Законодавство? Ні, не чули
Правозахисна організація «Права людини» спільно з «Європейською асоціацією інвалідів» кілька місяців тому реалізовували проект «Стоп корупція», де перевіряли доступність аптек. Тоді звіт сильно не афішувався, а дарма. Ми виявили 413 аптечних закладів, які не є доступними в Одеській області; 104 таких аптек у Миколаєві; 413 у Києві. Навряд ситуація покращилась. Характерною рисою для всіх трьох регіонів є абсолютна відсутність для людей з ураженням зору системи тактильної, візуальної (кольорові смуги) та звукової ідентифікації. Крім того, про 10% аптек (з усіх перевірених в рамках моніторингу) взагалі не було відомостей про їхнє ліцензування на сайті Державної служби з контролю над лікарськими препаратами в Україні.
Є певні колізії законодавства. У Наказі МОЗ № 723 пункти щодо необхідності створення умов доступності до аптек корелюються із ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який передбачає, що «Підприємства, установи та організації зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів (у тому числі інвалідів, які використовують засоби пересування та собак-поводирів) до об'єктів фізичного оточення».
Водночас стаття Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» говорить, що «у разі якщо діючі об’єкти неможливо повністю пристосувати для потреб інвалідів, за погодженням з громадськими організаціями інвалідів здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну». Фактично це дозволяє нівелювати вимогу про створення доступності. Крім того, законодавством так і не врегульоване питання, хто визначає неможливість пристосування об’єкта до потреб людей з інвалідністю. І тому одне відомство киває на інше у питаннях, чому ж все таки замість пандуса до аптеки веде якась незрозуміла конструкція з рейок.
До того ж, окремі громадські організації інвалідів надають погодження на «розумне пристосування», яке виражається у встановленні дзвінка для виклику персоналу аптеки. З огляду на масовість такого роду пристосувань складається враження, що керівники певних громадських організацій надають ці дозволи не безкорисливо. Або ж взагалі власники аптек створюють свої «ручні» ГО.
Пандус для бізнесмена ‒ дорого…
Встановити пандус для аптеки (навіть якщо вона має високий цоколь) обійдеться приблизно у 30-40 тисяч гривень*. З огляду на часто надприбутковість аптек така сума не видається великою. Крім того, є декілька можливостей економити, коли вже виходити з інтересів бізнесу.
*Слід зазначити, що в цю ціну входять не стільки самі матеріали, як відповідні документи та погодження. Додам також, що згідно законодавства максимальна висота одного підйому (маршу) пандуса не повинна перевищувати 0,8 м при нахилові не більше 8%. При перепаді висот підлоги на шляхах руху 0,2 м і менше допускається збільшення нахилу пандуса до 10%. У виняткових випадках допускаються гвинтові пандуси. Ширина пандуса повинна бути не менше 1,0 м. Уздовж обох боків усіх пандусів, а також біля всіх перепадів висот більше 0,45 м необхідно встановлювати огорожу з поручнями.
По-перше, запропонувати орендодавцю приміщення встановити пандус або відшкодувати витрати на установку. Оскільки орендодавець, по-суті, зав’язаний передати власнику аптеки приміщення, що відповідає умовам договору та придатний для використання за призначенням, і, зрозуміло, він знав, що здає приміщення під аптеку. Принаймні, він може взяти участь у витратах у міру своїх можливостей і совісті.
Також можна:
1) пандус встановити, але знайти будівельників з більш низькими цінами;
2) встановити кнопку виклику співробітника (дзвінок) чи мати мобільні пандуси (2-5 тис. грн.)*;
*Зауважу, що подібного роду облаштування припустимі лише у виняткових випадках. Кнопка ймовірна лише як тимчасовий захід. А пандус, який для людей потрібно виносити чи встановлювати при кожних відвідинах аптеки ‒ це суперечить самим принципам доступності. Адже доступність – це заходи по забезпеченню людей з інвалідністю доступу НАРІВНІ з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах (Конвенція ООН про права інвалідів).
3) встановити інвалідний ліфт;
4) знайти інше приміщення для аптеки;)
Проте в Україні бізнесмени часто не звикли рахуватися ні з моральними установами, ні законами.
І що далі?
Ми будемо подавати до суду на аптеки, які утискають права маломобільних груп населення, порушують закон та не відповідають ліцензійним умовам.
В Україні вже є випадок, коли громадянин Дмитро Жарий виграв суд проти аптеки у Дніпропетровську, власники якої принципово не бажали встановити пандус. Але надалі, після закриття цієї аптеки, на її місці відчинилась інша. Якщо і після наших позовів будуть такі випадки ‒ подаватимемо до суду, поки бізнесмени не одумаються.
Крім того, є конкретні пропозиції щодо змін законодавства, які повинні унеможливити дискримінацію такого ґатунку в майбутньому.
1. Пункт 3.5.7 Наказу МОЗ № 723 в нинішній редакції, а саме «створити необхідні умови для доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями до аптек» варто оновити таким чином, щоб прописати, що доступність повинна бути забезпечена «відповідно до ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення».
2. Визначення «умов доступності» треба підтверджувати «Протоколом про стан дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів щодо безперешкодного доступу мало мобільних груп населення (МГН) до будинків та споруд», який підписує Державна архітектурно-будівельна інспекція України. Протокол має стати частиною дозвільної документації.
3. Неможливість реконструкції аптеки відповідно до ДБН В.2.2-17:2006 підтверджувати висновком експертизи регіональних відділень Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
4. Варто чітко прописати механізм визначення неможливості створення умов доступності на об’єкті з тих чи інших технічних причин.
5. Потрібно визначити механізм розумного пристосування аптек до потреб людей з інвалідністю, у випадку неможливості створення «умов доступності» згідно з ДБН.
Проблема наразі не у відсутності можливостей встановити необхідні засоби доступності, а найчастіше ‒ «у головах». Це необізнаність представників влади і бізнесу з необхідністю створення «комплексної доступності» будівель. Це неповага. Кричуща неповага як до тих, хто з тих чи інших причин не є еталонно здоровим (а, напевне, на таких людей бізнесмени тільки й розраховують), так і до тих, хто захищаючи Україну отримав різного роду ураження…
P. S. Я їду до дому у громадському транспорті. Часто якось зштовхуюсь у славнозвісний український феномен ‒ «маршрутки». Треба бути атлетом для таких операцій. Треба «працювати ліктями», високо стрибати і на ходу витягувати гроші. Що робити людям з інвалідністю? Загадка. Пільговики ‒ це сварки, хамовитий водій і «а я что буду есть»… Людей з іншими потребами наче не існує в Україні. Це жахлива ситуація. Аптеки ‒ це тільки початок. Разом з однодумцями боротимемось і з іншим недоступним «українськи колоритом».