Однією з причин, чому так різко почав падати рейтинг — розчарування через не виконання обіцянок, відсутності стратегічного бачення розвитку країни, а також постійний наступ влади на конституційні права і свободи людини і громадянина.
Останнього дня червня Федерація профспілок України провела попереджувальну акцію під стінами Верховної Ради та Офісом Президента України. Тисячі людей вийшли на протест, вимагаючи погашення заборгованості по заробітній платі, збереження доступності та обсягу надання медичної допомоги населенню, надання допомоги тим громадянам, які потерпають від економічної кризи оскільки втратили роботу через пандемію, а також закликали депутатів зупинити просування антисоціальних та антипрофспілкових законів. Тих, які були створені без консультацій з профспілкою і несуть в собі загрозу порушення прав громадян.
Нагадаю, побудова системи загальнообов’язкового державного соціального страхування розпочалась в Україні у середині 90-х років, і ґрунтувалася вона на кращому досвіді європейських країн та нормах міжнародних актів, ратифікованих Україною.
Щоб було зрозуміло пересічному читачу, нагадаю — основу управління цією системою покладено принцип трипартизму, тобто, управління соціальним страхуванням на паритетній основі представниками застрахованих осіб – працівників, страхувальників-роботодавців і державою.
Навіть в умовах економічних криз 1998, 2008, 2014 років, запроваджені механізми соціального страхування довели свою ефективність у захисті прав та інтересів громадян, які мають право на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі безробіття, хвороби, травми, вагітності та пологів, нещасного випадку, професійного захворювання, потреби в реабілітаційному лікування, медичних і соціальних послугах. Матеріальне забезпечення за страховими виплатами виплачувалося людям своєчасно та у повному обсязі.
До втручання держави в управління соціальним страхуванням, бюджети фондів були самодостатніми (окрім Пенсійного фонду України), що було зумовлено й тим, що їх бюджети є автономним і не залежали від стану Державного бюджету України на відповідний рік (про дефіцит якого ми чуємо із року в рік).
Першим втручанням держави в управління соціальним страхуванням стало необґрунтоване, як показала практика, зменшення величини єдиного соціального внеску. Як наслідок - дефіцити бюджетів фондів соцстраху, затримка страхових виплат і заборгованості перед громадянами.
Неспроможність влади реалізовувати реформи економічного зростання, знайти джерела наповнення дохідної частини державного бюджету, непомірні зовнішні боргові зобов’язання України, спонукає провладну більшість у парламенті реалізувати рейдерське захоплення управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, поставивши на ефективній діючій системі тавро: «ЗАСТАРІЛА».
Законопроектом № 2275, зокрема, вносяться зміни до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування щодо відміни принципу управління страховими фондами на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавцями. Якщо нині у складі правління Фонду по 7 осіб від кожної із сторін, то законопроектом пропонується збільшити кількість представників від держави (10 осіб від держави та по 4 особи від представників застрахованих осіб та роботодавцями) і таким чином ліквідувати існуючу паритетність сторін в управлінні Фондом соціального страхування.
Аналогічні зміни пропонуються законопроектом № 3115 до правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (8 осіб від держави та по 3особи від представників застрахованих осіб та роботодавцями).
За таких обставин представники застрахованих осіб та роботодавців, навіть домовившись про спільну позицію в окремих питаннях, не зможуть її відстояти під час прийняття рішень, адже їх кількість буде меншою від кількості представників держави.
Монополія держави призведе до руйнації системи соціального страхування, гарантованого статтею 46 Конституції України, та надасть можливість державі управляти нею в ручному режимі та не гарантуватиме своєчасність матеріального забезпечення застрахованих осіб у разі настання страхового випадку.
А роль правління Фонду зводитиметься до функцій дорадчого органу, де більшість буде мати держава, яка може не звертати увагу на потреби застрахованих осіб чи роботодавців, тобто звичайних людей.
Крім того, влада через віднесення осіб, які входять до складу правлінь фондів загальнообов’язкового державного соціального до суб’єктів декларування, намагається запровадити всеохоплюючий контроль та вплив на представників застрахованих осіб і роботодавців в правліннях фондів при прийнятті ними рішень, через збір на них компромату. При цьому, не беручи до уваги, що представники застрахованих осіб і роботодавців працюють на громадських засадах та представляють інтереси тієї сторони соціального діалогу, що їх делегує.
Переписуючи закони про профспілку держава займатиме монопольне становище і отримає доступ до бюджету Фонду і матиме змогу перерозподіляти його за своїми правилами, а представники людей не зможуть впливати на прийняття рішень Фондом.
Завдячуючи такій реформі будуть зруйновані фундаментальні основи системи загальнообов’язкового державного соціального страхування населення, яке гарантує матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатним громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства.
Розуміючи можливі результати діяльності цієї монобільшості Федерація проводить попереджувально-інформаційні акції по всій країні. Але, на жаль, всі заклики профспілок до діалогу у влади досі залишаються без відповіді.
Чи не в цьому потрібно шукати відповідь на запитання чому так стрімко падає рейтинг гаранта конституції і його фракції у Верховній Раді, а рівень недовіри до дій високопосадовців різко йде в гору?