ГлавнаяБлогиТамари Точицької

Досвід культурної дипломатії в реальності або Як зробити присутність

Майже чотирирічне перебування у Королівстві Бельгія і безпосереднє залучення у процеси організації заходів культурного формату дозволили суттєво доповнити досвід і сформувати власну думку щодо важливості і особливостей культурної присутності у країні перебування для підкреслення пасіонарності вітчизняних трендів у полікультурному середовищі. Отже, трохи вступу.

Фото: rbc.ua

У будь-якій країні новоприбулого дипломата (особливо керівника установи) сприймають не за важливістю посади, не за особистими чи професійними якостями (це стає в нагоді пізніше). Його сприймають саме як носія інформації про свою державу та оцінюють вміння динамічно транслювати зміни і напрямки розвитку своєї країни у співставленні зі світовими тенденціями.

Бельгія – це країна з найбільшим у Європі дипломатичним корпусом, оскільки тут розміщені штаб-квартири ЄС, НАТО, Бенілюкс, 35 представництв міжнародних організацій та понад 80 загальних та спеціальних організацій і агенцій міжнародних організацій. Окрім цього, Посольство працює у двосторонньому форматі. Посли інших країн, представники у міжнародних організаціях, представники бізнес-структур, місцевих органів влади… - всі ті, з ким доводиться працювати дипломатам, - це тисячі людей. Більшість з них непогано володіють інформацією про Україну щодо політичного виміру, але це не обмежує зацікавленості українською культурою та історією. 

Без запитань про це не обходиться жодна приватна вечеря чи офіційний прийом. Бо не лише нам важливо ідентифікувати себе, - нас також хочуть пізнавати і відрізняти за тими посилами, які ми формулюємо і транслюємо як сутнісно-ідентифікаційні. Так поки складається, що саме дипломатам доводиться брати на себе великий масив просвітницьких питань, без яких уявлення про країну є обмеженим, а то й спотвореним. За відсутності широкої світової мережі українських культурних центрів, кволої діяльності деяких існуючих, той самий український культурний наратив є дуже недостатнім, добре що вже не нульовим. А відсутність позитивно-наступальної культурної агресії може призводити до суттєвих іміджевих втрат в умовах жорсткої інформаційно-психологічної війни, котру проводять наші опоненти на «інших» територіях.

У процесі здійснення культурної дипломатії важливими є зміст, форма, системність. Ретроспективна трансляція української культури (котра, до слова, відіграла велику роль не тільки в самоіндентифікації українців, але й у формуванні гуманістичних європейських цінностей), без урахування тенденцій, потреб і технологічних можливостей сучасної доби, стає малоефективним чинником впливу на європейську аудиторію і може викликати ефект несприйняття. Тут є запит на інакше, самобутнє. І дуже важливо, щоб у кожного українського представника, наділеного повноваженнями від держави, був апріорі сформований внутрішній запит-заявка на присутність у країні перебування як носія української ідентичності.

Брати участь у популяризації спрощеної побутово-селянської культурної концепції українців вже не весело і не шляхетно. За тисячоліття нашої історії ми створили безліч позачасових високих матеріальних і духовних цінностей. І подання етнокультури, як національного культурного коду, неповторного унікального колориту, а не еклектичного набору найпростіших насаджених ознак, має бути також на високому рівні. Наприклад, не варто змішувати вишиванку з етно мотивами бохо стилю, або з неякісними підробками, якими часом майоріють українськи стенди на ярмарках і фестивалях. Якщо вишиванка – це символ, то вона має бути якісна і правдива, в ній просвічуються наші архетипи, як життєдайні джерела.

Фото: Lb.ua

Ці традиції оберігає музей І.Гончара, глибоко працює з темою Український інститут історії моди, передають унікальні автентичні образи у сьогодення бренди «Зерно», «Світло», «Мрії Марії». Десятки майстрів і майстринь, про яких можна дізнатись з джерел зазначених інституцій, відтворюють і продовжують унікальні українські ремесла з автентичною історією символів і знаків.

Проте, важливо також представляти Україну як провідну у всіх вимірах сучасних мистецьких течій. Це свідчить, знову ж таки, про наш сталий зв'язок з усім іншим цивілізованим світом. Зокрема, з початку минулого століття, з підйомом і розквітом національних культур, українці були завжди на паралелі з усіма провідними європейськими спільнотами. Чого варті лише модерністські театральні досягнення Леся Курбаса… Перешкодою подальших кроків і трагічними наслідками багатьох процесів став лише радянський період нівелювання і знищення великих існуючих надбань.

