Державі завжди було складно у цій справі, оскільки політична кон’юнктура, яка часто змінювалася, не давала змоги державним інституціям демонструвати результативність у реалізації багатьох добрих меморіальних проектів та ініціатив, що виникали протягом цього часу.
Якраз тому уже неодноразово пропонувалися проекти меморіалізації Бабиного Яру, підтримувані приватними меценатами, як правило, іноземними. Саме такий проект - цього разу підтриманий російськими олігархами М.Фрідманом та Г.Ханом - має бути реалізований зараз.
Дискусія щодо його змісту триває не перший рік, однак зараз вона набула особливої гостроти унаслідок призначення художнім керівником проекту скандального російського режисера Іллі Хржановського. Тобто, фінансований росіянами проект тепер дістав російський же творчий менеджмент, а попередня українська команда, як і помітні західні фахівці, навпаки, залишили проект.
Відомі інтелектуали та діячі культури виступили із обгрунтованою критикою призначення Іллі Хржановського, застерігаючи від надання останньому можливості використовувати Бабин Яр для постановки шокових експериментів, які не матимуть нічого спільного із увіковічненням народної пам’яті про цю жахливу трагедію.
Тепер стала очевидною криза цього проекту, що виникла передовсім унаслідок цілковитого небажання його спонсорів рахуватися із громадською думкою.
Більше того. Така ситуація виникатиме щоразу, допоки проект меморіалізації Бабиного Яру буде справою лише приватних меценатів. Тим більше російських.
Це означає, що влада, уряд, президент мають повернутися до питання фінансування проекту меморіалізації українською державою. Якщо не повного, то, принаймні, переважного. Приватні гроші, безумовно, можуть і повинні працювати у такого роду проектах. Але не російські в умовах російської же агресії, що триває. До того ж, держава, а по суті громадськість, повинні мати право вето щодо усіх ключових питань. Особливо таких, як концепція меморіалізації.
Варто згадати, що рік тому була оприлюднена Концепція комплексної меморіалізації Бабиного Яру, яку напрацювали українські науковці, музейники, громадські діячі і яку підтримала низка єврейських громадських організацій, зокрема, Асоціація єврейських організацій та общин - Ваад України. Доповнивши цю Концепцію важливими речами із «базового історичного наративу», що був напрацьований ще попередньою командою Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» та забезпечивши необхідний нагляд з боку держави, Україна може врешті розпочати реалізацію цього вкрай потрібного для увічнення пам’яті про Голокост та усіх жертв Бабиного Яру проекту.
Однак для цього уряд просто зобов’язаний віднайти необхідні кошти, усвідомивши, що недостатнє державне фінансування це, врешті-решт, або взагалі відсутність Меморіалу як такого, або ризик такого розвитку подій, за якого на території Бабиного Яру поза будь-яким впливом держави чи громадськості розпочне реалізовуватися проект швидше політизації, ніж меморіалізації трагедії.
Ані перше, ані друге для України, на мою думку, неприйнятне.