«Разом з російською війною в Україні йде війна з мовою», – пише американське видання HawaiiNewsNow. Автор зазначає, що одним із основних, названих кремлем, факторів війни є т. зв. захист російськомовного населення в Україні. Однак, опитування, проведене американськими журналістами, показало, що російська мова в Україні почувається дуже вільно, і ніхто з російськомовних не має проблем через спілкування російською.
Президент Росії Володимир Путін чітко дав зрозуміти, що Росія та Україна є «однією країною», і поставив своєю метою стерти українську ідентичність і культуру. У тому числі й українську мову», – резюмує видання.
Війни формують ідентичності, держави та політичні режими, – такий висновок на основі вивчення глибинних, докорінних причин війни в Україні зробив на інформаційній платформі для науковців SciELO 25 Вісенте Ферраро, викладач Університету Сан-Пауло (Бразилія).
«Вісім місяців війни завдали Україні великої шкоди: понад шість тисяч мирних жителів загинули, мільйони залишили свої домівки, ВВП впав на 30%, країна втратила 15% території. У Росії, хоча економіка продемонструвала значну стійкість перед лицем західних санкцій, продовження війни вже викликає невдоволення. Конфлікт був інструменталізований Володимиром Путіним для подальшого зміцнення його авторитарного режиму. На відміну від свого етнонаціоналістичного проєкту, опір на сході та півдні України показує, що мовно-культурна близькість не обов’язково перетворюється на автоматичну лояльність до російської держави. Війна сама по собі віддаляє українську ідентичність, посилюючи довготривалу ворожнечу й ненависть», – зазначає бразильський науковець.
Війною за деколонізацію називає священний спротив українців проти російської навали журналістка британського видання The Guardian Шарлотта Хіггінс.
«Багато хто сприймає нинішню війну з Росією як момент, коли Україна має шанс нарешті звільнитися від того, щоб бути об’єктом російського імперіалізму, – пише авторка. – Слід розуміти контекст цієї відмови: українці виходять з історії, в якій Російська імперія, а потім Радянський Союз активно й досить жорстко придушували українське мистецтво, літературу, слово, мову. Це працювало кількома різними способами. Це включало поглинання численних українських митців і письменників російським центром, також помилкову класифікацію сотень митців як російських, хоча вони були українськими. … Це означало, що періодами писати українською мовою заборонялося. Наприклад, геніальному поету України Тарасу Шевченку цар Микола І взагалі заборонив писати протягом десятиліття… В Україні була культурна окупація, мовна окупація, мистецька окупація та окупація зброєю. Мої співрозмовники в Україні кажуть, що між цими видами поневолення немає великої різниці. …Деякі українці, з якими я розмовляла, сподіваються, що одного разу, після закінчення війни, з’явиться спосіб споживати російську літературу та музику – але спершу потрібно виконати роботу з деколонізації, зокрема, перечитати та переосмислити класичних авторів, розгадати, як вони відображали, а часом і проєктували цінності Російської імперії».
Так, потрібно чимало часу для того, щоб російський літературний та мистецький контент і російське слово повернулись в Україну без ненависті та на правах іншої світової культури, а не як надмірно гнітючої чи превалюючої сили. А це можливо лише за умови, коли ми поставимо Росію на своє місце, і вона перестане бути імперією зла.
І ми неодмінно здолаємо цього московського агресора. Така наша місія.