Усім хочеться дати свій цінний коментар-пораду про світове закулісся. При цьому у всіх цих оцінках губиться головне – життя тих, хто опинився в зоні конфлікту. Прикро часом спостерігати за нашими політиками, котрі не знають, що діється на власній виборчій дільниці, але беруться розмірковувати про глобальний порядок денний.
Так само прикро часом спостерігати за закордонними мас-медіа. Журналісти Бі-Бі-Сі зробили щирий репортаж із Авдіївки, назвавши його: «Лінія фронту європейської забутої війни». Але ж хто забув про цю війну – лише закордонні політики? І чи немає в цьому частини відповідальності самих закордонних журналістів, які також забули про неї?
Між тим, чи немає взаємозв’язку між популізмом українських політиків і тим, що в західних країнах нібито забули про Україну? І в США, і в ЄС останні роки терпляче чекали відповідей – що ми зробили для того, щоб побороти корупцію, змінити судову систему чи створити привабливі умови для приходу інвестицій? І що вони бачили натомість? Ні, не конкретні відповіді про конкретні досягнення. Переважно звинувачення про те, що Захід мало підтримує Україну, проявляє слабкість перед агресивною Росією.
Не буду з цим сперечатися. Підтримка Заходу справді мала би бути більшою. Але питання в тому, що ця підтримка і могла б бути більшою, якби ми відповідальніше ставилися до власних зобов’язань. Я так само проти ув’язки реформ і підтримки України проти агресії Росії. Але, боюсь, що ця ув’язка неформально все-одно відбулася. Це не означає, що західні країни припинять надавати підтримку Україні; це означає, що вони двічі подумають перед тим, як ухвалювати рішення про посилення такої підтримки.
Демагогія наших політиків – це і є головна причина «забутої» України. Тому і виходить, що про нас згадують лише тоді, коли українці гинуть на фронті. Чим більше популізму надалі – тим більше імовірності, що на нас повністю махнуть рукою. І не Трамп буде цьому виною...