Пропагуємо українську культуру!

Тепер знову про Бельгію часу нашого перебування. Коротко про головні важливі культурні події, як ініційовані, так і ті до яких долучилось Посольство в організаційному процесі.

- Дні українського кіно (щорічний фестиваль «Ukraine on Film») у брюссельському культурному центрі «Bozar» (співорганізатори: «Артхаус Трафік», Державне агентство України з питань кіно, МЗС України, за сприяння українських дипломатичних установ у Бельгії та Товариства Українців Бельгії -ТУБ). Унікальна можливість, схоплена організаторами для представлення однієї з найбагатших галузей українського мистецтва на одному з найважливіших культурних майданів. Захід став дуже сильним рупором присутності України у Бельгії. Для дипломатів це непересічна подія, якою можна пишатись і надихатись як прикладом;

- - Виставки Івана Марчука (5 – у Бельгії, 2- у Люксембурзі). Чому Марчук? Тому що саме у його творчості можна віднайти той самий національний культурний код, абсолютно модерново виражений у багатогранній за стилістикою, тематикою, технікою виконання палітрі;

Відкриття виставки - біля мікрофону посол України Микола Точицький
Відкриття виставки - біля мікрофону посол України Микола Точицький

- Виставки Романа Мініна (5 – у Бельгії, включно з реалізованим проектом співпраці з шахтою-музеєм Буа-де-Казьє). Чому Мінін? – Бо один з найвизначніших представників українського сучасного мистецтва, один з перших митців, хто створює мистецькі концепти монументальних творів для віртуального простору. Шахтарська тематика, яку використовує автор – це найактуальніша тема історичних відносин між Бельгією і Україною, оскільки Бельгія була основним інвестором у розбудову індустріалізованого Донбасу;

- Виставки Сергія Святченка – харківського художника, фотографа, який працює у жанрах колажу, відео, інсталяції, фотографії. Вважається одним з найвпливовіших і найвідоміших колажистів у сучасному мистецтві. Це чудовий приклад співорганізації культурного заходу виключно завдяки напрацьованим контактам з українськими арт-кураторами та бельгійськими колекціонерами сучасного мистецтва;

- Вечір дегустації українських вин від компанії «SHABO», супроводжуваний стравами сучасної української кухні у виконанні викладачів Української Асоціації Шеф-кухарів (на чолі з Ігорем Брагіним) для Королівського літературно-мистецького клубу Брюсселя. Тут мова йде про можливість показувати найкраще і найвищого ґатунку з українських гастрономічних досягнень;

- У співпраці з засновником Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv fest», Федіром Баландіним, встановлення скульптури Анні Ярославні, київській князівні, доньці Ярослава Мудрого, згодом – Королеві Франції, у бельгійському місті Арлон. Ця акція є частиною проекту «Шлях королеви», яким планується встановлення скульптур Анни Київської вздовж шляху, яким вона прямувала до Франції щоб укласти шлюб з Королем Генріхом І;

- Організаційне сприяння виданню українською мовою першої книги з серії коміксів бельгійського письменника Ерже «Тентен. Репортер XX віку у країні Сов‘єтів», 1929р. Проект організований видавництвом «PNZL», Міжнародним фестивалем мистецтв «Anne de Kyiv fest», Музеєм Голодомору та МЗС Бельгії;

- Презентація бренду «ТканаUA” – автентична техніка створення тканин, авторська інтерпретація традиційних мотивів ткання через мистецтво Мар’яни Приймак. Створення одягу і аксесуарів з тканин власного виробництва. Отже, - повний цикл авторського бізнесу з українською складовою;

- Презентація книги українсько-бельгійського науковця, професора Лувенського університету Романа Якемчука «L’Indépendance de l’Ukraine» (Незалежність України). Презентація відбулась за сприяння Фундації Студій ім.Романа Якемчука (FERI), Греко-католицької парафії святого Володимира Великого (м. Брюссель) та Посольства України у Бельгії;

