Виявилося, що лише одна партія реально прописала, як вона буде вирішувати такого роду питання у місті. Чотири партії добре, що взагалі згадали про людей з особливими потребами. Вісім партій про це не написали жодного слова.
Картина, чесно кажучи, сумна. Вже мовчу про труднощі, з якими ми здобували програми партій, які розраховані саме на Київ. Чомусь в Україні політичні сили, що хочуть отримати місця у радах різних рівнів часто не напружуються писати програми розвитку конкретно для окремого міста чи селища. Навіть для столиці.
Про що це свідчить? Про низький рівень політичної культури в Україні, коли слогани і біг-борди важать більше, ніж план вирішення конкретних проблем у окремому населеному пункті. І це на місцевих виборах, шановні.
Це в країні, де ще не загоїлись рани Майдану, де тільки мільйони людей показали свою прихильність до європейських цінностей. Невже партії гадають, що все це було черговою мильною бульбашкою і надалі українці терпітимуть все ту ж бездіяльність чиновників…
Думаю, не варто навіть нагадувати, що Конвенція ООН про права інвалідів, яку Україна ратифікувала 5 років тому містить окремий пункт, присвячений доступності. А скільки у нас є закони та відповідні нормативні акти, які щось ефемерно гарантують, а де-факто маломобільні групи населення відчувають на собі повну бездіяльність влади. Ви лише придивіться і замисліться, як людині на колясці проїхати зі спального району столиці у центр громадським транспортом?! Як піти в аптеку, близько половини з яких ‒ недоступні. Як піти в магазин…
Гірко, що знову ці проблеми залишаються поза увагою начебто потужних політичних сил в Україні. Нібито такого роду меседжі не забезпечать перемоги? Та якраз вони і здатні це зробити.