Люди з онкологічними захворюваннями мають підвищений ризик серцево-судинних проблем. На нього можуть впливати як спільні фактори ризику, так і саме лікування — зокрема хіміотерапія, променева та деякі таргетні види терапії.
Кардіологічна реабілітація зазвичай поєднує фізичні вправи з контролем факторів ризику, навчанням та психосоціальною підтримкою.
Однак у цьому дослідженні автори оцінювали саме фізичний компонент кардіореабілітації — структуровані домашні аеробні та силові вправи. Йдеться не про повноцінну багатокомпонентну програму кардіореабілітації.
У метааналіз включили дев'ять досліджень, які проводили у США, Франції, Китаї, Німеччині, Іспанії, Нідерландах, Австралії та Канаді. Учасниками були люди з різними видами раку, зокрема раком молочної залози, простати, легень, колоректальним раком та гліомами.
Домашні програми тривали від 8 до 27 тижнів. Найчастіше вони передбачали аеробні тренування близько трьох разів на тиждень, іноді їх поєднували із силовими вправами.
Найпоширенішою формою фізичної активності була ходьба. Для силових тренувань використовували еластичні стрічки або вправи з власною вагою.
Усі дослідження передбачали певний моніторинг або зворотний зв'язок: пацієнти могли отримувати телефонні консультації, користуватися онлайн-платформами, моніторами серцевого ритму або вести щоденники тренувань. У деяких програмах фахівці контактували з пацієнтами щотижня.
Метааналіз восьми досліджень показав помірне покращення кардіореспіраторної форми у людей, які займалися за домашньою програмою, порівняно з контрольними групами.
Стандартизована різниця середніх становила 0,42 (95% ДІ 0,09–0,75).
Також у семи дослідженнях виявили покращення якості життя, пов'язаної зі здоров'ям. Стандартизована різниця середніх становила 0,63 (95% ДІ 0,05–1,22).
Водночас результати щодо м'язової сили та втоми були непослідовними. Лише одне з досліджень повідомило про статистично значуще покращення сили між групами.
У більшості досліджень, де оцінювали прихильність до тренувань, понад 75% учасників виконували призначені вправи. Загалом показники дотримання становили від 56,4% до 94%.
Автори вважають це важливим результатом, оскільки домашній формат може бути зручнішою альтернативою для людей, яким складно регулярно відвідувати реабілітаційний центр.
Серед можливих причин — відсутність необхідності постійно долати відстань до медичного закладу, а також можливість адаптувати заняття до роботи та сімейних обов'язків.
Водночас автори закликають не сприймати результати як доказ повної безпеки домашньої кардіореабілітації для всіх людей із раком.
У дослідженнях побічні явища описували непослідовно: у частині робіт інформації про них не було, а в інших не завжди можна було визначити тяжкість події або її зв'язок саме з фізичними вправами.
Тому дослідники не виявили послідовного сигналу про підвищення ризику серйозної шкоди, пов'язаної з фізичними вправами, але наявних даних недостатньо для остаточного висновку про безпеку.
Автори наголошують, що фізичні вправи не замінюють повноцінну кардіологічну реабілітацію.
Комплексна програма може також передбачати оцінку серцево-судинних ризиків, контроль артеріального тиску та інших факторів ризику, харчову й психосоціальну підтримку та довгострокове спостереження.
Саме тому дослідники вважають перспективним подальше вивчення комплексних домашніх і дистанційних моделей кардіоонкологічної реабілітації, які поєднували б фізичні вправи з іншими складовими допомоги.
Наразі ж результати дев'яти досліджень свідчать, що домашні фізичні вправи, адаптовані до принципів кардіореабілітації, можуть стати доступнішою альтернативою або доповненням до занять у спеціалізованих центрах для людей із раком.