Слабкою втіхою може стати поява демократичної опозиції. Із «Батьківщини», «Самопомочі» і «Радикальної партії». Поки що, вони не мають жодної адекватної національній кризі ідеології. Але їхня логічна згуртованість проти Порошенка може стрімко обвалити крихку квазікоаліційну структуру і слабкий Уряд. Якщо президенту не вдасться зробити те, що він вміє найкраще: пересварити їх між собою, дискредитувати і банально перекупити. Саме куплені «тушки» забезпечили обрання Уряду і його людини прем’єром.
У той же час в нової опозиції найголовнішою проблемою є не стільки вибір спільної політичної платформи, як придушення своїх амбіцій. З метою вийти на якийсь політичний діалог. Між Тимошенко, Ляшком і Садовим. Поки що, кожен з них тримає спітнілу фігу в кишені. На що й розраховують «жирні» політтехнологи «вінницького тандему».
Уряд Гройсмана – яскраве свідчення безоглядної боротьби за владу. Шляхом ігнорування як позиції виборців, так і вимог Конституції. Прем’єр-міністром призначили політика, рейтинг довіри до якого ледве знаходиться в межах 1%. Як і органу, яким він керував – парламенту України. Падати далі – нікуди. Все буде побудовано на втратних піар-маніпуляціях, які зроблять кризу ще більш жорсткою і непередбачуваною. Серед членів нового Кабміну немає жодної відомої особистості, яка могла би на старті запропонувати навіть секторальні антикризові ідеї та вплинути на нову програму Уряду. Бо вона переповнена плагіатом з «папєрєдніків» та густо замішана на суцільних метафорах і радянсько-брежнєвському сленгу. Від неї таке враження, що вона написана клерками багато років тому і її ніхто не читав перед оприлюдненням.
Питання реформаторів на час президентства Порошенка в Україні закрите. Як і ідея технократичного Уряду. Створена нова політична Сім’я. Особиста відданість, кумівські та родинні стосунки, бізнес-партнерство будуть формувати всю неопатріомональну вертикаль глави держави.
Найбільшою небезпекою може бути глибока руйнація всіх, без виключення, систем владних стримувань і противаг. Передбачених Конституцією і створених в процесі реформ під тиском Заходу і на його гроші. Всі рішення, хочемо ми цього чи не хочемо, прямо, чи з урахуванням інтересу, будуть прийматися однією людиною – президентом. На якийсь період часу виборців, опозиційних політиків і експертів, Захід, в чергове, вдасться ввести в оману, що це єдиний вихід протидії можливому хаосу і стримуванню агресії Росії. В дійсності - це тільки різко послабить, всі і без того слабкі, інституційні, економічні політичні і соціальні ресурси держави. Відмова від розпіарених західних реформаторів, особливо Яресько і Абромавічуса, вже викликала глибокий скепсис у західних донорів та інвесторів. Вони зовсім не повірили в ескападу Гройсмана: «Я вам покажу, що таке управління державою». Невідомо, що в ній більше – вуличної погрози чи наївного романтизму. Вони – в стилі Януковича, який теж збирався стати «найкращим президентом», але змушений ховатись у Ростові-на-Дону. Але ЄБРР тут же заявив, що готовий дати гроші. Тільки у випадку «здійснення Україною реформ». Ще гірше, що немає ніяких позитивних заяв у підтримці Уряду з боку МВФ, Світового банку та Західних урядів.
Очевидно, що проблема також полягає і в політичній легітимності нового Уряду Порошенка-Гройсмана. Згідно ст.83 Конституції для його формування «за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій більшості народних депутатів». Тобто, спочатку має бути підписана відкрита, публічна політична угода про створення коаліції між фракціями, які мають більшість мандатів. Зрозуміло, що в ній має бути викладена також якась програмна концепція діяльності-реформ коаліції і основні правила формування Уряду. На своїх зборах, при чіткому регламенті, коаліція, відповідно до Конституції, вносить президенту пропозицію по кандидатурі прем’єр-міністра і членів Кабміну. У Порошенка-Гройсмана – все пішло не так. Коаліція не була створена, а кандидатуру прем’єра внесла лише одна фракція БПП, яка є меншістю. Це навіть не «ширка». Таємні домовленості, відмова від публічної підтримки Уряду Гройсмана фракціями-тушками, - яскравий образчик політичної корупції і нехтування конституційною відповідальністю.
У 2010 році Янукович, який також зосередив усю владу в своїх руках, разом з КСУ здійснив конституційний переворот, скасувавши чинну Конституцію 2004 року. І незаконно встановив свою. Вона давала йому особливі повноваження. Захід, який понад усе хотів щиро відірвати Україну від тіла Росії, непродумано дозволив це лідеру «донецького клану». Така ведмежа послуга, врешті, дорого коштувала Україні. Самовпевнений Янукович відчув себе геополітичним гравцем, який формував міжнародний порядок у сутичці між Заходом і Росією. Це закінчилося кривавим Майданом, за який нинішня влада нікого не покарала, анексією Криму і нескінченною війною на Донбасі. Порошенко теж вважає, що Захід приречений підтримувати його для мирної капітуляції перед Росією через виконання Мінських угод. Він вже заявив, що головне завдання – зміни до Конституції в частині «децентралізації». Тобто, створення легітимної «воєнної автономії Донбасу».
Історія повторюється. Після затвердження кабінету Гройсмана, у Порошенка відбулася телефонна розмова з віце-президентом Джо Байденом. Той запевнив, що США «продовжить надавати підтримку Україні». І все! Ніякої оцінки стану зовсім вопіючих речей. Ще складніше може бути проблема із МВФ. Надавши наступний транш кредиту, а в Давосі Порошенко заявив, що в 2016 році він «очікує 7 млрд. доларів США», головний донор України визнає не тільки факт ігнорування Конституції при формуванні Уряду юридично легітимним, але й закриє очі на відсутність перспективи реформ. Здійснити їх кабінету Гройсмана буде важко, якщо й можливо. Мінфін США, окрім них, для надання підтримки вимагає ще й «подолання корупції». Але корупцією наповнені всі сполучні судини всієї політичної системи влади. Наївно думати, що слабенькі антикорупційні органи, як окремі острови в кислотному морі, можуть самотужки здолати корупцію. Легше було вбити Голіафа.
Західна преса призначення Уряду Гройсмана оцінила надзвичайно критично. Deutsche Welle назвала це: «назад в епоху до Майдану… в Україну повернулися попередні непрозорі схеми. Головне – сила і посада… реформатори в Києві не вийшли переможцями в боротьбі за владу… Порошенко – частина цієї системи». Foreign Policy: «…найбільш вірогідним сценарієм стане те, що країна продовжить занурюватись в хаос. Людина, яка стоїть в центрі українських проблем – Петро Порошенко – як і раніше відмовляється вести боротьбу з повальною корупцією, яка доводить українців до люті і душить українську економіку. І завдяки Заходу, який продовжує підтримувати Порошенка, той ще більше зміцнює свою позицію у владі».
Як мінімум, в Держдепі США це розуміють. Бо Вікторія Нуланд ще 15 березня, в час розпалу боротьби за Гройсмана, у своїй доповіді Сенату заявила «про цілком реальну небезпеку, що Україна знову скотиться зворотню до корупції, беззаконня і знову стане залежною державою». Західні експерти поставили досить гостро питання, на скільки довго США «буде давати черговий останній шанс безсоромній київській клептократії». Вони вважають, що «поки Захід відволікається на чергові вибори США і міграційну кризу, Україна перетворюється в правовий котел в самому центрі Європи – у вогнище напруженості розміром з Техас. І тиск там нарощується… Рано чи пізно Порошенко або хто-небудь з його оточення вчинить непростиме і потворне, що спровокує наступне повстання. Це може завершитися розпадом країни».
Різко висловився Bloomberg: «Непопулярний президент продовжує консолідувати владу, використовує ті ж методи, які колись використовував його невдаха попередник Віктор Янукович… Новий прем’єр-міністр – це типовий український політик здібний і виверткий, але при цьому націлений виключно на свої особисті інтереси». Corriere della Sera розгублено пише, що «те, що відбулося в останній місяць, швидше виглядає як іще одна невдала спроба суїциду».
Риску підвів Андерс Аслунд із Атлантичної Ради США: «Головна загроза – цей Уряд буде ще менше реформаторським і компетентним, ніж попередній. Є небезпека, що він не буде відповідати вимогам МВФ. До того ж, багато із нових міністрів вже були помічені у фінансових зловживаннях». Він має на увазі міністра фінансів Олександра Данилюка, колишнього радника Віктора Януковича, який звинувачується в приховуванні двох лондонських компаній, в одній із яких він суміщав посаду директора із посадою заступника глави адміністрації президента.
Вони – форсмажори. Люди, іноді для виду в пом’ятих костюмах і стоптаних мештах, які, одночасно, контролюють всю владу і більшу частину економічних ринків/потоків України. Вони вершать не тільки політику, формують понятійні правила для українців, називаючи їх «демократичними цінностями», але й є прямою причиною національного хаосу, непередбачуваності історичного розвитку подій і породжують головні загрози та ризики для країни. Як і в основного героя 5-ти сезонного голлівудського серіалу «Форсмажори» Майка Росса, який також у ранньому віці почав займатися бізнесом по продажу тестів з математики, у здібного Володимира Гройсмана немає належної освіти. Згідно оприлюднених ним документів в 14 років він вже працював слюсарем на підприємстві батька «Школяр», а через два роки - комерційним директором підприємства «ОКА». Усього за півтора року він легко став правознавцем у приватній МАУП. Його здібності оцінив високо «професор і академік» Янукович, який у 2012 році відзначив його зусилля орденом «За Заслуги» ІІ ступеня.
Ми у дуже небезпечному глибокому піке розвитку. Внаслідок нашої байдужості і аморфності до влади приходять безпринципні, егоїстичні політики. Вони не поважають знання, купуючи їх в «обгортках дипломів». Довіряють виключно власній практиці та вмінню особистого виживання помножених на кланову згуртованість. Це створює надзвичайно важкий конфлікт із культурою сучасного світу, яка побудована виключно на конкуренції знань. Деінтелектуалізація політики та суспільного життя. Інтелектуали пішли в тінь. У внутрішню еміграцію. Вони воюють знову зі своїх кухонь. У ФБ, Твітері. За все і проти всіх. Влада підгодовує таке взаємопоборництво і підтримує його потужною «фабрикою тролів» та Мінстецем. Корупція, потакання їй з боку Заходу, виправдання західними послами і правлячими елітами ЄС і США подвійних стандартів керманичів України, і є основною причиною занепаду української державності та її неминучого програшу в сутичці і з Росією. В парламенті, як у відсталій африканській країні або часи «Дикого Заходу США», дюжина депутатів немає освіти. Ще з десяток високопосадовців країни, які прямо впливали або впливають на її політику, видання «Українська Правда» документарно і поіменно звинуватила у «липових дипломах».
У 5-му сезоні непідкупні американські маршали по звинуваченню в шахрайстві з підробкою диплому Гарварду, арештовують талановитого адвоката Майка Росса. Не дивлячись на боротьбу за нього найкращої Нью-Йоркської юридичної компанії «Пірсон-Хартман». Україна, на жаль, поза юрисдикцією американської прокуратури. Тільки виборці могли би винести свій вердикт зкомпрометованим «управляючим» державою. Але у них це право відібрали, маніпулюючи тотально контрольованими ЗМІ, їхніми мізками і волею.
Змінити ситуацію в Україні вдасться тільки при повній зміні політичного класу, який дискредитований, не здатен відновити довіру до себе і втратив демократичну легітимність на управління. Принципово - привести у владу національних і західних інтелектуалів для створення нового рівня проведення реформ. Коли національні моральні лідери будуть діяти в інтересах всієї української громади, а просунуті технократи-інтелектуали знайдуть формулу економічного прориву для українців. Можна взяти до прикладу далеку М’янму. Лауреат Нобелівської премії миру Аун Сан Су Джи, яка привела до перемоги свою партію «Національна ліга за демократію», не взялась за прем’єрство, а зосередилась на міжнародних справах, управління адміністрацією президента, освітою та енергетикою. Натомість невідомим внутрішнім і зовнішнім «реформаторам», які отримували основну платню в конвертах з адміністрації президента, запросити консультантами уряду лауреатів Нобелівської премії з економіки. Це інвестиції, які з лихвою окупляться. У 50-х роках минулого століття, один з таких, М. Фрідмен, розробив План Маршалла для зруйнованої Західної Європи і виступив основним ідеологом заміни Бреттон-Вудської системи на плаваючі валютні курси. Для цього потрібні класичні знання, досвід політичного лідерства, свідомість державників і серце патріота.
У будь-якому випадку влада показала, що вона буде боротися проти навіть незначних проявів демократії і відмовляється від безпосереднього конституційного діалогу із суспільством. Проте, м’яч на його полі. Бразильці ним скористалися, проголосувавши в нижній палаті парламенту за оголошення імпічменту президенту Ділмі Русеф. За корупцію і обман виборців.