Отже за даними заповненої форми щодо досвіду роботи, яку надавала пані Світлична до Комісії з питань вищого корпусу державної служби з метою реєстрації у «конкурсі» на посаду голови Харківської ОДА з 04.2014 по 10.2016(місяць проведення конкурсу) Світлична займала керівні посади в ОДА – а саме посади директора департаменту та заступника голови ОДА. До цього на початку трудової кар’єри вона працювала короткий час лише спеціалістом, начальником відділу в складі структурного підрозділу (категорія «В») в ОДА, а потім виключно у комерційній сфері на менеджерських посадах.
Статтею 20 Закону України «Про державну службу» визначено – особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, повинна відповідати таким загальним вимогам:1) для посад категорії "А" - досвід роботи на посадах державної служби категорій "А" чи "Б" або на посадах не нижче керівників структурних підрозділів в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах у відповідній сфері не менш як три роки.
Конкурсна комісія, приймаючи рішення допускати кандидатів до етапу тестування чи ні, має з’ясувати чи відповідають надані у документах відомості вимогам щодо у тому числі досвіду роботи. І якщо у цьому випадку у пані Світличної був відсутній трирічний досвід роботи на керівних посадах в органах місцевого самоврядування або на керівних посадах у відповідній сфері, то наприклад у мене такий досвід був, що підтверджувалося наданими мною до Комісії відомостями про те, що я з 03.2013 очолюю громадське об’єднання міського типу, відповідно до Статуту якого сфера діяльності організації пов’язана з місцевим самоврядуванням, проте мене наприклад не допустили навіть до тестування через начебто брак досвіду, який в мене є. Так сталося, що у більшості кандидатів батьки нажаль не є видатними політиками обласного рівня, отже перемогу отримав саме той кандидат, щодо законодавчо встановленого досвіду якого існують великі питання.
Чи знали члени Комісії про те, що Світлична може бути не допущена навіть до тестування у конкурсі? Звичайно знали. Хто і чим зміг зацікавити «доброчесних» членів Комісії, питання риторичне і має бути предметом розслідування відповідних журналістів розслідувачів. Я лише окреслюю певні правові аспекти справи. Під час судового розгляду, щодо скасування результатів такого «конкурсу», який тривав 6 місяців в Окружному адміністративному суді м. Києва і завершився лише вчора – заступником голови суду Є.Абловим, про бурхливу діяльність якого я писав вже раніше, неодноразово з незрозумілих підстав, які не передбачені Законом переносилися судові засідання. Такі переноси оформлювалися такого роду нікчемними з точки зору права довідками, які містяться в матеріалах у тому числі і цієї справи.
Апофеозом незрозумілості стало призначення засідань ухвалою суду на вихідний день 17.04.2017, коли суд був зачинений, але формально там мало б проходити судове засідання. Щодо цього випадку мною до Генеральної прокуратури України було направлено заяву про вчинення суддею Абловим злочину за ч. 2 ст. 382 КК України стосовно невиконання суддею ухвал від 06.03.2017 у справах №826/15955/16, №826/15957/16, №826/20190/16 щодо призначення дат судових засідань у справах. Коротке відео про ці події нижче.
Але врешті-решт 27.04.2017 відбулося судове засідання, де протягом 2 годин мною надавалися відповідні докази, які підтверджували відсутність досвіду роботи переможця конкурсу, відсутність державної експертизи комплексної системи захисту інформації у системи «Прометей», яка використовувалася під час тестування, та завдяки чому наприклад той же пан Савченко, за даними звіту про час, який він витратив на вирішення тестів, не встигаючи прочитати запитання надавав правильні відповіді, перевищення владних повноважень членами комісії, коли вони не маючи визначені законом повноваження щодо перевірки документів кандидатів вимогам щодо допустимості в участі у конкурсі – за даними протоколу незаконно затверджували перелік осіб допущених до конкурсу та багатьох інших суттєвих обставин. Проте суддя відкинув всі зазначені доводи, постійно перебиваючи мене під час виступу та вийшов до нарадчої кімнати де за 4 хвилини постановив про відмову у задоволенні позову. При цьому у двох інших справах щодо оскарження результатів конкурсів на посади голів Житомирської та Одеської ОДА суддя взяв самовідвід через те, що вже розглянувши справу щодо Харківської ОДА став начебто заангажованим на думку самого судді щодо мене. Насправді у Кодексі така підстава для самовідводу відсутня, проте зловживаючи правом того, що така ухвала не підлягає оскарженню суддя Аблов навмисно пішов на порушення Закону.
Навіщо пан Аблов пішов на явні і очевидні порушення норм матеріального і процесуального права у справі Світличної і вирішив самоусунутись у справах щодо Житомирської та Одеської ОДА? Можливо, тому що за 3 дні до цієї події суддя Аблов викликався на килим до Вищої ради правосуддя щодо його рішення завдяки якому відбулася спроба розгону Майдану у ніч з 10 на 11 грудня, про що писав відомий правозахисник Роман Маселко? На це засідання суддя Аблов не з’явився, але всім добре відомо, що у ВРЮ, яка зараз стала ВРП було призначено 3 члена за квотою Президента України та дві за квотою працівників прокуратури, голова якої також призначається Президентом за згодою Верховної Ради України. Отже Президент має найсуттєвіший вплив на ВРП, яка розглядала і розглядає питання щодо позбавлення судді Аблова суддівської мантії. Враховуючи те, що Світлична – креатура голови Адміністрації Президента, а Президент Порошенко є третьою особою у справі – пазл легко склався, і через ВРП Президент може доволі легко впливати на цілком конкретного суддю Аблова.
Чому ж тоді суддя включив «задню» щодо Гундича та Степанова? Можливо тому, що за це гірше йому з АП не зроблять з одного боку, і підставлятися на ще два завідомо неправосудних рішення, з яких він не отримує жодної користі, а лише проблеми, навіть суддя Аблов не захотів. Дуже мудро з його боку, хоча і незаконно. Далі буде…