Університети відіграють у цій боротьбі важливу роль. Саме там майбутні державні службовці, дипломати, журналісти та експерти отримують базові уявлення про країни та регіони. Якщо в академічних програмах бракує знань про українську історію, мову, культуру та державність, цю прогалину заповнюють чужі інтерпретації. Упродовж десятиліть такою інтерпретацією часто була російськоцентрична.
Українські студії за кордоном почали розвиватися ще з 1920-х років. Після поразки українських визвольних рухів частина науковців, дослідників і представників української інтелігенції була змушена емігрувати. Саме вони, а згодом і українські громади у США, Канаді, Австралії та інших країнах, створювали та підтримували осередки україністики тоді, коли в Радянському Союзі вільне вивчення української історії, мови, культури і суспільства було майже неможливим. Діаспора стала голосом нерадянської України у світі. Вона допомагала дивитися на Україну як на окрему політичну, культурну та історичну реальність, а не як на частину радянсько-російського простору.
Проблема полягає в тому, що після розпаду радянської імперії Україна мала б стати самостійним об'єктом наукового дослідження та підхопити цю роботу на державному рівні. Натомість українську проблематику просто вписали в так звані «пострадянські студії». Через брак фінансової та концептуальної залученості нашої держави ці програми фактично стали продовженням класичної русистики. Іноземні студенти вивчали нас через оптику Москви, де радянський та російсько-імперський досвід трактувався як неминуча «модернізація» та «освіта» для підкорених народів. Травми імперського підпорядкування, русифікації та боротьби за власну незалежність в західній академії просто не помічали.
Читайте такожУ СБУ заявили про ключову роль цифрових платформ у боротьбі з дезінформацією
У цей самий час Росія діяла системно і масштабно. Російська Федерація перетворила освітню дипломатію на інструмент м'якої сили. Три найбільші державні або афілійовані з Кремлем структури: Росспівробітництво, фонд «Русский мир» та Фонд Горчакова, вливали мільйони в іноземні університети. Для розуміння масштабів: лише у 2020 році витрати Росспівробітництва становили 4,5 мільярда рублів (близько 55 мільйонів євро), причому організація на 90% дотувалася прямо з російського федерального бюджету. Фонд «Русский мир» станом на початок 2022 року розгорнув 104 активні центри та 128 кабінетів у десятках країн світу, фінансуючи дослідження та просуваючи власну інтерпретацію історії. Більше того, у їхній офіційній «Концепції гуманітарної політики РФ за кордоном» прямо прописано завдання: відкривати філії російських вишів, розгортати інформаційні кампанії та створювати нові центри російських студій у провідних університетах світу. Вони купували прихильність академічних кіл, виховували лояльні еліти і маргіналізували український контекст.
Україна не має відповідати дзеркально. Ми не створюємо пропагандистську копію російської системи. Наша відповідь базується на принципах академічної чесності, переосмисленні російськоцентричної оптики та відкритих інституційних механізмів. Світова спільнота сама відчула потребу в переосмисленні пострадянського простору, і ми даємо їй чітку інфраструктурну опору.
У липні 2024 року за підтримки Першої леді України Олени Зеленської було започатковано Глобальну коаліцію українських студій (ГКУС). Це спільна державна ініціатива, яку координують Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, Український інститут, Представництво Президента в Криму, Кримська платформа, Міністерство освіти і науки та Міністерство закордонних справ. Ми об'єднали зусилля, щоб вибудувати єдину точку входу для іноземних наукових установ.
Динаміка Коаліції показує: інтерес до України виходить за межі воєнної новини. За два роки до нашої Коаліції вже приєдналися або перебувають у процесі приєднання 100 освітніх і наукових інституцій із 27 країн світу. Географія охоплює майже всі континенти: від США, Канади, Великої Британії, Франції та Німеччини до Японії, Республіки Корея, Держави Катар, Південно-Африканської Республіки та Філіппін.
Дослідження, які проводили Фонд Президента та Український інститут, чітко підсвітили головні проблеми україністики за кордоном. Раніше у світі існувало 169 осередків, де в тому чи іншому вигляді згадувалася Україна (зокрема лише 5 осередків кримськотатарських студій). При цьому в топ-200 університетів світу за рейтингом QS українські компоненти були присутні лише у 57 закладах, і лише у 7 з них існували цілісні, самостійні програми. Головна проблема полягала в тому, що 82% таких студій діяли при державних закладах і мали вкрай обмежене фінансування (від 30 до 50 тисяч доларів на рік у Європі), якого вистачало переважно на зарплату викладача. Бюджету на розвиток, організацію подій чи промоцію просто не було. Крім того, українські теми часто залишалися всередині слов'янських кафедр, де викладалися крізь призму російських наративів.
Глобальна коаліція запропонувала університетам чітку трирівневу систему участі, яка адаптується під можливості кожного закладу. Базовий рівень передбачає інтеграцію українознавчих компонентів у вже наявні курси та доступ до базових матеріалів. Середній рівень допомагає запускати окремі регулярні модулі, цикли лекцій та залучати гостьових викладачів. Високий рівень спрямований на повну інституціоналізацію: створення постійних програм, центрів та реалізацію масштабних досліджень.
Ми доводимо свою прозорість не голосними заявами, а конкретними інструментами. Через University Matching Mechanism ми напряму з'єднуємо іноземні заклади з українськими університетами для довготривалих обмінів та спільних проєктів. Ми надаємо аналітичні матеріали, дайджести Ukraine in Context та готові мобільні виставки про українську ідентичність. Завдяки цьому іноземні дослідницькі центри отримують якісний зміст, верифіковані дані та прямий контакт із нашою науковою спільнотою. Це міждисциплінарний процес: Україну вивчають через політичні науки, право, економіку, безпекові питання та медіа.
Читайте такожВід маргінальної позиції до створення стратегії – результати дослідження українознавчих студій в Європі
Сьогодні розвиток українських студій за кордоном став пріоритетом нашої освітньої дипломатії та м’якою силою держави. Ми маємо чітке розуміння: якщо ми не напишемо власну історію самі, за нас її напише ворог. Подолання імперських міфів в академічному середовищі потребує часу та системних зусиль, але цей рух уже не зупинити. Держава вперше за тривалий час перейшла від реакції на чужі випади до формування власного, сильного порядку денного. Повернення суб’єктності України в університетські аудиторії світу є довгою роботою. Але саме така робота змінює майбутні рішення. Коли Україну вивчають через її власний голос, світ краще розуміє не лише нашу війну, а й причини, з яких ця війна стала можливою, і як її можливо завершити.