Один дрон, одна людина
Щоб зрозуміти, що таке рій, варто почати з простого. Уявіть маму й дитину над уроками. Мама сидить біля дитини й контролює охайне та правильне виконання домашнього завдання. Мама – це оператор. Це тандем — один дрон, одна людина. Пілот тримає все в голові й керує кожним рухом, так само як мама сидить поруч і стежить за кожним рядком.
Далі приходить автоматизація. Мама відкриває підручник і каже: «Дивись, робимо так: раз, два, три». Це як автопілот у літаку: пілот нікуди не зникає, але може відпочити від рутини. Дрон сам тримає висоту, сам летить орієнтовно 50 кілометрів за заданим маршрутом, а людина лише контролює. Крок за кроком, але вже без постійного напруження.
Але є також і варіант автономії. Тепер мама не диктує кроки. Вона просто каже: «До вечора домашка має бути зроблена». З дроном те саме: йому дають не покрокову інструкцію, а завдання і рамки. «Долети туди, скинь це, але туди не лізь». Як саме виконати, він вирішує сам.
Клас, де кожен знає свій предмет
А тепер уявіть не одну дитину, а цілий клас. Один сильний у математиці, інший в англійській, третій в українській. Домашка велика, і вони не чекають, поки вчителька розпише, хто що робить. Вони домовляються між собою: ти береш це, я беру оте.
Це і є рій. Кілька дронів, які знають спільне завдання й спілкуються між собою, щоб поділити роботу. Для цього їм потрібні спільні правила гри: хто веде, хто йде слідом, хто лишається в резерві. Науковці називають їх моделями поведінки, і саме їх сьогодні вчаться писати розробники.
Людина в цій схемі нікуди не зникає. Вона як пілот під час автопілота: якщо щось іде не так, береться за штурвал. Але якщо один оператор може вести не один дрон, а десять, змінюється все: скільки людей треба на місію, скільки рук вільні, на що вони можуть витратити увагу.
Гуманітарна місія з безпілотниками в Олешках: рій чи ні?
Чи було те, що відбувалося в Олешках, роєм? Ймовірно, ні.
Там працювали важкі вантажні дрони, кожен з яких мав свого пілота. Така робота складна й героїчна, але технічно це багато окремих дронів, а не колективний інтелект. До того ж у прифронтовій зоні треба постійно дивитися, чи немає мін, чи не з'явилися люди. Це не те, що можна просто віддати алгоритму.
Але саме тут і стає видно головне вузьке місце: не вантажопідйомність і не залізо, а кількість людей, які мають вести кожен борт.
Читайте такожМорські піхотинці доставили близько 4 тонн гуманітарної допомоги до окупованих Олешок
Коли рій доречний, а коли ні
Насправді рій потрібен не скрізь.
Перша причина стосується штучного інтелекту загалом. Ви могли бачити новини про компанії, які звільнили людей через ШІ, а потім почали їх повертати. Виявилося, що штучний інтелект треба контролювати. Те саме з роєм: це інструмент, а не заміна людини.Є завдання, де він ідеальний: розвідка великої території, розподіл вантажу між кількома маршрутами, розпорошення на випадок, якщо частину дронів збили.
А ще – перехоплення. Уявіть собі стіну з дронів, яка захищає кордон від ворожих цілей. Група дронів зависає в точці інтересу, чекає на ціль і вражає її, коли та проходить крізь рій або поруч із ним. Автономія створює надійний захист і вивільняє десятки робочих людських рук.
Але є і завдання «із зірочкою», де потрібна обережність. А є ті, де рішення мусить ухвалювати лише людина.
Наприклад, евакуація пораненого з позиції. Коли на кону життя конкретної людини, а не просто доставка коробки, жодна автономія не замінить людського рішення й людської відповідальності. Тут рій може хіба допомогти: прикрити, відволікти, зібрати дані. Але не вирішувати.
Саме тому найскладніше в цій технології не математика.
Читайте також«Рій – це не просто багато дронів». Норвезький науковець розповів українським інженерам, як працює ройовий інтелект
Найскладніше продумати рамки: де вона допомагає, де ні, і які запобіжники гарантують, що рішення рою не вийде з-під контролю людини. Поки що найчесніший запобіжник такий: не застосовувати його там, де це небезпечно. Для технології, що розвивається, це нормально.
Коли межа між війною і допомогою зникає
Уявімо ситуацію, схожу на підрив росіянами Каховської ГЕС. Вода піднімається, люди на дахах. Над ними летить розвідувальний дрон, помічає тих, хто потребує допомоги, і передає координати.
Паралельно йде рій: перший борт, який дістався, скидає набір для виживання, інші летять до наступних точок. Ніхто не координує кожен дрон вручну, але люди залишаються на зв'язку й приймають ключові рішення.
Такі приклади вимагають чесності щодо того, звідки ця технологія приходить. Українські та й європейські розробки наразі створюються передусім для оборони, а не для гуманітарних місій. Але війна показує: межа між гуманітарною кризою і бойовими діями дедалі тонша. Каховська ГЕС і Олешки є наслідками військових дій. Люди, яким потрібна допомога, опиняються в зоні бою не за власним вибором.
Тому одна й та сама технологія може працювати і там, і там. Це і її сила, і її відповідальність. Це поле, де розробникам, військовим і гуманітарникам треба більше говорити між собою. Інакше ті, хто пише код у безпечних офісах, можуть недооцінити нюанси фронту, а ті, хто на фронті, можуть не знати, що вже можливо.
Наступний крок, а не кінцева зупинка
Чи можна сказати, що рій є наступним кроком еволюції дронів? Так, але з уточненням. Це не еволюція від стаціонарного комп'ютера, який мала охолоджувати людина, до планшета, який можна покласти в невелику сумку, де одне витісняє інше. «Великий комп’ютер» нікуди не зник, і дрон з пілотом нікуди не зникне. Це додатковий інструмент, який звільняє руки там, де руки потрібні для чогось складнішого або важливішого.
Ми пройшли шлях від весільної зйомки до місій, де дрон везе їжу і повертається з людиною. Далі вирішуватимемо вже не лише ми, але й еволюція технології, але в рамках, які ми їм задамо. І головне запитання лише одне: чи вистачить нам мудрості ці рамки поставити.
Думки, викладені в цій колонці, є особистою позицією автора і можуть не збігатися з позицією редакції LB.ua.