Вчергове підтримавши ідею утворення такого органу, глава Уряду майстерно «перевів стрілки» на Верховну Раду України в частині визначення кандидатури майбутнього Міністра у справах ветеранів, до узгодження якої у парламентському середовищі він «умиває руки». А поки триватиме ця вічність, кипітиме робота з реформування існуючої Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі – Служба).
Там, виявляється, поправити треба небагато. За словами Володимира Гройсмана, вона «вже готова опікуватися цим питанням». У перекладі з бюрократичної мови сказане означає – нащо те Міністерство взагалі? Але то таке. Головне, працюють співробітники Служби пречудово і забезпечили високу готовність (далі знову прем’єрська цитата), щоб «створити потужну інституцію, у якій будуть зосереджені, у тому числі й фінансові ресурси».
І ось на тлі рідкісних у наш час похвал на адресу державних службовців пан Прем’єр-міністр, замість висловлення вдячності голові Служби наголошує на його відсутності! Так, так, «все сталося само собою». Уявіть, майже півтора року там панує справжня анархія, що втілилася в державно-управлінську практику. Напевне, саме це збирався «показати» світові Володимир Гройсман на зорі свого урядування.
Особисто я є переконаним прихильником такого стилю. Взагалі, відсутність класичного начальства – це про Україну! У козацькій вольниці, махновщині, майданній та волонтерській самоорганізації втілювалися прообрази оптимального для нашої ментальності суспільного устрою, до якого ми неодмінно дійдемо.
Аж не віриться, що чинний Прем’єр-міністр настільки просунуто уявляє управління державою. Проте, зважаючи на його пропозицію до ветеранів «щоб внесли узгоджену кандидатуру керівника такої Служби», який до того ж «буде представник із органів влади», аби «одразу його перевести рішенням Уряду», він таки послідовний анархіст.