Це відбувається невдовзі після переможних перших виборів для чергового якісно нового-честного-незаплямованого. Коли співвідношення довіри та недовіри до такого президента стає із плюсового мінусовим. І залишається таким до кінця терміну.
Щоправда, такі президенти йшли й на другу спробу продати себе виборцям. Проте останні вже впритул роздивилися всі чесноти і «чесноти» цих перебудівників під час першої каденції. Й тому на другий спробі показували претендентам великі червоні картки. На яких було написано великими цифрами результати їхньої довіри - або зовсім мізерні як 5,45% у Віктора Ющенко 2010 року, або невражаючі 24,45% у Петра Порошенка минулого року.
І це при тому, що кожен з них обох був буквально внесений у владу на гребені цунамі масових протестів громадянського суспільства проти існуючого порядку речей. Відповідно Майдану-2004 і Майдану-2013.
Зеленський теж був внесений у владу на гребені цунамі третього, електорального, Майдану. І перед ним громадяни поставили два головних, надзвичайно предметних, завдання. Перше: зламати старі схеми у головних сферах життя (у першу чергу, у політиці та й в економіці). Друге: замість них побудувати якісно нові та при цьому ефективно працюючі правила.
Цілий рік прихильники самого Зеленського й тих, кого він привів до влади, у більшості своєї трималися переконання, що ця чергова «молода команда» має необхідні здібності для виконання цих двох без перебільшення титанічних завдань. Хоча від самого початку переходу нинішнього президента із іпостасі потішного телеперсонажа Голобородько у розряд кандидатів у реальні президенти було зрозуміло: не по сеньке шапка. Президентська діяльність Зеленського потім це підтвердила. Гарний комедіант та фаховий телевізійний менеджер, який під час своєї телекар’єри навіть не намагався повчитися реальній політиці - це і є сфера застосування талантів Зеленського з найвищим ККД.
Але ж не було щастя прихильникам Зеленського і Ко дійти самим до цього розуміння - коронавірус допоміг. У кризовій ситуації усі побачили, на що дійсно здатна ця влада. І в результаті на першу річницю перебування Зеленського у кріслі президента народ приготував гарантові сумний «подарунок»: баланс довіри-недовіри голові держави пішов у мінус.
За даними Центру Разумкова, який провів повноцінне всеукраїнське опитування це – 10% (41% тих, хто довіряє проти 51% тих, хто ні). Український інститут соціальних досліджень, який вивчав думки респондентів за допомогою телефонного інтерв’ю, отримав приблизно ті ж дані - 8,9%.
Таким чином, президент Зеленський з його результатами практичної роботи за рік очікувано втратив лаври володаря «Надія нації» та отримав звання «Розчарування нації». Це шлях він пройшов повністю по слідах своїх попередників-революціонерів Ющенка і Порошенка. Які теж на виборах обіцяли українцям «життя по-новому», а потім розчарували real politik у їхньому виконанні. І це лише перший етап еволюції із «Надії» у «Розчарування». Далі ситуація буде погіршуватися приблизно за тими ж сценаріями, як вона погіршувалася свого часу в Ющенка та у Порошенка. Із врахуванням крихкості та штучності вибудованої Зеленським конструкції «Влада як конструктор LEGO». І зроблений у перший день після обрання Зеленського на посаду президента прогноз «Зе – «короткий» президент» ставатиме усе ближче до реальності…
Вердикт суспільства у недовірі до чинного гаранта є остаточним. Якщо б Зеленський і люди при ньому (це насправді не команда) мали потенціал переломити ситуацію та провести дійсно радикальні перетворення, ще б можна було припускати вірогідність зміни цього ставлення. Оскільки такого потенціалу немає, то зростання мінусів у балансі довіри-недовіри до Зеленського триватиме.
Для суспільства і країни ця ситуація має великий плюс. (Крім того великого плюсу, що більшість українців нарешті усвідомили «Who is Mr.Zelenskiy і на що він спроможний як реальний президент»).
Цей плюс полягає у тому, що звільнилася велика ніша гідного політика, з яким більшість українців пов’язуватиме свої надії на зміни до кращого. Це суттєво пожвавить конкуренцію між претендентами на це звання.
Відповідно, нарешті, пожвавляться зміст і глибина політичного життя. І замість старих та пласких ліній протистояння, які розганяють табори противників Зеленського на кшталт «захісник Вітчизни Порошенко – проросійський Зеленський», мають з’явитися реально нові дискурси, нові концепти. Які будуть адекватні викликам дня сьогоднішнього, а не дню позавчорашньому. Той факт, що ставлення до Зеленського пішло у безпробудні мінуси – це і є той стартовий постріл, який цей процес запустив.