Телефонна розмова та медична карта
За українським стандартом «Нормальна вагітність», вагітну супроводжує лікар, який узяв її під нагляд.
Водночас існує інша поширена практика: заздалегідь обирати «свого» лікаря для пологів. Домовлятися про госпіталізацію, мати особистий номер телефону, звертатися за порадою у вихідний або вночі.
Пацієнтка довіряє конкретній людині. Але ця довіра не завжди збігається з формально організованим маршрутом меддопомоги.
За словами Ірини Федишин, спочатку вона повідомила про біль лікарці, яка вела вагітність. Згодом інша лікарка, яку жінка обрала для пологів, оглянула її вдома.
Тут виникають питання, важливі не лише для цього випадку. Хто оцінює загальний ризик? Хто відповідає за рішення залишити жінку вдома або направити до стаціонару? Як наступний лікар дізнається про попередні звернення, отримані рекомендації та зміни стану?
Передчасне відшарування плаценти, про яке повідомила Ірина, належить до небезпечних акушерських станів. Кровотеча може бути прихованою, а відсутність зовнішніх виділень не виключає загрози.
Саме тому біль у животі на пізньому терміні вагітності, коли можливе невідкладне ускладнення, потребує своєчасної очної оцінки стану жінки та плода.
Дистанційна консультація не може замінити необхідного обстеження. Але може бути частиною безпечного маршруту, якщо лікар розуміє межі дистанційної допомоги, документує звернення та дає зрозумілі рекомендації: за яких симптомів і куди звертатися негайно.
За наказом МОЗ №1695, використання телемедицини передбачає внесення відповідних медзаписів до електронної системи охорони здоров’я.
Проблема виникає, коли професійне рішення залишається лише в особистому листуванні. Наступний лікар може не знати, що пацієнтка вже зверталася по допомогу. Для медичної системи частина її історії фактично зникає.
Очікування УЗД
Ірина Федишин розповіла про очікування ультразвукового дослідження після прибуття до лікарні.
У цьому питанні важливо розрізняти діагностику та клінічне рішення.
Відшарування плаценти насамперед оцінюють за клінічними ознаками.
УЗД допомагає отримати важливу інформацію, але не може надійно виключити відшарування. Якщо стан жінки або дитини потребує невідкладного втручання, очікування додаткового обстеження не повинне затримувати необхідну допомогу.
Та є й організаційне питання. Наскільки лікарня реально готова діяти вночі?
Що кажуть вимоги Національної служби здоров’я? Якщо медзаклад має договір на пакет «Медична допомога при пологах», він має мати цілодобове проведення необхідних інструментальних досліджень, зокрема УЗД.
Але мінімальна кадрова вимога передбачає лише одного лікаря УЗД, який може працювати навіть за сумісництвом. Одна людина фізично не може забезпечити 168 год чергування на тиждень. Формальна відповідність кадровим вимогам ще не гарантує реальної доступності діагностики.
У Великій Британії частину цієї проблеми вирішують через підготовку самих акушерів-гінекологів. Програма Королівського коледжу акушерів і гінекологів (RCOG Curriculum 2024) включає базові ультразвукові навички до професійної підготовки. Це не означає, що кожен акушер замінює лікаря УЗД, але він повинен володіти визначеними діагностичними навичками в межах своєї компетенції.
В Україні ультразвукова діагностика залишається окремою лікарською спеціальністю. Нам потрібно або розширювати базові компетенції акушерів-гінекологів, або забезпечувати реальну цілодобову доступність необхідних фахівців.
Обидва рішення можливі. Небезпечним є проміжний стан: послуга формально є, але залежить успішності виклику спеціаліста з дому.
Після перевірки лікарня Святої Анни повідомила, що організувала цілодобове чергування лікарів УЗД. Це конкретна організаційна зміна, яку варто визнати. Але історія порушує значно ширше питання.
Українська медицина давно живе в умовах, коли людина обирає конкретного лікаря, консультується з ним поза закладом, іноді отримує допомогу вдома.
Цю практику неможливо усунути заборонами. Натомість потрібно визначити її безпечні межі, правила документування, передачі пацієнта та професійної відповідальності.
Лікар має розуміти, яку допомогу може надавати самостійно. Пацієнт повинен знати, хто відповідає за професійне рішення. А лікарня має отримувати необхідну інформацію, щоб продовжити допомогу без втрати часу.
