Сьогодні вищу освіту здобуває більше жінок, ніж будь-коли в історії, але вони досі залишаються недостатньо представленими в науці, політиці, на топ-позиціях в бізнесі та й в принципі на всіх високооплачуваних посадах і сферах.
Структура ООН Жінки ще кілька років тому ініціювала проект HeForShe University Tour, який з тих пір відбувся у Канаді, США, Великобританії, Франції, Таїланді та інших країнах. Тепер на мапі студентських турів руху HeForShe з’явилась і Україна. Північноамериканський University Tour зосередився на темі жінок у STEM, ІТ та інженерних професіях, а, для прикладу, в університетах Бангкоку обговорювали тему насильства щодо жінок. Перший український Тур підняв базові питання та аспекти гендерної нерівності: стереотипи, лідерство жінок, економічна нерівність, об’єктивація та насильство, а також токсична маскулінність. Як і у всьому світі, обговорення у вишах Чернівців, Львова, Києва, Дніпра та Маріуполя відбувалося за участі експерток та експертів, а також педагогів та представництва адміністрації.
Українські студенти і студентки подекуди вражали глибоким розумінням тем прав людини і фемінізму. Це відчутно відрізняє їх від попередніх поколінь студентства (до якого належу і я), та водночас дає надію, що світ зможе наблизитись до гендерної рівності у найближчі десятиліття. З тих коментарів, запитань та відгуків, що ми отримали від студентів в анонімній формі і під час самих зустрічей, стає зрозуміло, що гендерні стереотипи впливають на їхнє життя: починаючи з вибору професії і до процесу навчання, подальшої кар’єри.
Ось про що найчастіше говорили та запитували студенти:
1. Домагання
На жаль, домагання залишаються серйозною проблемою у світі, і університети — не виняток. Про це свідчать як відкриті, так і анонімні розповіді студентів. Лише одиниці таких історій стають публічними, тому підводна частина айсбергу перевершує те, що ми бачимо над водою. Студенти розповідають, що потрапивши в таку ситуацію, не знають як сприймати загравання від викладачів, як правильно відповісти на «пропозиції» за межею університетського етикету.
Проблему ускладнює і те, що чимало інших студентів сприймають такі випадки як жарти, компліменти чи щось невинне. Часто у самому виші не існує інструкцій чи кодексів, як діяти у таких випадках. Принаймні, студенти після подій HeForShe University Tour підходили і запитували в мене механізм дій у випадку домагань. Проблема поглиблюється, якщо інші викладачі та керівництво навчальних закладів не сприймають скарги серйозно та апріорі займають сторону колег.
Досвід показує, що аби проблеми почали вирішуватись, вони мають бути окреслені та озвучені. Кожен такий випадок, який не замовчали, робить комплексну проблему видимою, і як результат дозволяє уникнути численних потенційних жертв.
2. Чому гендерна рівність – це також і про хлопців
На відміну від усталених уявлень, гендерна рівність — це не лише про дівчат і жінок. Хлопці теж страждають від гендерних стереотипів і усіх цих “повинен”.
Адже коли дівчині кажуть, що наука — не для неї, то хлопці чують такі ж закиди про професії візажиста, дизайнера чи майстра манікюру. Суспільство, в якому розповсюджена дискримінація, звужує право людини на вибір, підриває віру в себе, а це вже має довгострокові наслідки. Один студент під час Туру поділився, що зараз навчається “заради батьків”, але як тільки закінчить бакалаврат, одразу ж піде здобувати освіту художника. Батьки ж впевнені, що професія художника — нечоловіча справа.
3. Цькування за зовнішність
Як не дивно, у 21 сторіччі досі необхідно повторювати, що зовнішній вигляд людини — це її власна справа.
Низка студентів слушно зауважували, що не розуміють, чому викладачі досі вважають, що можуть в рамках навчального процесу казати, ходити дівчатам у спідниці чи ні, варто хлопцеві постригти коротко волосся чи ні.
До булінгу і шеймінгу за зовнішність вдаються не лише викладачі, але і однолітки. Це глобальна, а не лише українська проблема. В Україні її додатково ускладнює досвід перебування в складі СРСР та сформоване у радянський час вороже побутове ставлення до будь-яких проявів індивідуальності.