- Виставки Зої Скоропаденко – художниці з Кривого Рогу, яка живе в Європі, але представляє себе українською мисткинею. Започаткувала культурний діалог між Японією і Україною щодо пошуків культурних коренів (та їх спільності) регіонів постраждалих від радіаційних аварій (Фукусіма-Чорнобиль), працює над мультимедійним проектом про сучасних видатних українців. Членкиня Національної ради з мистецтва у Королівстві Монако;

- Презентація роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" - під час літературної дискусії між нею та угорським письменником Андрасом Форґачем у брюссельському Центрі образотворчого мистецтва «BOZAR». Подібні літературні дискусії відбуваються щорічно і по декілька разів, однак їх потрібно відстежувати і сприяти, оскільки недостатність бюджету і часто упереджене ставлення до незацікавленості з українського боку роблять своє – український автор зникає з переліку запрошених;

- Літературні зустрічі (Оксана Забужко, Катерина Бабкіна, Марк Лівін) за сприяння українських громадських організацій: ТУБ (товариство українців Бельгії) та Promote Ukraine у брюссельських локаціях (зокрема дитячі літературні зустрічі в українських школах);

- Виставки картин Світлани Лебіги, української художниці з Брюгге, яка очолює створений за її ініціативою тамтешній український культурний центр. Її роботи української тематики дихають українським колоритом, темпераментом, яскравістю. Український культурний центр також є ініціатором і реалізатором локальних українських подій, а співпраця з Посольством уможливлює збагачення цих заходів;

- Гастролі камерного оркестру НПУ ім.М.Драгоманова у Бельгії. З двома концертами в рамках проекту «Україна у Європейському просторі: освіта-мистецтво» та з метою налагодження співпраці з Вищим інститутом музики і педагогіки міста Намюр;

- Виставки (і майстер-класи) тканих килимів ручної роботи майстрині з Богуслава Валентини Ткач. Зразки традиційного народного мистецтва, авторські техніки завжди приваблюють своєю унікальністю та глибиною;

- Майстер-класи для іноземців з традиційних українських видів орнаментування та малювання (писанкарство, петриківський розпис, техніка М.Примаченко та ін) з залученням місцевих художників, які володіють техніками.

Можна навести ще багато прикладів співпраці, результатом якої є збільшення освітньо-інформаційного культурного багажу між Україною та Бельгією . Тривалим вже, зокрема, є комунікаційний діалог з журналісткою Іриною Білан, що працює у площині мистецтва, дизайну, архітектури, моди і яка є постійно акредитованим гостем на всіх масштабних тематичних бельгійських подіях - Brafa, Brussels Design September, Collectible Design Fair. Це дає можливість відслідковувати ці актуальні заходи і налагоджувати нові контакти для співпраці.

Як і чим варто керуватись, на що орієнтувались, роблячи концептуальні (в силу можливостей) проекти? Можна сформувати такі основні принципи в організації успішного культурного заходу:

- Якісна, вивірена подача інформації;

- Представлення і просування визнаних авторів, які виплекали новизну у своїй площині діяльності і будуть цікаві з точки зору саме української унікальності;

- Інтеграція у концепти заходів спільних історичних сторінок, тем, подій, зв’язків, інтересів, - з метою підкреслення поваги і необхідності культурної комунікації;

- Запрошення на події, окрім дипкорпусу і представників місцевої влади, також представників арт-середовища для їх особистого знайомства з широтою української культури і формування думки про неї;

- Поширення події не лише на столицю, а й на регіональний вимір, створення свого роду низок заходів для більшого охоплення аудиторії;

- Напрацювання та підтримка контактів у різних середовищах бельгійської і української спільнот для обізнаності в культурних ініціативах, з метою долучення до подій з присутністю українських митців для підтримки, популяризації, заохочення відвідувачів;

- Співучасть на різних умовах в організації заходів великого формату. Саме в такому форматі, нелегко, але вдалось підтримати участь Оксани Забужко у літературних дискусіях, організованих Брюссельським центром образотворчого мистецтва. Як зазначала з цього приводу Ірена Карпа: «Це дозволяє зекономити гроші на логістику та комунікації, а також вийти на ширшу публіку, котра не зацікавлена в українській культурі, але готова її відкрити для себе в рамках великої мистецької події»;

Фото: Facebook Оксаны Забужко

- Співучасть в організації заходів з українськими митцями, ініційованих запрошуючою стороною - місцевими приватними галереями, іншими культурними осередками (подекуди музеями, з якими працювати найскладніше через фінансову обмеженість). Вдалий приклад такої співпраці – перша виставка Р.Мініна. Внаслідок контактів під час цієї виставки зародились і втілились всі інші проекти по Бельгії.

