Про міф браку кадрів для нової мережі академічних ліцеїв

Коли відбувається комунікація активної громадськості з владою, то позиція влади виглядає так: ми щось таке знаємо, і це знання нас змушує діяти саме так, а ви це щось таке не знаєте, тому говорите всілякі дурниці і пропонуєте неадекватні речі.

Сергій Дацюк.

У нас мова піде не просто про кадрові можливості для запровадження трирічної профільної академічної освіти старшокласників як окремої ланки системи загальної середньої освіти, а про те, якою може бути відповідь на питання про початок реформування цього сегменту.

Фото: facebook/Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація

Чи є підстави для того, щоб у цьому питанні говорити про даремно втрачені чверть століття новітньої історії освіти України? Так, вони є. Ось індикатори цього.

Перший індикатор.

У числі дещо більше ніж 400 000 українських вчителів завжди мали достатню кількість тих, хто як спеціалісти високої кваліфікації, успішно працюваі/працює за програмами поглибленого вивчення профільних дисциплін у старших класах.

Свідченням їхньої успішності є також сотні ліцеїв та гімназій для старшої ланки, що відкрилися при столичних та обласних університетах різнопрофільного спрямування. Саме вони показали у рази більшу ефективність ніж тодішні курси/центри/факультети довузівської підготовки, що набирали вмотивованих до освіти вищого рівня слухачів з числа випускних 11-х класів та осіб, котрі прийшли з лав армії чи робітничого сегменту.

У той же час ніде у світі не було і досі не має так, щоб всі випускники 9-класу після отримання базової середньої освіти продовжували отримання повної її версії виключно академічного змісту.

Не існує у природі також і такого, щоб все населення було здатним бодай задовільно «переварювати» стандартні для світу версії програм поглибленого вивчення основ наук та гуманітарної культури людства. Звісно, що не мова про те, щоб неофіційно малювати «картину» якби повної успішності кожного старшокласника чи студента.

У наших умовах тотальної кризи якості шкільної освіти для початку було б більш ніж оптимістичним очікувати, щоб бодай половина випускників 9-х класів змогла відповідати вимогам академічної старшої ланки.

За адекватного світовій практиці підходу формування змісту навчання ліцеїстів кількість предметів у них має бути удвічі меншою ніж мають українські старшокласники зараз. Але загальне тижневе навантаження, звісно, залишиться як і раніше на рівні 34 – 38 годин.

Відтак для сегменту академічного ліцейського навчання буде потрібно десь 50 000 вчителів, якщо всі вони будуть працювати не більше ніж на ставку. Так як з них лише половина має працювати у сегменті поглибленого вивчення профільних дисциплін, то потреба у вчителях найвищої професійної кваліфікації на всю Україну складатиме приблизно 25 000 ставок.

Українські вчителі високої кваліфікації зазвичай завжди працюють понад ставку, а тому ця загальна потреба знижується приблизно до 20 тисяч вчителів, тобто у середньому не більше двох (!!!) осіб зі школи (в Україні трохи більше ніж 10 000 шкіл мають старшу ланку).

Висновок перший. Розмови про брак в Україні професійних кадрів необхідної якості для академічної профільної освіти старшокласників не відповідають дійсності.

Більше того, у нас ще є і чимало вчителів, які володіють іноземними мовами та мають досвід успішної роботи у закордонних ліцеях та університетах. Так, у нас ще є і вчителі, у яких проблеми навіть на рівні завдань ЗНО для випускників 11 класу, але ж таке не є проблемою для всіх.

Другий індикатор.

Той факт, що багато наших вчителів працюють за застарілими радянськими методичними моделями зовсім не означає відсутності педагогів, котрі самостійно перейшли на інноваційні методи роботи з тими дітьми, котрі спроможні до освоєння предметів на рівні програм поглибленого вивчення.

У цьому контексті бачення про неможливість системного введення національної мережі академічних ліцеїв допоки, мовляв, університети не підготують «нові педкадри» також не відповідає дійсності.

Тим більше, що за умов збереження старої практики подвійного негативного відбору, яка супроводжує діяльність наших педагогічних університетів та факультетів класичних університетів вірогідність дочекатися новоякісного впливу з боку університетів є вкрай низькою.

Але і це не проблема, бо існує ще один шлях - справжня методична вправність є прямою функцією від проактивного досвіду роботи індивіду, якого ніякі формальні університетські заняття не зможуть забезпечити.

Натомість грамотна кадрова політика дасть значно більше, якщо задіє чесні механізми мотивації до того, щоб отримати можливість працювати у закладах нового типу, про що прямо свідчить досвід наших ліцеїв при університетах та іноземна практика.

Висновок другий. Щодо педкадрів для новоякісних академічних ліцеїв у нас не має вимушеності чекати того «завтра чи післязавтра», яке якби тільки й зможе дати старт новій мережі закладів старшої ланки.

Адже для успішного запуску мережі академічних ліцеїв тільки й треба що паралельно з її формуванням запровадити інституційно новий механізм конкурсного відбору вчителів, у якому заблоковатиметься можливість для тіньових рішень з боку очільника закладу. Останнє означає, що не мова такий «конкурс», на якому спочатку будуть обрані директори, а потім вони будуть під гаслом автономії закладу підбиратимуть «собі своїх».

Конкурс на посади директорів – окремо, а конкурс вчителів - окремо. Так і директори отримають кращих з тих, хто до цього ліцею побажав і новий колектив отримає кращого директора з числа відповідних претендентів.

Може, наприклад, бути десь така модель, коли відкритий, зокрема у е-мережах, конкурс полягає не у голосуванні «комісією», а у юридично перевіреному визначенні місця кожного претендента відповідно до суми балів, що «набігає» з переліку визначених держслужбою цифрових показників професійності, згідно зі специфікою спеціальності/профілю тощо. Це на першому етапі конкурсу, а на другому, заключному, - письмове тестування у незалежному форматі його здійснення та оцінювання.

Протидія

Хто буде боротися проти подібних проектних позицій?

Чимало хто. Окрім колективів тих ліцеїв при університетах, що відкрилися у 90-х як заклади виключно для старшокласників.

Протидіяти будуть, у першу чергу, імениті директори тих, комунальних «ліцеїв», котрі працюючи у форматі школи з 1 по 11 клас, «стрижуть» дивіденти від ліцейської назви.

А також вчителі шкіл під гаслом «… чому це ми маємо комусь віддавати «своїх» дітей!» та мамці, бабусі, дідусі, які наперед розуміють, що їхнє чадо точно не здолає сито вимог програм поглиблено-профільного вивчення.

Підтримка

Але будуть і ті, хто «за»! Бо ж чому тоді чи не всі - від батьків до Верховної ради - вже третє десятиліття поспіль вимагали б реформу освіти?

Зацікавленими є десятки тисяч лише старшокласників, про що прямо свідчать результати щорічних ЗНО у сегменті отриманих 160 – 200 балів. Вони наживо усвідомлюють цінність освіти профільно узгодженого з особистісним вибором та персональною здатністю до навчання, щоб гарантовано убезпечити свої сім’ї від витрат на репетиторів та тіньові корупційні оборудки.

А що влада, якою буде її практична політика? А вона у нас досі ніяк не звільниться від страху опинитися під «хвилею народного» гніву, а тому поки повністю відповідає зауваженню від Сергія Дацюка (див. епіграф). Тобто будуть нові проекти «закону про зміну до закону…», щоб таки повернути систему до старої пострадянської моделі.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , екс-заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram