Розгляд прав людини у такому ракурсі, а також низка останніх гучних кримінальних проваджень спонукали мене поглянути на кримінальне право під подібним кутом. І ось що з цього вийшло.
1. Кримінальне право є крайнім засобом (ultima ratio) реагування держави на порушення встановлених нею правил
Саме кримінальне право передбачає найбільш жорсткі обмеження прав людини.
На жаль, цього правила не дотримуються народні депутати, які полюбляють використовувати законодавчі ініціативи для підвищення власних рейтингів. Неповернення в Україну після введення воєнного стану, санкції за ігнорування повітряної тривоги та значну націнку на товари під час війни — все це з легкої руки парламентарів могло б стати злочинами, попри очевидну необґрунтованість віднесення таких діянь до сфери кримінально-правового регулювання.
Це явище можна назвати законодавчим популізмом, який веде до порушення основних принципів кримінального права та виникнення «мертвих норм» — наприклад, стаття 364-2 КК України, яка встановлює відповідальність за «кнопкодавство».
2. Динамічне тлумачення положень кримінального законодавства можливе у виняткових випадках
Тлумачення закону є досить клопіткою справою. Особливо, коли цей процес ускладнюється мовними чи логічними помилками, допущеними в тексті закону. Тому потрібно особливо ретельно ставитися до подолання цих недоліків під час судового розгляду кримінального провадження.
Інше питання — застарілість положень законодавства, що використовуються під час судового розгляду. Такі проблеми можна усувати або внесенням змін до законодавства, або ж його динамічним тлумаченням.
Динамічний результат тлумачення можна отримувати, коли ті ж самі положення законів набувають нових сенсів під впливом внутрішніх чи зовнішніх чинників. Наприклад, якщо поняття «листування» в середині минулого століття означало лише обмін листами поштою, то зараз під ним можна розуміти і спілкування в месенджерах.
При цьому, на мій погляд, зміна тлумачення положення Кримінального кодексу України не суперечитиме принципу законності, за таких умов.
1. Коли закон не містить вичерпного визначення певного поняття або ж надає дискрецію для з’ясування його значення.
2. Якщо правова позиція, що була усталеною в застосуванні положень кримінального закону, не відповідає сучасним обставинам.
3. А також таке тлумачення не погіршує становища особи.
У випадку, коли певна інтерпретація правової норми відрізняється від усталеної та не повною мірою базується на буквальному розумінні правового положення і погіршує становище особи, суду варто формулювати правовий висновок із новим підходом до тлумачення. Але застосовувати його треба не в цьому конкретному випадку, а вказати, що він може використовуватися в наступних подібних ситуаціях. Звісно ж, такі повноваження найбільше пасують Верховному Суду.
Візьмемо, до прикладу, справу за обвинуваченням керівника та члена Рахункової палати в привласненні квартири через приватизацію.
Сторона обвинувачення вважала, що колишні голова Рахункової палати Роман Магута та член Рахункової палати Марія Шулежко протиправно заволоділи службовою квартирою в порядку приватизації. Слідство переконувало, що Шулежко не потребувала службового житла, однак вона його отримала після того, як її племінник приватизував квартиру та подарував їй. Водночас формальних порушень чинного законодавства сторона обвинувачення не навела.
Суд встановив, що доказів вчинення злочину сторона обвинувачення не надала. Особливу увагу суд тоді приділив якості законодавства про виключення житла із числа службового, адже:
- у ньому були відсутні чіткі критерії та умови, за яких можна встановити, що керівник установи звернувся із клопотанням про виключення житла із числа службового безпідставно. А це ускладнює оцінку його дій в контексті зловживання службовим становищем;
- давно відомо про проблему наявності недоліків у нормативному регулюванні поводження зі службовим житлом для поліпшення житлових умов працівників підприємств, установ та організацій — на це вказують пояснювальні записки до проєктів законів №2723 від 4 квітня 2013 року, №5149 від 20 вересня 2016 року, а також положення Закону про ВАКС, де прямо заборонено виключати квартири з числа службових.
Таким чином, у цій справі були відсутні підстави для динамічного тлумачення положень статті 191 КК України, зокрема, поняття «зловживання службовим становищем». Варто відзначити, що досудове розслідування та судовий розгляд цієї справи тривав з 23 червня 2016 року по 6 квітня 2023 року, без врахування апеляційного та касаційного перегляду, який ще попереду.
3. Своєрідним фільтром протиправного кримінального переслідування особи є оцінка обґрунтованості підозри.
Суд оцінює обґрунтованість підозри під час розгляду деяких клопотань сторони обвинувачення. Наприклад, про застосування запобіжного заходу або ж про продовження строку досудового розслідування.
Однозначного розуміння поняття «обґрунтованість підозри» немає. Це можна продемонструвати, наприклад, ухвалами слідчого судді ВАКС та колегії Апеляційної палати ВАКС у справі за підозрою Андрія Коболєва.
Аналізуючи ухвалу АП ВАКС у цій справі я вже зазначав, що при обранні запобіжного заходу сторона обвинувачення повинна надати докази хоча б наявності події злочину, а також того, що виходячи зі своєї посади підозрюваний міг цей злочин вчинити. Наприклад, довести використання повноважень Андрія Коболєва всупереч інтересам його служби, а також те, що він взагалі мав спеціальні повноваження.
Зрозуміло, що процес досудового розслідування є динамічним, і докази так само можна отримувати вже після повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу. Орган досудового розслідування також вправі змінити кримінально-правову кваліфікацію, а це впливає на предмет доказування. Однак саме оцінка обґрунтованості підозри може виключити свавільне кримінальне переслідування особи.
Висновки
По-перше, кримінальний закон є актом, який визначає найбільш істотні посягання на суспільний порядок. Спроби долати не найсерйозніші суспільні проблеми через їх криміналізацію суперечать цілям існування кримінального права, а також знецінюють кримінальне право в очах громадян.
По-друге, у кримінальному провадженні обмежуються права особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. Її майно арештовують, до неї застосовують запобіжні заходи, страждає її репутація як члена суспільства. Якщо ж її потім виправдовують, то це свідчить, що всі ці страждання вона пройшла даремно, і вона має законне право на компенсацію.
По-третє, кримінальна юстиція – це дуже недешева справа. Оцінка обґрунтованості підозри, якій не таку велику увагу приділяють на етапі досудового розслідування, може бути фільтром для справ, які згодом не матимуть перспективи на етапі судового розгляду.
Тому будь-які пропозиції про внесення змін до кримінального закону мають проходити ретельну фахову оцінку й обговорення. Змінювати практику тлумачення положень КК України варто лише у виняткових випадках із належною аргументацією. А обґрунтованість кримінального переслідування особи треба перевіряти ще на досудовому розслідуванні — щоб не допускати свавілля органів правопорядку.