Стрес знімає психологічні гальма
Хронічний стрес і травматичний досвід мають серйозний вплив на так звані «стоп-крани» — внутрішні психологічні механізми, що стримують людину від імпульсивних слів чи дій, розповідає психіатр Євген Скрипник.
За його словами, під дією тривалого стресу виснажуються ресурси самоконтролю, емоції стають «сирішими» та вибуховими, а межа між особистим і публічним починає розмиватися: «Коли людина перебуває у хронічному напруженні, їй складніше фільтрувати власні слова й дії. Виникає імпульсивність, бажання виплеснути переживання, навіть якщо це шкодить репутації чи стосункам».
Він наголошує, що такі зриви не є свідченням слабкої волі чи бажання привернути увагу — часто це наслідок емоційного виснаження та поламки механізмів саморегуляції. Водночас подібні ситуації можуть викликати подальше відчуття сорому та вразливості.
Внутрішні бар’єри у щоденному житті
За словами Скрипника, наш механізм самоконтролю не дозволяє озвучувати чи писати все, що спадає на думку. Він порівнює це з ситуацією, коли людина заходить у соцмережі у стані алкогольного чи емоційного сп’яніння: наступного дня вона майже гарантовано пошкодує про свої слова: «Це як піти в магазин голодним — можна купити все, що бачиш. Так само й зі словами: у момент емоцій легко наговорити чи написати зайве».
Тривалий воєнний стрес, зазначає лікар, значно виснажує ресурси психіки. Люди стають імпульсивними, менш стриманими, швидше реагують на подразники. Це природна реакція на перевантаження.
«Під час війни “стоп-крани” працюють інакше. Люди стають прямішими, починають говорити про теми, які раніше здавалися табуйованими — смерть, травму, насильство, сексуальність чи особисті переживання», — зазначає Скрипник. Такі розмови, додає він, часто стають способом виживання: вони допомагають знижувати тривогу й дають відчуття, що головне — саме життя, а не те, як виглядатимуть твої слова.
Бар’єри найчастіше знижуються під дією сильних стресів, конфліктів, публічних виступів, вживання алкоголю чи наркотичних речовин, а також через втому та недосипання. Але не лише.
Де у нас у мозку “стоп-крани”
Кандидат біологічних наук, співавтор і керівник методології «Змінотворці», викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та школи «Майбутні» Петро Чорноморець пояснює, що в мозку є кілька ключових зон, які відповідають за контроль. Насамперед це префронтальна та поясна кора.
Втім, за його словами, не можна звести складні психічні процеси до окремої структури. «Там завжди працюють великі нейромережі — на взаємодії кількох ділянок одночасно», — уточнює науковець.
Серед інших важливих структур він називає гіпокамп, який відповідає за пам’ять, а також мигдалину й інсулу. Якщо одна з них уражається, страждає робота всієї системи вищих психічних процесів. Тоді може радикально змінитися спосіб реагування людини, її поведінкові критерії, навіть мова.
Якщо мозок зазнав ураження
Наслідки уражень мозку можуть мати різні механізми. Чорноморець виокремлює кілька основних сценаріїв.
-
Травма або інсульт. Певна група нейронів фізично знищується, структура втрачає контрольні функції, і з’являються характерні порушення.
-
Дифузні ураження. «Якщо ми говоримо про військових, то це акубаротравма, або контузія. Тут не одна ділянка постраждала, а мозок загалом. І ми також бачимо зміни психіки, але механізми інші», — пояснює біолог. Якщо контузія легка, то сусідні нейрони можуть перебрати функції загиблих клітин, і людина цього не помітить. Якщо ж ураження сильні, то ресурсів мозку бракує, і тоді прості завдання починають вимагати великих зусиль.
-
Стрес. Тут ідеться не про руйнування тканин, а про формування нових асоціативних зв’язків. За словами Чорноморця, при ПТСР (Посттравматичний стресовий розлад) структура мозку начебто не змінюється, але мозок починає інакше оцінювати ситуації. «Наприклад, раніше він не знав, наскільки страшним може бути світ, а тепер — побачив. І тепер усе працює інакше», — каже він. Ще один варіант змін — відчуття вразливості. Людина починає вдаватися до більш примітивних захистів: звинувачує інших, реагує агресивно навіть тоді, коли немає загрози.
За словами науковця, у випадку алкоголю чи медикаментів ефект зворотний, а після травми — загиблі нейрони майже не відновлюються. Водночас реакції на травматичний досвід різняться: одна людина стає агресивнішою, інша — замкненою. Якщо пошкоджена конкретна структура мозку, то зміни, як правило, більш передбачувані. Але при ПТСР чи стресі все залежить від індивідуальних ресурсів і стану людини до травми. Чи є такі зміни постійними? Це залежить від травми. «Якщо втрачена велика група нейронів, то функції не відновляться. Якщо пошкодження невеликі, особливо дифузні, то за правильної реабілітації можна відновити практично все», — пояснює Чорноморець. Найважливішим у відновленні, за його словами, є фізіологічний спокій і час на загоєння. Психологічна підтримка може відігравати значну роль, але не завжди є визначальною.
Психологиня Наталя Підлісна говорить, що робити висновки з окремих публічних висловлювань травмованої людини некоректно. «Я слухала інтерв’ю Віктора ще до війни — тоді він сприймався як глибока, моральна й розумна людина. Тому лише припускаю, що після поранення та операцій він частково втратив здатність контролювати або “гальмувати” свої психічні процеси. Це нормально. І зараз він, очевидно, відновлює ці функції. Ми не знаємо, чи вдасться відновити їх повністю, але точно неетично цитувати його випадкові розмовні “зриви” й робити на цьому акцент», — каже LB.ua Підлісна.
Приватність і соцмережі
На думку Скрипника, соцмережі сильно розмили межі приватності. Те, що ще двадцять років тому вважалося надто інтимним, сьогодні може виглядати як звичайний допис у сторіс. Люди стали толерантнішими до публікацій особистого життя, а часто й самі активно на цьому будують свою присутність у мережі.
Небезпека в тому, що люди можуть ставати залежними від уваги й заради неї дедалі частіше публікувати інтимні подробиці. Водночас аудиторія активно це споживає.
«Ми завжди мали цікавість до життя інших. Соцмережі створюють ілюзію близькості: у відомої людини ті ж самі проблеми, що й у мене. Це задовольняє потребу в емоціях», — говорить психіатр.
Причини відвертості у публічному бувають також й інші: потреба підтримки, бажання бути почутим чи навіть отримати визнання через лайки й перегляди. Однак психіатр попереджає: публічне винесення інтимних конфліктів спершу може дати відчуття полегшення, але згодом викликає сором і провину. Це може стати передумовою тривожних і депресивних розладів.
Як вчасно зупинитися
Скрипник радить прості техніки: перед тим, як щось писати чи говорити у стані сильних емоцій, переключити увагу — пройтися до магазину, піти в спортзал, зробити фізичні вправи чи просто випити води.
«Такі маленькі сигнали для себе допомагають виграти час і уникнути імпульсивних рішень», — підкреслює він.
Звертатися до психолога варто, якщо людина регулярно шкодує про сказане чи написане, відчуває, що не може контролювати емоції, або коли близькі починають помічати різкі зміни у її поведінці.