Якщо коротко розглянути питання е-декларування громадських активістів, то можна прийти до таких висновків:1) Очевидно, що декларування лише тих, хто займається антикорупційною діяльності є дискримінаційним принципом.
2) Очевидно, що закон неправовий бо коло суб'єктів декларування визначено дуже розмито та нечітко, що при потенційних перевірках може спричиняти вибірковість на противагу рівності перед законом!
Але! Дивлячись на цей процес з іншої сторони, хочу сказати, що ті, хто позиціонує себе "креативним класом", ті, хто створюють та задають рамки функціонування системи мають бути прикладом для інших!
По-перше, наше суспільство повинно призвичаїтись до того, що заробляти гроші - це не злочин! Показати зароблене - це не соромно! Вміти реалізувати себе на ринку праці - це скоріше особиста і професійна перевага, ніж недолік! Сплачувати податки – це відповідально, а контролювати їх використання – природньо!
По-друге, прагнути до того, щоб в країні, в якій більше 40% економіки в тіні, вивести на світло частку грошових активів - це спосіб перейти до більш цивілізованих норм оподаткування, покращення умов праці, більш якісного та ефективного витрачання бюджетних коштів - хіба не до цього ми йдемо?
Очевидно, що в ідеальному варіанті здавати податкову декларацію повинні всі громадяни, як це відбувається, наприклад в США. В Америці податкова декларація не є публічною і на стільки глибокою, як наразі в Україні, тому не викликає ненависті у сусіда чи іншого споглядача, натомість створює практику взаємодії із державою, що в свою чергу дає розуміння того – можуть чи не можуть бути передбачені кошти на освіту, медицину, пенсії та інші види державного забезпечення.
Ще більш правильним, з економічної точки зору, є декларування видатків, а не доходів, оскільки саме таким чином можна виявити неправомірні дії, порівнюючи видатки із доходами. Але це вже далеко наступний крок – в Україні поки що звикають до декларування власних доходів та майна.
Початково е-декларування мало на меті позбавити можливості, чи хоча б обмежити можливість, незаконного збагачення тих, хто має повноваження розпоряджатися державними коштами. В реальності, винахідливість декларантів вихолостила цю мету тим, що вони задекларували свої статки виходячи із принципу покриття майбутніх витрат, не сильно переймаючись серйозністю пояснення походження цих коштів, як от виграш в лотерею чи просто десятки мільйонів готівкою "під подушкою".
Формат електронної декларації в Україні є особливо деталізованим та аж занадто «підшкірним». Глибина декларування може варіюватися, наприклад, в залежності від займаної посади в органах державної влади, по принципу – хто має більше повноважень щодо розпорядження бюджетних коштів, той заповнює поглиблений тип декларації, хто менше – спрощений. Оскільки, велика кількість державних службовців нижчої ланки або ж депутати сільських, селищних рад не в однаковій мірі мають доступ до повноважень та ресурсів, натомість на рівні з посадовцями вищого рангу можуть понести не лише адміністративну, а й кримінальну відповідальність за помилки або ж неподання декларації. Очевидно, що це питання здорового глузду, а в Україні все ж більше керуються емоціями, ніж логікою та чіткими розрахунками!
Ми в своїй організації хоч і вважаємо закон неправовим, але все ж виконали його вимоги, враховуючи останні роз'яснення НАЗК. Цим кроком ми хочемо засвідчити те, що ми готові грати по правилах, а не з правилами! Те, що готові працювати на розвиток цієї держави і сплачувати в ній податки! Те, що готові й в подальшому контролювати видатки і сприяти більш ефективному використанню бюджетних коштів!
Ми втілюємо ідеї, які змінюють цю країну і готові на себе приміряти всі вимоги, які висуваємо державним службовцям - бути прозорими й підзвітними перед собою, суспільством, державою!