До підсумків тридцятиріччя: в освіті тупцювання

Очікування

Бути патріотом своєї країни – це не лише пишатися досягненнями, а й мати сором за слабкості власного суспільного простору.

Якісне суспільно-економічне життя нації не є можливим без тотального поширення правопорядку на всіх рівнях, що можливе лише за відповідальних представників влади.

Якщо у владі не використовують корупційно-тіньові схеми експлуатації загальнонародного ресурсу, то існування такого «привілею» для низів вона (влада) точно не допустить.

Зрозуміло, що у сучасному світі одними природними ресурсами гідного життя мільйонів не досягти.

Фото: пресс-служба президента

Тому населення країни має бути з пристойним рівнем сучасної освіти. Мова саме про сучасну, тобто конкурентноздатну освіченість населення, а не мова про «папірець» про освіту. А такі освітні надбання мільйонів громадян здобувалися без можливостей до списування, плагіату і підтверджуються зовнішнім незалежним оцінюванням на кожному освітньому рівні та у кожному його сегменті.

Саме у контексті останнього у всіх розвинених країнах давно опираються на стратегічну роль сегменту освіти старшокласників, бо це той сегмент, у якому:

- з одного боку, діє мотиваційний чинник для учнів основної школи/гімназії (5 – 9 класи), бо попереду їх чекає або академічна підготовка до навчання в університеті, або підготовка до виходу на ринок сервісної чи виробничої праці;

- з іншого боку, формується кадрова база високоякісно підготовлених здобувачів вищої освіти, бо у ході трирічного навчання за профільно-поглибленими програмами певного пріоритетного особі циклу дисциплін, в умовах високої вимогливості до академічної доброчесності більшість учнів набуває гарної профільно орієнтованої освіти.

Чи є таке розуміння в української влади?

Є, але поки лише теоретично декларативне, а ніяк не практично орієнтоване.

Підсумки

Для гарантовано успішного такого стратегічно важливого для молодої незалежної європейської країни проекту як профільно орієнтована освіта старшокласників законодавці та виконавча влада України мала би попрацювати для початку над однозначно чітким переходом до того, що:

- по-перше, у державній системі загальної середньої освіти окремо фінансуються початкова школа, основна (гімназія) та старша її ланка;

- по-друге, у закладі основної ланки (гімназія) не може бути 10-го класу, а у закладі старшої (ліцей) – 8 чи 9 класу.

Адже лише у таких умовах і робиться:

а) справжнє поглиблене вивчення циклу профільних дисциплін у відповідності до пріоритетів особи та до її спроможності щодо такого рівня складності освіти;

б) добре організоване та вмотивоване навчання учнів 5 – 9 класів основам освітньої підготовки до подальшої вже диференційованої освітньої траєкторії особи.

Натомість у нас, з одного боку, у законі «Про освіту» записано, що старша ланка загальної середньої освіти якби має бути профільною, але з іншого, там же зафіксовано, що всі ланки освіти (початкова, базова та старша) можуть здобуватися у закладі, який їх поєднує як одна юридична особа, себто як є і зараз – в одному чи максимум двох для більшості наших закладів 10-х класів продовжуватимуть вчитися разом «добрі старі друзі», які мають різну здатність до складних програм та різні предметні пріоритети.

Зрозуміло, що за таких умов нам справжніх академічних чи професійних ліцеїв рівня європейської успішної практики чекати не дочекатися, бо у кожній зі шкіл на один - два десятих (10) класи завжди будуть учні, серед яких хтось не бажатиме йти до професійного ліцею, а хтось – до академічного, чому результати наших поєднаних ДПА – ЗНО є свідченням. І це при тому, що зміст нашого ЗНО й близько не стоїть поряд з рівнем складності вимог сучасних закордонних академічних ліцеїв.

Аксіома про те, що без вчителів нової формації (не мова про вік особи) не буває новоякісної освіти, буде лишатися неповноцінною, якщо не враховує ще більш важливого фактору – носієм якісної освіти може бути лише учнем, а тому умови/організація її здобуття мають більш ніж велике значення і вони (умови) не вичерпуються лише персоною вчителя.

Системно нової якості у межах старої мережі закладів освіти апріорі не досягти.

Нажаль пройшло тридцять років незалежності держави Україна, а жодному її уряду та президенту очі на ці очевидні істини досі так і не відкрилися. Тому тупцюємо на місці з прісно відомим: хочемо як краще, а маємо лише те, що маємо – замість розвитку проблеми стагнації.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , екс-заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram