Що сталося в Лаврі
Увечері 21 травня директор заповідника «Києво-Печерська лавра» написав у FB, що міністерство звільнило його з посади. У коментарі LB він назвав спосіб звільнення неналежним і повідомив, що розглядає можливість позову.
«Те, що відбувається — це щось запрєдєльне, — зазначив Остапенко. — Минулого тижня мене викликали в Міністерство культури на зустріч із Сергієм Бєляєвим (заступник міністра з питань культурної спадщини. — Ред.). Він повідомив, що є плани переформатувати заповідник під інші задачі і запропонував таку схему: я йду у відпустку, передаю керівництво заступниці, яка забезпечує платні послуги (Світлана Котляревська. — Ред.), а потім повертаюся на посаду директора наукового департаменту. Або так, або мене звільняють. У чому переформатування — мені не пояснили. Я відповів, що без обговорень з колективом не можу погодитися ні на які переформатування.
Звільнили мене так: о восьмій вечора до мого дому приїхав Володимир Шорніков (директор Департаменту захисту та збереження культурної спадщини МКСК. — Ред.), попросив вийти на термінову зустріч. Просто на капоті машини показав наказ про моє звільнення, його колега знімав це все на телефон — мовляв, з наказом мене ознайомили. А на мені навіть не було окулярів, бо я ж вийшов з дому на хвилинку. І вже наступного ранку Шорніков прийшов до колективу заповідника повідомляти про звільнення. Я зараз консультуюся з адвокатом щодо цього неналежного поводження: щиро кажучи, дуже нагадує стрєлки 1990-х».
Щодо причин звільнення, то Остапенко каже, що міністерство імітує діяльність, яка покликана приховати повну відсутність системної роботи з культурною спадщиною: «Усе це стосується не тільки нашого заповідника. Те, як зараз відбувається управління культурною спадщиною — це саботаж, якщо не державна зрада. Нас [керівників музеїв і заповідників] звинувачують у неефективній роботі: мені, зокрема, винесли догану, написали доповідну, яку я досі не мав змоги побачити — але при цьому в нас і близько немає належного фінансування охорони культурної спадщини. Нам дорікають, що в нас не такі посади — і «переставляють стільці», створюють якісь нові департаменти. При цьому з початку року не провели жодної наради. Нам кажуть, що в нас погані зарплати співробітників — але при цьому не виділяють грошей. У нас узагалі немає капітальних видатків. Як можна працювати в таких умовах? Ми ще в січні подали план управління заповідником, але його досі не затвердили.
Тобто замість нормального управління процесами від міністерства бачимо безтолковий мікроменеджмент. А мета всього цього, так би мовити, перезавантаження закладів культури — без жодних консультацій з їхніми керівниками, з громадськістю — симулювати діяльність і приховати відсутність системної роботи».
Що відбувається в Софії
На початку травня колектив «Софії Київської» заговорив про тиск Міністерства культури та стратегічних комунікацій на його діяльність. Зокрема, за останні пів року в заповіднику вже третя перевірка, а директорку Нелю Куковальську відсторонили від роботи, поки вона була на лікарняному.
Співробітники Софії звернулися з листом до президента Зеленського, де просять його звернути увагу на діяльність міністерства, яка дестабілізує їхню роботу й марнує час; вони перерахували досягнення заповідника (реставраційні та протиаварійні роботи, наукові конференції та публікації, виставкову й освітню діяльність) і попросили продовжити контракт з Куковальською (його термін спливає 23 червня. — Ред.). Сама Неля Куковальська відмовилася коментувати цю ситуацію.
Позиція Міністерства культури та стратегічних комунікацій
У дописі на FB міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький пояснив, що звільнення очільника Лаври Остапенка пов’язане з млявим виконанням закону про заборону російської церкви в Україні, підписаного в серпні 2024 року. «Те, що в Лаврі не має бути московського духу, мало бути точкою найбільших зусиль керівника заповідника, — йдеться в дописі. — Проте, маючи сприяння з боку Міністерства для передачі храмів ПЦУ, результат року роботи керівника не є адекватним викликам національної безпеки, з якими стикається українське суспільство».
На зустрічі з журналістами представники міністерства (Володимир Шорніков — директор департаменту захисту та збереження культурної спадщини; Олексій Жуков — начальник відділу контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини) запропонували дещо інше пояснення.
Перш за все в міністерстві відкидають думку, що ситуації з керівниками Лаври і Софії пов’язані та є частиною плану перезавантаження культурних інституцій. Як пояснив Володимир Шорніков, тригером для перевірки діяльності Лаври стало кулінарне шоу Євгена Клопотенка, яке провели в трапезній напередодні Різдва. Широке громадське обговорення спровокувала доречність цього заходу — думки розділились. Та Шорніков вважає, що це була «100 % помилка керівництва».