Покарання за порушення не навчають систему
Після трагедії лікарня повідомила про перевірку МОЗ, зауваження, зміни в організації чергувань і звільнення лікарки, яка оглядала Ірину вдома.
Перевірки важливі. Але що саме ця трагедія змінить у роботі українських лікарень?
З новин і офіційних повідомлень знаємо про звільнення лікарки і що заклад отримав приписи. Але поки не знаємо:
- чи встановили всі організаційні причини небезпечної ситуації,
- які висновки зробили для інших лікарень
- і як перевірятимуть ефективність змін.
Українська система контролю, визначена наказом МОЗ №752 та наказом №69, побудована переважно навколо оцінки відповідності вимогам.
Є правило, є перевірка, є висновок про порушення. Але виявити порушення ще не означає зрозуміти, чому воно стало можливим. Сучасні системи безпеки пацієнтів працюють із цим інакше.
У Британії NHS England використовує Patient Safety Incident Response Framework. Її завдання — щоб після медичного інциденту не просто завершити перевірку, а зрозуміти умови виникнення небезпеки, розробити зміни та перевірити їхню ефективність.
ВООЗ у рекомендаціях Patient Safety Incident Reporting and Learning Systems наголошує: сама реєстрація інцидентів не робить медицину безпечнішою. Система повинна перетворювати отриману інформацію на рішення, які зменшують ризик повторення шкоди.
Для акушерства ВООЗ розробила окремі механізми аналізу материнських і перинатальних смертей, а також тяжких ускладнень, після яких жінка вижила. Важливо вивчати не лише фатальні випадки, а й ситуації, коли життя вдалося врятувати.
Це принципово інша культура роботи з помилками. Її називають Just Culture, або культурою справедливої відповідальності. Вона розрізняє людську помилку, ризиковану поведінку та свідоме нехтування безпекою. Відповідальність залишається, але перестає бути однаковою для всіх ситуацій.
Медична помилка не завжди є недбалістю або наслідком наміру. Сучасні дослідження і міжнародна судова практика свідчать: у більшості випадків, це результат похибок системи. Несприятливий результат навіть не завжди означає порушення стандарту.
Кримінальне провадження може встановити відповідальність конкретної людини. Звільнення може принести уявну безпеку закладу чи сатисфакцію пацієнту і його близьким.
Але такі результати навряд чи сприятимуть системному покращенню якості і безпеки меддопомоги в цій лікарні. Для цього потрібна інша система.
Якою має бути робота над помилками, щоб удосконалювати систему
У вересні 2026 року МОЗ оприлюднило доопрацьований проєкт наказу щодо організацію контролю якості меддопомоги. У редакції від 4 вересня 2026 року проєкт передбачає повідомлення про інциденти, системний аналіз причин, клінічний аудит, коригувальні заходи та повторну перевірку їхньої ефективності.
Це вже інша логіка державного регулювання. І її потрібно довести до практики. Але наказу недостатньо.
Україні потрібна цілісна система професійної відповідальності та безпеки пацієнтів. Має бути законодавчо визначене розмежування медичної помилки, несприятливої події, професійного порушення та недбалості.
Потрібні незалежна клінічна експертиза, механізми компенсації шкоди й безпечного повідомлення про інциденти, які дозволять лікарням навчатися, не підміняючи професійний аналіз кримінальним процесом.
Одночасно необхідно завершити реформу професійного самоврядування й індивідуального допуску лікарів до практики.
Державі час змінити власну роль. Вона має встановлювати правила безпеки, контролювати їхнє дотримання та вимагати результатів.
Лікар повинен відповідати за професійне рішення. Заклад має забезпечувати умови, у яких це рішення може бути виконане безпечно.
А після кожного тяжкого інциденту система повинна не шукати на кого можна “скинути” відповідальність, а ставити сама собі питання що ми змінили, щоб цього більше не сталося?
Ірина Федишин та інші пацієнтки мають право знати, що і чому сталося з ними, отримати належну професійну оцінку й за можливості справедливу сатисфакцію.
Система медичної допомоги має довести, що вчиться на власних помилках і дбає про людину і її безпеку та гідність.
На жаль, навіть найдосвідченіший лікар не може передбачити кожного ускладнення.
Проте сучасна медицина як система повинна вміти вчасно розпізнавати небезпеку й організовувати допомогу так, щоб між появою ризику та необхідним рішенням не губилися дорогоцінні години.