Причому, зауважте, засобів масової інформації спортивного профілю! Таким чином наближаємо Україну до цінностей Західної цивілізації, одна з яких — залучення публічних осіб до вирішення різних проблем.
Адже якщо популярна в суспільстві людина публічно висловлює занепокоєння чимось, воно, суспільство, активніше звертає увагу на больову точку. Тобто я вдячний Ярмаку та іншим нашим амбасадорам, які своєю залученістю в популяризацію футболу формують месидж громадськості: замість того, щоби скаржитися на «невисоку відвідуваність чемпіонату», краще просто ходити на стадіони…
Я вже неодноразово говорив, що моя мрія у футболі — досягти такої популярності топ-матчів нашого чемпіонату, яка би досягла статусу Супербоула — фінального поєдинку в американському футболі. Крім того, що це вже багато років найпопулярніша подія у світі спорту, Супербоул є індикатором місця, яке в суспільній свідомості Заходу займає те чи інше явище.
Наведу, як приклад, поп-музику. Кожен Супербоул увінчує концерт артиста, для якого цей міні-виступ є, можна сказати, вершиною кар’єри, піком суспільного визнання. В різні роки під час Супербоулу виступали Брюс Спрінгстін, Принс, Стінг, Мадонна, а із сучасних — Бейонсе, Coldplay і багато інших.
Таким чином відбувся феноменальний синтез: для західного артиста немає нічого почеснішого, ніж виступити в перерві Супербоулу, а для організаторів матчу нічого кращого, ніж виступ популярного артиста. Спорт працює на музику, музика працює на спорт…
Хочу бачити щось схоже в Україні. Хочу, щоби наші артисти зрозуміли, який це позитив для їхнього іміджу (та й для гаманця!) — відвідини стадіонів. І щоби наші футболісти по-справжньому відчули, що грають для людей, у тому числі — для публічних. І щоби вітчизняний болільник знав: похід на футбол — це водночас похід на яскраве шоу, де можна «себе показати й на інших подивитися».