Що далі? Питання актуальне для обох організаторів акцій. Я був на акції Януковича… Був, що б відчути хоча б банальні ознаки добровільності. Нічого такого, навпаки, люди відчували себе худобою яку зігнали на водопій, пропонуючи втамувати спрагу отруєною сечеподібною риторикою політичних спекулянтів на кшталт депутата Колісніченка.
Я довго був серед цих людей, був що б зрозуміти, чи зможе велика сцена, гучний звук, сто гривень і безкоштовна кепка плюс екскурсія до столиці остаточно перетворити НАРОД в БИДЛО. 100% не зможе. Вони не говорили про фашизм або антифашизм. Їх хвилювало три речі: де дістати воду, як не відстати від "групи" й потрапити в автобус та швидше додому, не втратити чоловіка чи дружину або друга чи подругу - адже звозили оптом як полонених - сім'ями та колективами.
"Регіони" по великому рахунку від акції нічого не придбали, нічого не втратили. Ось тільки ці люди, розуміючи, що їх "зігнали" побачили "дорогу в столицю" і скоро вони повернутися, але з лідером та ідеєю яка з'єднає країну для зрозумілого маршу - наступного і останнього.
Главный враг власти – не оппозиция. Главный враг власти – сама власть. Вернее, ее вечный страх. Именно этот страх заставляет блокировать дороги на Киев, собирать марши и избивать людей.
— Виталий Портников
Наш марш і акція в цілому підтвердила мою давню тезу. Для перемоги недостатньо лише чесності, патріотизму і великого бажання. Потрібна велика революція у свідомості лідерів та їх реального оточення. Що б країна «прийшла на один великий майдан», потрібен один лідер, одна ідея, один план.
Батьківщині не потрібні лідери і депутати схожі на порцелянові іграшки котрі бояться розбитися або зламатися. Їй потрібен Той і Ті, хто не боятися і навіть відчувають обов'язок перед мільйонами українців, відчувають обов'язок бути розіпнутими на хресті єдиної останньої можливості врятувати країну - на хресті трьох одночасних революцій - революції на вулиці, у свідомості народу, у свідомості лідерів нації.
Нам потрібна жорстка соціальна піраміда лідерів і лідерства. Ти повинен очолити звільнення в своєму будинку, підприємстві та організації, і навіть сім'ї. Ми, депутати, повинні допомогти громадянському суспільству. Наприклад, віддати пів зарплати у вигляді грантів на розвиток громадських організацій. Це кілька мільйонів щомісяця. Через рік нових 20-30 лідерів в столиці приведе на майдан 50-100 000 киян.
Так само не припустимо дозволити владі ображати і принижувати учасників «наших» маршів. Побиття журналістів не повинно зійти з рук тим хто організував та кришував цю ганебну провокаційну оборудку по черговому розколу України. Суд має відбутися, зокрема, у парламенті , і тоді позиції партій та їх лідерів відкриють справжнє обличчя «анти фашизму». Я переконаний воно не відрізняється від обличчя найрадикальнішого фашизму. УДАР, зокрема, ініціював створення ТСК у парламенті аби розслідувати факти побиття журналістів та бездіяльності міліції.
Попереду важка і небезпечна боротьба, попереду велика праця. Патріотизму і спритності , металу в промовах, креативу в акціях недостатньо, протест потрібно натхненно будувати, будувати як міст між минулим і майбутнім ...