Більше 50 % в першому турі - це рекорд, похвалитись яким до цього часу не міг жоден з президентів України. Такий колосальний кредит довіри є проявом бажання виборців якнайшвидше завершити виборчі баталії аби нарешті стабілізувати ситуацію в країні, ліквідувавши терористичну загрозу на Сході, з якою майже два місяці не може впоратися сьогоднішнє керівництво держави. Окрім цього, вагомою причиною перемоги Порошенка стало рішення Віталія Кличка не брати участь в президентській кампанії.
Звільнивши дорогу більш досвідченому Порошенку, Кличко зміг сконцентруватись на боротьбі за київський плацдарм, як наслідок, виграли обоє. На практиці така виборча коаліція дозволила обом штабам працювати по двох незалежних напрямках та продемонструвала українцям високий рівень політичної культури обох кандидатів – явище, поки рідкісне для української політичної еліти.
Схоже на те, що успішність такого маневру вразила самих переможців-союзників, з уст яких зараз все частіше виголошується заклик провести дострокові парламентські вибори. І якщо їх проведення відбудеться в жовтні, то коаліція Порошенка і Кличка має всі шанси повторити сьогоднішній рекорд, але можливий цей повтор тільки за умови провадження успішного управління країною та столицею, особливо в перші місяці каденції. Вагомих конкурентів, які б становили реальну загрозу альянсу Кличка-Порошенка на дострокових парламентських виборах, просто немає. Два потужні важковаговики української політики – Батьківщина і Свобода ще не скоро зможуть оговтатися від отриманих мікроскопічних результатів на останніх виборах, а колишній політичний мастодонт – Партія регіонів, схоже, найближчим часом взагалі стане музейним експонатом.
Рейтинги, пошматовані терористами
І якщо керівництво Партії регіонів систематично знищувало свій рейтинг протягом останніх десяти років, то Батьківщина і Свобода змогли справитися з цим результатом за рекордні кілька місяців – справжні стахановці. Перебуваючи на ключових посадах в державі, представники цих політичних сил не змогли продемонструвати відчутного прогресу в жодній зі сфер, які сьогодні турбують їх потенційного виборця.
Так, маючи сконцентрованими в руках практично всі гілки влади, керівництво країни дозволило безкарно втекти з держави головним учасникам злочинів режиму Януковича на чолі з самим екс-президентом. Крім того, значна кількість виконавців злочинних наказів продовжує вільно проживати в Україні, працює на своїх посадах і, навіть більше того, умудряється рухатися вверх по кар’єрній драбині.
Але на фоні провального керівництва силами АТО та трагічних подій в Одесі, навіть такі значні помилки виглядають не такими вже й критичними. Сконцентрувавши в своїх руках міністрів-силовиків, діюча влада не змогла продемонструвати будь-якого прогресу в боротьбі з терористичним нашестям і це стало останнім аргументом, який відбив у виборця будь-яке бажання підтримувати представників цих політичних сил.
Як наслідок, Юлія Тимошенко майже наблизилась до 13-відсоткового бар’єру і це попри участь у різноманітних ток-шоу, постійні виклики на дебати конкурента №1, організацію рухів опору. Щодо Олега Тягнибока, то цьогорічний результат, який ледь перетнув межу в 1% став своєрідним антирекордом, який продемонстрував серйозні проблеми в очолюваній ним партії. І, якщо найближчим часом партія не почне реформуватися з середини, то ризикуватиме назавжди втратити свої електоральні надбання. Тим паче, що святе місце пустим не буває.
Феномен Ляшка
На фоні низьких результатів Тягнибока і Тимошенко, результат Ляшка виглядає колосальним проривом. І дійсно, в сьогоднішніх, критичних для держави умовах, виборець схильний віддавати перевагу тому кандидату, який висловлює і обіцяє здійснити все і негайно. Саме тому обіцянки Ляшка, які не завжди межували з реальністю, так позитивно сприйнялися українцями. Погодьтесь, що обіцянка засунути вила в п’яту точку президента сусідньої країни-агресора звучить нереально, але багато хто з виборців мріє про матеріалізацію цієї обіцянки. Якщо до цього додати грамотну інформаційну кампанію та постійну участь у всіх можливих ефірах на телебаченні, то можна отримати рецепт успіху кандидата. Не виключено, що на дострокових парламентських виборах політична сила Ляшка зможе продемонструвати подібний результат і перейде з розряду партій-аутсайдерів у вищу партійну лігу.
Олімпійська сотня
Вічний кандидат Гриценко з простого учасника виборчих перегонів перетворився на своєрідний атрибут українських президентських перегонів, на кшталт ведмедя в олімпійській культурі. Ставлячи в своїх передвиборчих заявах головний акцент на патріотизм, Анатолій Степанович так і не зрозумів, що якось непатріотично брати участь в виборчій кампанії, коли держава знаходиться на краю прірви, адже його максимальні (5-6 %) можуть тільки прискорити процес падіння. Згідно соціології, шансів у Гриценка не було навіть в другому турі, а отже, свідомо йшов на вибори, аби просто взяти в них участь. І він такий не один.
Схоже на те, що більшість з кандидатів брали участь в президентській кампанії заради задоволення якихось власних амбіції, природа виникнення яких логічному поясненню не піддається.
Так, участь у виборах цілого корпусу регіоналів, які навіть в сумі не змогли перетнути 10-відстотковий бар’єр, стала тільки підтвердженням того, що партійні справи зайшли в глухий кут – більше нічого додати. Якщо до Революції гідності партію ще могли врятувати певні адекватні реформи, то зараз єдиний можливий шлях ПР – утилізація.
Ще одним, характерним для цієї виборчої кампанії явищем стала участь у президентських перегонах активних учасників Майдану – Ольги Богомолець, Зоряна Шкіряка та Дмитра Яроша. Як показали результати виборів, значна популярність та підтримка громадян під час революції ще не є запорукою перемоги у виборах та, більше того, не є гарантом високого рівня підтримки електорату.
Ми стали ближче до Європи
Попри всі успіхи і прорахунки учасників цьогорічної президентської кампанії, варто відзначити, що вона вигідно відрізняється від всіх своїх попередниць. На сьогоднішній день цю кампанію можна назвати однією з найпрозоріших в Україні, що дає надію на певний прогрес в еволюції української політичної культури, а також наближення її стандартів до європейських норм.