ГлавнаяБлогиБлог Віталія Коломійця

Ревізія без візії

Черговий етап зміни влади підняв актуальність реформи кримінальної юстиції.

Цього разу до реформи вирішили включити також ухвалення нового Кримінального кодексу на заміну попереднього 2001 року. Все нібито заради дотримання такого принципу правопорядку як невідворотність покарання.

Фото: http://sug.kiev.ua

Хоча відомо, що невідворотність покарання - не єдиний принцип, на якому тримається правопорядок, і за їх відсутності сама невідворотність покарання не забезпечує правопорядок. Такими принципами для демократичного устрою є також єдність норм, верховенство права, контроль і зрештою невідворотність покарання.

Радянський правопорядок фактично ґрунтувався на засадах: «заборонено все, що не дозволено владою».

Саме тому Кримінальний кодекс був тоді і, на жаль, залишається досі основним законом держави. Саме тому, і знову на жаль, правоохоронці не розуміють, яке право насправді вони охороняють, а правопорушникам не пояснюють зміст порушеного права, підміняючи це виключно інформацією про назву статті з особливої частини Кримінального кодексу.

Це фундаментальна проблема, навіть багато експертів вважають, що нинішній кримінальний кодекс сам по собі встановлює межі допустимої поведінки, тобто “що можна, а що заборонено”, а повідомлення про підозри чи обвинувальні вироки дуже часто не містять навіть посилання на норму права, яка порушена злочином. Це частково пояснюється відсутністю традиції поваги до Конституції як Основного закону і її безпосереднього застосування у всіх правовідносинах.

Але так було не завжди і так не повинно бути у вільній Україні.

«Crime» (від латинського Crimen - «обвинувачені») походить від cernere - дієслова «розрізняти, вирішити». Напевно, це пов’язане з тим, що первісно закони Стародавнього Риму не розрізняли злочин і цивільне правопорушення. А злочином визнавали таке порушення закону (права), що шкодило не комусь приватно, але становило суспільну небезпеку.

Про це ж може свідчити етимологія давньогрецького слова krima (κρίμα) - порушення/злочин проти громади. Оскільки порушення вчинялося проти громади, то і звинувачення здійснювалося публічно (громадою). Чому ж «приватні» порушення також почали вважатися злочином і каратися державою?

Бо держава/суверен стала гарантувати приватні інтереси в своїх законах. А порушення закону є порушенням інтересів суверена.

В нинішньому кримінальному кодексі понад 80 статей прямо визнають злочином якусь незаконну дію. Тобто діяння, що прямо порушує закон є незаконним. Якщо немає закону, то очевидно, що немає чого порушувати - немає злочину.

Але чи це справедливо для злочинів, які прямо не названі як «незаконні»?

Так.

Вбивство - це ніщо інше, як незаконне позбавлення життя (саме так, бо ж є випадки законного позбавлення життя). Заборона свавільного позбавлення життя встановлена в Конституції, а не в Кримінальному кодексі.

Крадіжка - це обов'язково незаконне таємне привласнення чужого майна. Непорушність права приватної власності також встановлено в Конституції, а не в Кримінальному кодексі.

Звичайно, що основним законом, який порушується злочинами, є Конституція, але разом з тим Верховна Рада ухвалила понад шість тисяч законів. Частина з них охороняється кримінальним кодексом. Але чи з таким баченням єдності норм і верховенства права буде проводитися реформа кримінальної юстиції, щоб не довелося через 10 років знову втратити мільярди гривень на нову?

Віталій Коломієць Віталій Коломієць , адвокат, партнер адвокатського об'єднання «Ореховський та Коломієць»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter