збережені траншеї повного профілю, що оточують колишню «упівську столицю». На тиловій базі (хоча, який вже тил, коли ворог насувався зусібіч?) існувала школа старшин, шпиталь, аптека, різні майстерні. Була і своя церква – зараз на її місці стоїть капличка. Ну, і, звісно, підземне житло-криївки. Все було влаштовано так добре, що ніякі СС-івські спецоперації не могли зашкодити лісовій базі – нацисти знімали з фронту авіаційні з’єднання, щоб викурити повстанців з лісу. Але кидання бомб навмання не надто зашкодило.
Звісно, гуляти цими лісами найкраще у супроводі місцевого екскурсовода, бо самотужки важко щось роздивитись у гущавині, знайти найцікавіші місця і зрозуміти, що і як тут було колись. У відтвореному штабному будиночку – невеличка експозиція, присвячена боротьбі УПА. Може, вона і не краща за подібні експозиції у великих міських музеях, але в оточенні справжніх бандерівських реалій таки справляє враження. А просто спуститися у чималий (шість кімнат!) справжній бандерівський схрон – така цікава справа, заради якої варто проїхати кількасот кілометрів.
Бункер Штаєра, с. Колочава
Гучна назва насправді позначає крихітний схрон на околиці села, на перший погляд – нічого спільного з просторими майстерно збудованими криївками УПА. Окрім причини появи: ідеї незалежності України та неприйняття радянської диктатури, яка примусила взятися до зброї і волинян та галичан, і простого сільського парубка із закарпатського села – Михайла Штаєра. Він організував невеличкий загін, який зазвичай і переховувався у бункері. І невдовзі став проблемою №1 для НКВС на Закарпатті. Штаєру та його бійцям часом не щастило: шукали контактів з УПА, а наривалися на стрибків-енкаведистів, сам Михайло Штаєр був поранений десять разів. Члени групи гинули у засідках, але на їхнє місце приходили нові бійці. Втім, боївка лишалася невеликою, вистежити її у рідних горах було важко, тому Штаєр з хлопцями наводили жах на партійно-радянський актив аж до 1957 р.
Скромна експозиція у підземеллі насправді зворушує: тут якось одразу відчуваєш, наскільки важлива переконаність у власній правоті однієї-єдиної людини та готовність битись за власні переконання. Здається, останнім часом ми почали це добре розуміти. Що цікаво, чужий і сьогодні не знайде бункер Штаєра без допомоги місцевих мешканців.
Культурно-археологічний центр Пересопницького Євангелія, с. Пересопниця
Якщо хто забув: Пересопницьке Євангеліє – це та сама товста книжка, на якій присягають президенти України. А ще – це мистецький шедевр із гарними мініатюрами, написаний вишуканим шрифтом, чи не остання з розкішних рукописних книг, створена вже за доби існування друкарства – у 1561 р. Закінчували книгу в монастирі, що існував у селі Пересопниця (сьогодні це Рівненська область). У домонгольські часи Пересопниця була чималим містом, та й пізніше зберігала своє значення.
Але на момент 450-річного ювілею славетного Євангелія це було село, у якому ніщо не нагадувало про давню славу, а де був монастир, із скрипторію якого вийшла книга, невідомо і досі. І все ж у Пересопниці створили музей. Звідки взялися експонати? Та під ногами лежали! Археологи провели дослідження на території майбутнього будівництва і видали на-гора не тільки експонати-знахідки (усілякі пряжки, бойові сокири та наконечники стріл), але і відомості, за якими стало можливим реконструювати вигляд давньоруського міста. За цими відомостями виконали докладний макет Пересопниці – будиночки, укріплення і крихітні фігурки людей можна роздивлятися годинами. Трохи віддалік відтворили дерев’яну давньоруську садибу та фрагмент міських укріплень. Укріплення перебувають у, так би мовити, робочому стані – їх використовують за призначенням шанувальники військово-історичної реконструкції, які одразу вподобали цю місцину.
А що ж Євангеліє? Воно лежить собі у бібліотечному сейфі в Києві, а у музеї можна помилуватися його факсимільною копією і пофотографуватися з нею. Експозиція, присвячена книзі також заслуговує на увагу: з неї можна дізнатися, як у давнину робилися книжки, хто був замовником Євангелія і як жилося у давньому монастирі.