Нещодавно я дізнався про один кричущий випадок. На загальних навчаннях артилерійських підрозділів Нацгвардії артилерія полку «Азов» стала кращою з усіх підрозділів, а потім ще і підтвердила це у навчальній дуелі з усіма іншими частинами. Командування навчаннями на чолі з полковником Іванущенком оголосило про першість Азову і їх перемогу. Однак чомусь через певний час офіцери змінили свою думку, оголосивши переможцями військову частину, яка до цього була оголошена другою. Азову ж придумали якусь дивну нагороду у вигляді звання «найкращого розрахунку».
Певним чином, такі ситуації проявляють кумівство всередині військових та нацгвардійських еліт : адже ситуація, коли перемогли не «свої люди» призводить до того, що не «свої люди» отримують більше фінансування та уваги вищого командування, не «свої люди» отримують нагороди та нові зірки на погони. У цьому і криється весь дебілізм української дійсності : які б ми не були чесні, але якщо змагається, то ми завжди ставимо не на кращих, а на кумів, сватів та інших наближених. Це насправді і є справжня корупційна складова, а не коньяк із цукерками, які родичі хворого несуть хірургу після операції. Командування ж лише сприяє подібному стану речей – бо є неформальне правило – продвигати своїх. Інститут начальницького покровительства всередині нашої армії ніхто нажаль досі побороти не зміг…
І вся проблема у тому, що подібні випадки не одиничні, а показові. Вони яскраво відображають стан речей всередині Збройних сил та інших підрозділів – рука руку миє. Але що робити, коли ці обидві руки нечисті?