У березні міністерська комісія перевірила діяльність заповідника і виявила багато порушень, опис яких склав величезний стос. Журналістам його показали, але не запропонували ознайомитися. Серед порушень, про які розповів Олексій Жуков, — несанкціонована робота кав’ярні в будинку намісника; переміщення цінної ікони в будівлю, яка існує, але не зафіксована документально (тож офіційно ікону перенесли в нікуди); пофарбована в червоний колір стіна приміщення, де сьогодні відкривають виставку, присвячену Мазепі, та інші оздоблювальні і ремонтні роботи, проведені без погодження з міністерством.
Крім того, Володимир Шорніков вказав на загальний занедбаний стан заповідника і зазначив, що скарги на недофінансування не обґрунтовані: «Звісно, говорити, що зовсім немає проблем з фінансуванням, не можна. Спадщину ніколи не можна остаточно відреставрувати і далі не вкладати в неї грошей. Але в межах затверджених кошторисів перебоїв з фінансуванням немає, кошти надходять регулярно. Плюс є спецфонд, є різні фонди Лаври. Уся справа, як кошти використовувати. Звісно, одномоментно все відреставрувати — такої кількості фінансування немає. Але цілком можна утримувати територію в належному стані».
Тож за результатами перевірки директору Лаври винесли догану і, зрештою, звільнили. З оцінкою способу звільнення Остапенка як неналежного в міністерстві також не погоджуються: Остапенко не проходив конкурсу, не мав 5-річного контракту, його призначили на час воєнного стану — тож і звільнити могли будь-коли, після догани. А щодо звільнення в неробочий час — то керівник отримував 100 % надбавку за надмірне навантаження, тож стандартний робочий день його не стосується.
З приводу Софії міністерство озвучило інші претензії. Вони стосуються неузгоджених заздалегідь масових заходів. Журналістам показали відеозапис весілля, яке відбувалось на території Софії 18 квітня, у Страсну п’ятницю — з гучною музикою і тамадою. За словами Олексія Жукова, така подія не виняток. Керівництво проводить їх під назвою «культурно-просвітницькі заходи». Чи законне таке використання території заповідника, наразі з’ясовує комісія. «Є припущення, що це непоодинокий факт, — каже Жуков. — Щоб з'ясувати, законно це чи ні, за наказом міністра проводять перевірку. У 90 % випадків міністерство дізнається про проведення будь-яких заходів на території Софії постфактум. Хоча, згідно з законом про культурну спадщину, стаття 33, частина 4, кожен масовий захід заповідник повинен заздалегідь погоджувати зі своїм органом управління».
Наразі представники міністерства не можуть сказати, чи рекомендуватимуть міністру продовжити контракт з Куковальською. Остаточне рішення обіцяють прийняти за результатами роботи комісії.
***
Ми всі погоджуємося, що у правовій державі необхідно дотримуватися закону. І якщо керівник, що управляє пам’яткою культури, втручається в неї на свій розсуд, оминаючи процедури, або віддає територію пам’ятки під захід, що суперечить її призначенню, і цим порушує закон — нам це не подобається. Водночас ми погоджуємося, що функціонування правової держави має сенс лише тоді, коли вона служить людям, а не тільки процедурі. А орієнтація на законність без уваги до суспільного блага стає формальністю або навіть засобом пригнічення.
Саме такий засіб якщо не пригнічення, то вибіркового контролю демонструє конфлікт міністерство vs заповідники. Міністерство резонно вказує на формальні порушення, але демонструє ставлення до спадщини перш за все як до майна, яке підлягає інвентаризації та звітності. Призначення керівників в обхід конкурсу, регулювання зарплатні через надбавки, обмежене фінансування й необхідність часткового самозабезпечення стають зручними механізмами ручного управління. Чи є метою такого управління суспільне благо?
Керівники ж, погоджуючись на такі умови, заздалегідь ставлять себе у вразливе становище. Чи можливо активно працювати і при цьому не порушити жодного припису, коли зарегульованість сфери вимагає узгоджувати з міністерством колір стін і кожен вбитий гвіздок, а брак фінансування змушує вигадувати альтернативні джерела надходжень?
Очевидно, загальної відповіді тут бути не може, кожен випадок треба розглядати індивідуально. Але хотілося б, щоб процеси ручного втручання і мікроменеджменту — якщо вони вже неуникні — співвідносили з притомним макробаченням, зі стратегією, яка працювала б на користь суспільного блага. У цьому кейсі — на користь збереження і розвитку спадщини.