Студенти розповідали, що декого виганяли з пар за червоний колір волосся, когось однокурсники цькували за зайву вагу, даючи образливі прізвиська. Здається, нам усім пора почати приймати інакшість у всіх її проявах. Звісно, це має бути системна і довгострокова робота батьків та педагогів: від дитсадочків до університетів.
4. Чи є «межі» боротьби за гендерну рівність? Коли треба зупинитися?
Студенти також порушували цікаве питання: як захистити власні права і не зазіхати на права інших?
Природно, що все невідоме лякає, але варто пам’ятати, що права людини — це не пиріг: забезпечення однакових прав для всіх не означає, що чиїсь права будуть урізані. Маніпуляцій на цю тему дуже багато, але варто увімкнути раціональне мислення. Жінки не вимагають привілеїв, вони вимагають рівних можливостей, щоб могти на рівних конкурувати з чоловіками. Так, “чоловічим клубам” неминуче настає кінець, але чи варто цього боятися?
Колись суддя Верховного суду США та феміністка Рут Гінзбург сказала: «Мене запитують, скільки жінок має бути у складі Верховного суду США. І, коли я відповідаю, що їх має бути 9, люди чомусь дивуються. Але коли у Верховному суді було 9 чоловіків, ні в кого питань не виникало».
Мета боротьби за гендерну рівність — суспільство, в якому кожна людина може розвиватися та розкривати свій потенціал незалежно від своєї статі та гендеру. Від цього виграють всі.
5. Гендерні стереотипи проростають вдома
“Коли вже заміж, адже для жінки це головне?” “Гроші в сім’ю має приносити чоловік”. Ці упередження сильніші за будь-які традиції, вони, як скарб, передаються з покоління до покоління. Пізніше дівчата чують на співбесіді питання про заміжжя, а хлопці бояться звернутися до психотерапета чи лікаря, бо справжній “добитчик” не має часу на такі речі.
Батьки, звісно, хочуть якнайкраще, але деколи і самі не усвідомлюють, що нав’язують свою (або ж загальноприйняту) модель щастя. Насправді ж, вони пригнічують розвиток, обмежують можливості та перешкоджають втіленню талантів. А отже роблять людину глибоко нещасливою.
Одна дівчина під час обговорення в університеті поділилася історією про те, як батько не сприймає серйозно її вибір професії, постійно підколює і абсолютно не вірить в неї. Дівчина запитувала, як пояснити батькові, що така поведінка її ранить. Шкода, що їй доводиться шукати поради у колі чужих людей, а самі батьки не бачать проблеми.
Конфлікт поколінь, дітей і батьків, старий як світ. Але сьогодні цей конфлікт все частіше полягає у різному уявленні дітей і батьків про гендерні ролі у суспільстві. Вирішення цієї проблеми, як і попередніх, полягає у довготривалій зміні ставлення.
Батькам може бути вкрай непросто почути своїх дітей, а дітям - зрозуміти батьків. Але хтось має робити перший крок. Наші зустрічі з молоддю показали, що вони прагнуть цієї розмови.
Я відчуваю, що HeForShe University Tour в Україні розпочав велику дискусію не лише серед вишів. За останні кілька тижнів ми отримали більше 15 запитів на проведення обговорення від університетів, молодіжних організацій, шкіл з усієї України. І ці запити не припиняються.
Показово, що ми побували у п’яти містах України від Заходу до Сходу, але всюди чули схожі запитання від студентів і студенток. Загалом, навіть з урахуванням коронавірусних обмежень, наші заходи відвідало понад 600 студентів, і це свідчить, що тема дискримінації цікава однаково у всіх регіонах. І в цьому українська молодь не відрізняється від молоді інших країни: нещодавнє дослідження покоління Z чи зумерів (люди, народжені після 2000-го року) показало, що для них гендерна рівність входить до топ-5 найпріоритетніших питань.
Під час дискусій, організатори та запрошені експерти доносили студентам головне: стереотипи не вирішують за вас.