Для мене особисто найважливішим або ключовим у процесі професійного якісного представлення культури є два аспекти – це комунікація і віддача. Комунікація – це також окрема культура, якій треба вчитись. Це вміння знайти контакт, підтримувати його, етично вести діалог і знаходити точки дотику, вирощувати в собі повагу до себе і до інших, долати страхи і набувати впевненості й певності в тому, який пласт культури ти представляєш.

Віддача – невід’ємна частина процесу. Без хоча б якоїсь частинки віддачі успіху не досягнути. Так сердечно названі «провідні суспільні еліти» вже спадково і невідворотно несуть відповідальність за процеси «окультурення». До них належать і політики, і дипломати, і бізнес, всі ті, хто є авангардом державних і суспільних процесів. В основі відповідальності є внутрішня свобода і свідома воля до дій. Кажуть, віддача в Україні не в моді, що це має стати модним, або позитивним прикладом. Справа не в моді, справа в дозріванні до відчуття, коли віддача стає елементом потреби. Потреби, як зворотного імпульсу в загальній системі суспільного обміну. Тобто, - затребувана внутрішня функція, розуміння персонального внеску у цивілізаційний простір. 

Наразі мова йде про душевну віддачу, не про матеріальну. Хоча як один з вимірів і вона важлива. Адже філантропія не є дивиною чи новизною для українців. Зокрема, відоме покровительство митців князями Київської Русі, а меценатство козацької старшини було в основі архітектурної розбудови Києва XVII-XVIII століть. Культурне благодійництво української еліти всіх часів (окрім радянського періоду) захоплює своєю широтою. Відоме меценатство родин Терещенків, Ханенків, Симиренко та ін., особливо масштабна меценатська діяльність А.Шептицького. Існує усталена думка, що про культуру народу можна судити за наявністю людей, які безкорисливо беруть участь у створенні культурної спадщини заради майбутнього. Отже, за нами є такий спадок, і нам є чим пишатись.

З безлічі визначень про культуру найбільше люблю варіант Сергія Кримського: «Культура – це система перенесення цінностей сучасності в буття людини, у смисл її життєдіяльності з урахуванням досвіду минулого і перспектив майбутнього». Світогляд, мораль, врешті загалом те, як ми живемо напряму залежить від того, як ми сприймаємо, засвоюємо, плекаємо, насичуємось власним культурним джерелом. Це безперервний процес, його зупинка загрожує трагічними наслідками. Хіба не нам про це знати найкраще? Недаремно культура = цивілізація.

У світлі подальшого розвитку, державного, національного, економічного, суспільного утвердження, українські культурні проекти поза межами України мали б бути свого роду паралельними і перехресними якісними «флешмобами» , - пізнавальними спалахами, що доповнюють один одного і не дозволяють забути про нашу присутність і давню належність до європейської культурної площини. Яскравим історичним зразком такого роду подій були закордонні гастролі Хорової капели Олександра Кошиця (біля 200 концертів впродовж 1919-1020 років). 

Цю «культурну армію», за ініціативою Симона Петлюри, було вирішено відправити у ключові країни Західної Європи з метою демонстрації багатства та самодостатності української музично-пісенної спадщини (безумовно в контексті визнання української політичної зрілості і державності). І, як зазначає у своєму дослідженні «Культурна дипломатія С.Петлюри: тріумф української пісні в Європі», Тіна Пересунько: «В результаті тріумфального турне Європою впродовж двох років про Україну і її високу культуру заговорили не лиш європейські композитори, музичні критики і перші шпальти ключових європейських видань, але й очільники європейських держав. Капела виконала не лише свою культурну, але й політичну місію».

Отже, нам ще багато працювати, продовжувати відходити від насадженої радянської ідентичності, спотвореної змішаної пострадянської ідентичності, віднаходити і викристалізовувати етнічні корені і, за Оксаною Похльовською, - «Будувати нові етичні основи внутрішньої та зовнішньої комунікації». І стосовно якісного зовнішнього виміру презентації України, формування послідовного сучасного українського наративу - велика надія на новостворений Український інститут, який поки що робить перші кроки.

Тамара Точицька Тамара Точицька , Дружина Посла України в Бельгії
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter