Другого етапу реформ не було.
Українська виконавча гілка влади залишилася командно-адміністративною системою. Всі виконавчі функції знаходяться в одній вертикалі під одним керівництвом: відділ кадрів, контроль-аудит, статистика, відділ скарг та інші. Верховна рада не стала найвищим політичним органом. Ніколи в законодавчому органі не пропонувалася нова політика, юридичним виразом якої був би представлений законопроект. Ніколи не було звітів про позиції зацікавлених сторін. ніколи не представлялися прогнози соціальних ризиків нової політики та обрахунки їх помякшення. Імітаційна конкурентна політична боротьба відбувається у формі змагання законопроектів.
Розгляд законопроектів, які не пояснені як політика, перетворюється на позиційні, дискретні та незрозумілі для непосвячених торги. Завжди з’являються альтернативні законопроекти як валюта для торгів. Всі публічні обговорення є, по суті, імітаційними, відбуваються навколо нормативних актів, реальне корупційне значення яких є закрите від широкої публіки. Відбувається торгівля альтернативними законопроектами та окремими статтями, в якій беруть участь і громадські активісти, не розуміючи, як їх використовують. В результаті підкилимні зацікавлені сторони добиваються свого, а для України ми маємо виключно дефективні закони - їх не можна виконати, кожний містить суперечності у собі та з іншими існуючими законами. Громадські антикорупційні активісти свідомо чи не свідомо, але неграмотно з точки зору військової стратегії, борються за реформи на полі корупціонерів і грають за їх правилами. Ніколи ні одна українська найрадикальніша реформа не включала системні інституційні зміни: структур, процедур, стандартів, вмінь.
Третій етап - Помаранчевий Майдан та Революція гідності.
Громадянське суспільство зробило грандіозну роботу замість уряду. На Помаранчевому Майдані добилися повторних виборів Президента, що є відповідальністю обраних політиків. Революція гідності добилася ротації злочинного уряду, а волонтери замість Міністерства оборони виконали оборонну та безпекову функції - створили багатотисячні добровольчі батальйони та забезпечили всім необхідним армію.
Ці революції були глибоко антирадянськими, тому що ламали тоталітарну всесильну владу. Обидві революції були успішними, але не були продовжені антирадянськими революціями у щоденній діяльності сталінських державних інституцій.
Четвертий етап - Рекомендації Місії Пета Кокса, революція у системі прийняття політичних рішень (Доповідь та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України).
У вересні 2015 – лютому 2016 у Верховній Раді України діяла Місія з оцінки потреб під головуванням Пета Кокса. Результатом роботи Місії стала Доповідь та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України.
Діагноз “Місії Європейського парламенту з оцінки потреб” законодавчому процесу в Україні:
Продукування “законодавчого спаму” - “Сьогодні Верховна Рада, її апарат, комітети і народні депутати перевантажені тим, що багато хто з них охарактеризував нам як «законодавчий спам». Можливо більш влучним визначенням цього стану міг би бути термін «законодавче цунамі» - настільки великим є потік законопроектів, який перевантажує інституцію та її спроможність впоратися з цим.”
Зарегульованість та вибірковість у дотриманні правил Верховною Радою - “Верховна Рада має більше правил і вибірково використовує або ігнорує їх частіше, ніж будь-який інший парламент в Європі. Окремі випадки можна пояснити, навіть виправдати, необхідними терміновими заходами, але масштаб такої поведінки вказує на більш глибокі культурні, інституційні та процедурні проблеми, на яких ми намагаємося зосередитися у Доповіді. Належне функціонування і гідність парламенту мають дотримуватися ним самим та іншими державними інституціями.“
Поспішне прийняття законів - “Коли закон приймається поспіхом, згодом надто часто доводиться жалкувати про це і вносити до нього зміни. У справі якісної законотворчості було б доцільно керуватися підходом «чим менше, тим краще».“
Рекомендації Місії:
Необхідно схвалити концепцію законодавчого процесу «від початку до кінця» (повного циклу публічної політики), яка базуватиметься на значно посиленій координації між ініціаторами законодавства у Кабінеті Міністрів України, Адміністрації Президента України та Верховній Раді України (Рекомендація № 1).
Офіційному внесенню Урядом до ВРУ будь-якого важливого законопроекту має передувати подання до профільного комітету ВРУ так званої «Білої Книги» - документа, що пояснює політичні цілі запропонованого законопроекту та заходи, які пропонується здійснити. «Біла Книга» повинна бути обговорена на засіданні комітету, за результатами якого видаватиметься відповідний висновок (Рекомендація № 2).
У відповідь на такі рекомендації у листопаді 2017 року народними депутатами ВРУ та у співпраці із аналітичним центром «Колегіум Анни Ярославни» було створено Міжфракційне депутатське об’єднання «За впровадження повного циклу публічної політики». Члени МФО вироблять якісні політичні (policy) рішення, які будуть мати в собі гарантію їх виконання. Для оцього кожен член-учасник об’єднання організовує свою особисту роботу в законодавчому процесі як демократичний процес повного циклу публічної політики.
Корупція - наслідок незавершеної реформи десовєтизації
Корупція є головним інструментом тоталітарної влади. Обов’язкова, соціально прийнятна функція тоталітарної системи, непідзвітної, непрозорої, недоторканної. Вона забезпечується Верховенством Влади.
Демократія вибудовувалась століттями як інструмент для недопущення корупції через регулювання та обмеження діяння на власний розсуд та використання влади у власних цілях чиновниками та політиками. Обмеження втілюються через Конституцію, законодавство, Зелені та Білі книги, моніторинг якості державних послуг, публічні бюджетні слухання та Етичний Кодекс державного службовця. Всі ці дії націлені на забезпечення контролю над державними та іншими публічними органами влади через Верховенство Права.
Демократія забезпечує громадян: інституційними можливостями для участі у процесі прийняття рішень, механізмами стримування та противаг, щоб люди при владі не могли її узурпувати, врахуванням голосу як меншості, так і більшості, системою незалежних та неупереджених судів, які ставляться до всіх однаково, вільними ЗМІ, доступом до офіційної інформації, захистом прав кожного громадянина, свободою від корупції.
Демократія – це не тільки розділення гілок влади, але і розділення функцій всередині виконавчої влади. Кожна країна має свої особливі державні інституції, різні назви цих інституцій, різну кількість цих інституцій. Але всі без винятку мають окремі захищені органи для виконання функцій, які контролюють якість послуг та попереджають корупцію.
Всі наші реформи є в першу чергу реформами десовєтизації, і лише після десовєтизації можемо вдосконалювати, дерегулювати та робити інший fine tuning нашої демократії. В першу чергу мусимо повністю звільнити суспільне життя від "комуністичних цінностей", що нещадно насаджувались з 1917року.
Ось свідчення про "совєтизацію" - радянські реформи - грандіозне живодерство, вчинене над нами, про яке ми дозволили собі не пам'ятати, не думати, коли робимо сьогодні наші демократичні реформи і шукаємо причини невдач.
1. Ленин 19 ноября 1919 г. (Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 39. С. 315). «…крестьяне далеко не все понимают, что свободная торговля хлебом есть государственное преступление. «Я хлеб произвел, это мой продукт, и я имею право им торговать» — так рассуждает крестьянин, по привычке, по старине. А мы говорим, что это государственное преступление».
2. Засади ленінської нової економічної політики, "НЕП - это временная и вынужденная уступка частному предпринимательству", донині визначають державну політику регулювання приватного підприємництва.
3. Павел Судоплатов: "В 1939 году в Западной Украине нам предстояла тотальная совєтизация: полностью ликвидировать частную собственность и индивидуальное участие в политической жизни. Для этого мы произвели полную замену административных и идеологических институтов, таких как школа и средства массовой информации".
4. Ми успадкували сприйняття всіх без винятку офіційних державних документів як формальності, що не мають жодного відношення до реальності, і апріорі не можуть бути виконані. Реальна державна політика тотальної мілітаризації, ідеологічних репресій та поширення “мировой революции” творилась за партійно-кагебістськими куртинами, Павел Судоплатов називав публічну діяльність "создание идеологического дымового занавеса".