Метт Ремік (Сет Роґен) роками працює на вигадану Continental Studios, мейджора ринку, мріючи докласти руку до створення чогось видатного на кшталт «Дитини Розмарі» чи «Енні Гол». Ніби за велінням чарівної палички попередню очільницю студії Пеммі (Кетрін О'Хара) звільняють, і новий гендиректор Гріффін Міл (Браян Кренстон) призначає синефіла Реміка на посаду керівника. Але з однією умовою: він має запустити франшизу сімейного блокбастеру про маскота швидкорозчинних напоїв Kool-Aid. Адже як каже герой Кренстона: «Ми знімаємо не кіно, ми знімаємо кіношки». Ремік погоджується, сподіваючись, що створення франшизи — це компроміс, який допоможе йому відкрити шлях для інді-проєктів.
«Студія» — це сольний ситком: уся увага зосереджена на персонажі Сета Роґена. Інші герої — його вірний напарник Сал (Айк Барінгольц), юна протеже Квін (Чейз Сі Вандерс), наставниця Пеммі, чиє місце він зайняв, і ситуативна коханка та головна маркетологиня Мая (Кетрін Хан) — виступають тут не так повноцінними персонажами зі своїми арками, як клішованими голлівудськими типажам: досвідченого продюсера, який, щоправда, вже не встигає за трендами; амбіційної продюсерки, якій складно пробитися на вершину через стереотипи про молодих жінок; передпенсійної кінодіви, що намагається урвати останню удачу; ексцентричної кінодіячки, яка мислить лише трендами й метриками.
Герой Роґена дуже нетривіальний для кіно «про Голлівуд», адже він не режисер, не сценарист і не актор — він очільник студії. Бюрократ і менеджер, який рахує гроші. Але Метт ще й багато в чому втілення мілінеала в кіноіндустрії. Він одружений з роботою. Розуміючи, як влаштований світ кіно, він, утім, не втрачає дещо інфантильної та ідеалістичної закоханості в мистецьку силу й магію кінематографу. Бачить себе не лише менеджером, а й митцем, хотів би більше часу проводити на майданчику й долучатися до творчої роботи. Але для всіх він суворий бос, а не свій чувак. Його робота — це безкінечний хаос, який слід упорядкувати: умовляти інвесторів, іти наперекір маркетологам, казати ні впертим митцям і тримати на плаву величезну студію, на яку вже давно націлилися компанії-мільярдери, що розвивають власні стримінги. Тому Ремік постійно відчуває себе самотнім, недооціненим і протягом сезону не може вийти з перманентної фрустрації.
Шоуранери проєкту Сет Роґен й Еван Ґолдберґ — сценаристи, які великою мірою створили комедію 2000-х (звісно, разом з наставником Джаддом Апатоу). Цей проєкт для них дуже особистий, адже вони самі міленіали-синефіли, що застрягли в дивному вимірі між кіно і кіношкою. Саме тому «Студія» наповнена тонкими посиланнями до фільмів режисерів Нового Голлівуду, від «Гравця» Роберта Альтмана до «Вечора прем'єри» Джона Кассаветіса. Та й сам вайб серіалу заграє зі стилістикою Нового Голлівуду, нагадуючи цим «Одного разу в Голлівуді» Квентіна Тарантіно. Однак Роґен і Ґолдберґ не знімають викривальної сатири, вони створюють актуальну драмеді про сучасний Голлівуд, який лихоманить від викликів політкоректності, появи штучного інтелекту, розколу між поколіннями, кризи франшиз, нового виміру інді й хижацької натури стримінгів.
Головна форма гумору в цьому ситкомі — це кринж. Реалістичність і водночас абсурдність комічних ситуацій, у які потрапляє герой Роґена, викликають і відчуття сорому, і дискомфорт. Усе це підсилює майстерна операторська робота: сцени зафільмовані одним кадром, камера безперервно рухається за очільником Continental Studios.
Важливий елемент, який зробив «Студію» дуже популярним і справді живим серіалом — це безкінечна кількість зіркових камео. Тут Мартін Скорсезе кепкує з наївності Apple TV, Зої Кравіц чудить у псилоцибіновому бедтрипі, Адам Скотт випадково запускає мем на «Золотому глобусі», який підхоплює Аарон Соркін, Рон Говард поводиться як недоумок, а Ice Cube просторікує про расизм. Найнеочікуваніше камео — це очільник Netflix Тед Сарандос, який ніби мимоволі видає настільки саркастичний погляд на кіноіндустрію, що аж дивно, як він на це погодився. У «Студії» немає того реалізму, яким відзначився в'їдливо-саркастичний серіал «Франшиза» Армандо Іаннуччі — він нагадував про те, як Том Круз хотів знищити пам’ятку культури для ефектного кадру. Однак тут є кумедна історія боротьби за слешер між любителем самоповторів і римейків Паркером Фінном й інді-режисером-початківцем Овеном Клайном.
«Студія» — це серіал іншого порядку. Поєднуючи жанри ситкому і процедуралу, він насправді є історією про дорослішання. Однак не в класичній формі дослідження вікових проблем, а у вимірі професійного дорослішання. Інфантильний романтик-синефіл Ремік має перетворитися на прагматичного циніка, для якого кіно стає не мрією, а робочим матеріалом. Однак лишається питання: чи обов’язково при цьому втрачати любов до кіно?