Хоча відомо, що невідворотність покарання - не єдиний принцип, на якому тримається правопорядок, і за їх відсутності сама невідворотність покарання не забезпечує правопорядок. Такими принципами для демократичного устрою є також єдність норм, верховенство права, контроль і зрештою невідворотність покарання.
Радянський правопорядок фактично ґрунтувався на засадах: «заборонено все, що не дозволено владою».
Саме тому Кримінальний кодекс був тоді і, на жаль, залишається досі основним законом держави. Саме тому, і знову на жаль, правоохоронці не розуміють, яке право насправді вони охороняють, а правопорушникам не пояснюють зміст порушеного права, підміняючи це виключно інформацією про назву статті з особливої частини Кримінального кодексу.
Це фундаментальна проблема, навіть багато експертів вважають, що нинішній кримінальний кодекс сам по собі встановлює межі допустимої поведінки, тобто “що можна, а що заборонено”, а повідомлення про підозри чи обвинувальні вироки дуже часто не містять навіть посилання на норму права, яка порушена злочином. Це частково пояснюється відсутністю традиції поваги до Конституції як Основного закону і її безпосереднього застосування у всіх правовідносинах.
Але так було не завжди і так не повинно бути у вільній Україні.
«Crime» (від латинського Crimen - «обвинувачені») походить від cernere - дієслова «розрізняти, вирішити». Напевно, це пов’язане з тим, що первісно закони Стародавнього Риму не розрізняли злочин і цивільне правопорушення. А злочином визнавали таке порушення закону (права), що шкодило не комусь приватно, але становило суспільну небезпеку.
Про це ж може свідчити етимологія давньогрецького слова krima (κρίμα) - порушення/злочин проти громади. Оскільки порушення вчинялося проти громади, то і звинувачення здійснювалося публічно (громадою). Чому ж «приватні» порушення також почали вважатися злочином і каратися державою?
Бо держава/суверен стала гарантувати приватні інтереси в своїх законах. А порушення закону є порушенням інтересів суверена.
В нинішньому кримінальному кодексі понад 80 статей прямо визнають злочином якусь незаконну дію. Тобто діяння, що прямо порушує закон є незаконним. Якщо немає закону, то очевидно, що немає чого порушувати - немає злочину.
Але чи це справедливо для злочинів, які прямо не названі як «незаконні»?
Так.
Вбивство - це ніщо інше, як незаконне позбавлення життя (саме так, бо ж є випадки законного позбавлення життя). Заборона свавільного позбавлення життя встановлена в Конституції, а не в Кримінальному кодексі.
Крадіжка - це обов'язково незаконне таємне привласнення чужого майна. Непорушність права приватної власності також встановлено в Конституції, а не в Кримінальному кодексі.
Звичайно, що основним законом, який порушується злочинами, є Конституція, але разом з тим Верховна Рада ухвалила понад шість тисяч законів. Частина з них охороняється кримінальним кодексом. Але чи з таким баченням єдності норм і верховенства права буде проводитися реформа кримінальної юстиції, щоб не довелося через 10 років знову втратити мільярди гривень на нову?